Впевнена, що вночі речі в шафі не сплять. Вони імпровізують, іноді ніби змовляються або змагаються одна з одною, і таким чином стомлюючись, позбавляються шарму, який був ще донедавна. Одного похмурого ранку жінка, збираючись на роботу, з’ясовує, що в шафі висять самі лише її помилки. Що не одягнеш — все не так, не пасує, глушить. Як я могла це купити, — з’являється думка. І тут встигає прийти висновок — мені немає чого одягнути, і руки автоматично тягнуться за вічними джинсами.
Нові ідеї народжуються, коли людина отримує достатньо подразнень, а жінка і в побуті постійно фантазує, вміючи відриватися від роботи і мріяти. Правда, для цього їй потрібно, як мінімум, вранці собі сподобатися. Тоді й день складеться. Звичайно, схематизм і наївність подібного твердження проглядається, та ще й припорошений кризовою безнадійністю. Отже, взагалі нічого не треба...
Здається, що наша вулиця із втомленими, стурбованими обличчями перехожих, що постійно миготять перед очима п’ятими точками, майже однаково обтягнутими джинсами, які нагадують лосини, народжують якусь агресивну апатію, посилюючи сенсорний голод. Нудьга. Майже однакова хода, сформована брюками, вкорочені курточки, причому пасують чи не пасують, наче вторинність, чоботи. Чому ми так прагнемо одягатися однаково, адже не тільки через відсутність часу й зайвих грошей? Цей одяг теж треба було купити, витративши і те й інше. Чому ми самі вбили спідницю, — думала вранці, — звично одягаючи брюки. Зізнаюся, настільки відвикла від спідниці, що навіть не пам’ятаю, коли її одягала. Мабуть, тотальність брюк та джинсів уже дістала. Непомітно стала виношувати фасон довгої вузької зимової спідниці — щоб і тепло, і стильно. Як, здається, легко відразу стане, спина випрямиться, зайві булки, в районі талії, якщо є, зникнуть самі по собі, п’ята точка не зможе механічно мозолити очі, і головне — відійду від вуличного клону.
«Хочу спідницю, — сказала дизайнеру, багаторазовому учаснику сезонів мод Тані Карамболь. Скажи, тебе не дратують суцільні джинсові стегна?» — «Ще й як, — почула відповідь, — але що робити — зручність та універсальність вибрала вулична мода, ніби викресливши індивідуальність зі списку важливих понять. Навіть трохи шкода чоловіків, у них для фантазій залишається дуже мало сигналів, правда, зараз у всіх є більш важливі хвилювання. І все ж тьмяна вулиця, похмурість облич у метро додатково виснажують безмірно. Такий вічно мертвий сезон для очей — згубний для настрою. Моїм молодим клієнтам пропоную ансамблі з вузьких брюк та маленької спіднички з тієї ж тканини. Такі комплекти дуже пустотливо виглядають, а жінкам елегантного віку — шерстяні вузькі спідниці. Брюки та джинси будуть завжди, але не повинні вони займати всі призові місця. Хоч як банально це звучить, але кожній хочеться поглянути на себе по-новому, хоча б перед Новим роком».
Наш мозок сильний і мобільний, коли загрожує біда або небезпека, та він майже беззахисний при нудьзі, невиразності бажань, надто тривалій перерві від дієтичних обставин, у тому числі й від погляду на сонну вулицю — не до креативу.
Розумію заперечення — в бідній країні, та ще й в складні часи, чи варто дратувати себе та інших подібними міркуваннями? Думаю, варто — адже говоримо ми не про бутіки, а про непафосний і доступний крок до акценту, до виховання погляду на себе збоку, без сканування масової свідомості та смаку. Є речі, які можна носити все життя, вони, співпадаючи з вашою енергетикою, можуть доповнюватися деталями і довго бути пікантними. Прицільні успіхи — подарунок за пошук того, що вам пасує. У шафі — маленький світ, де також треба працювати над помилками. Випадкові речі все одно проскакують, і роками не маючи свого застосування, тільки дратують своєю непотрібною кількістю. Давайте друге життя речам: шийте декоративні подушки, килимки, покривала. Це так цікаво — вплітати в інтер’єр свого будинку власні вигадки, закохуватися в нові витвори з того, що було. Буває, виходить зі старої речі щось таке, що краще за дві нові. Жінки з творчим поглядом на життя з будь-якої нісенітниці можуть створити себе, вони давно вирвалися на свої простори і носять те, що подобається особисто їм, де відчайдушність витончено заграючи з класикою, позбавляє ту від хірургічної чіткості задуму. Виявляється, самовдоволена класика зовсім не проти побешкетувати, якщо цей одяг продуманий. Шарм народжується з ніжності до речей з аурою, що несе настрій. Попрацюйте над своїми помилками, як-не-як Новий рік буває тільки раз на рік. Чи варто рішуче відмовлятися від імпровізацій, тим самим виснажуючи свій ресурс. Жінці пасує, коли вона грає в свої ігри, паралельно начебто утихомирюючи цією вічною чаклунською простотою причепливу фобію на ім’я криза.
Та ніколи і не знаєш, звідки прийдуть нові ідеї — ось у чому свіже розуміння.
До того ж криза боязка — вона боїться нашої хоробрості.
