На оригінальній експозиції відомого київського архітектора та карикатуриста Віктора Кудіна його робіт майже не побачиш — за ними потрібно підглядати в невеличкі дірочки, зроблені в фанерних колонах: у кожній — по кілька дірок, і ,відповідно, в них можна «підгледіти» кілька робіт. Організатори виставки називають це «шоу дизайну ...де сарказм робіт є відображеним в іронії архітектурної конструкції». Власне, в «архітектурі», яка займає чи не третину салону, на монтаж якої пішов цілий тиждень, іронії мало: іронія якраз у тому, що ми «підглядаємо» за картинами — нагинаємося, присідаємо.
— Спілкування з карикатурою — це дуже інтимна річ. Багато людей, коли дивляться карикатури, не хочуть показувати своїх емоцій. А так — ніхто не бачить, що вони дивляться, тому вони більш відверто будуть спілкуватися з роботою, отримають більше емоцій, — пояснив задум Віктор Кудін. — Карикатура — це, по-суті, архітектура. Робота над одним і другим дуже схожі. Тому що карикатурист видумує щось, перевертає, зліплює й отримує щось нове — новий смисл, об’єкт, ідея...
Разом із карикатуристом Анатолієм Казанським, малюнки якого понад 10 років друкуються в газеті «День», та ще кількома товаришами-художниками, у 1983 році він організував творчий клуб «Архігум», головою якого є донині. Як й багато молодих, талановитих та амбіційних митців, учасники клубу хотіли виділитися, та щоб їх помітив світ. Так і трапилося: і хоча Анатолія Казанського вже давно немає серед нас, його малюнки були актуальними 5 і 10 років тому, є вони актуальними й нині. До речі, у серпні 2006 року побачив світ альбом карикатур Анатолія Казанського. Віктор Кособукін й нині називає Анатолія своїм найкращим товаришем.
Одночасно з відкриттям виставки автор презентував новий альбом «Cartoon карикатура». За словами карикатуриста, «альбом — це перша спроба підбити підсумки створеного, скласти воєдино те, що раніше розлетілося по світах — по окремих виставках та виданнях». Увійшли до нього й роботи, які нині ховаються у картоні в салоні Format Dio Concert Store. Ці малюнки не дуже смішні. Швидше — зовсім не смішні, а сатиричні, іронічні. Та й автор каже, що це — не найголовніше.
— Карикатура — це не означає, що має бути смішно, хоч люди до того звикли. Це інше: вивернуте, перевернуте щось, що розкриває людині іншу тему, яку не скажеш по-іншому, — вважає Віктор Кудін.
Однозначно, його роботи є дуже філософськими й стосуються всього загальнолюдського: тобто такі, що час минає, а намальоване — актуальне. Наприклад, чоловік з парасолею, а над ним — величезна цегляна крапля чи людина з кількома парами очей та язиків. Або взяти чоловіка, який прийшов до лікаря із забинтованою ногою, а в лікаря з-під стола виглядають курячі ноги (лікарю, вилікуй спочатку себе?). Чи кат, який ручкається із сокирою... Кидається в очі велика кількість героїв-вішальників: один висить на мотузці, а йому жінка зашиває шкарпетки, об язик другого дівчинка змочує марку, третім вішальником є церковний дзвін (усе це — метафора творчої кризи?). Як кожен художник, не обминув Віктор Кудін теми еротики: напівоголена жінка на ліжку, а біля неї — подушка з медалями; на іншій картині, яка висить на стіні й за нею не треба підглядати, — великі красиві очі, довкола яких — маленькі пари з «Камасутри».
— Віктора я знаю дуже давно, він займається карикатурою 20 років. Саме тоді він із колегами хотіли відокремитися як молоді незалежні художники. Як бачите, це їм вдавалося. Пригадую, як на початку 1990-х на парканах Андріївського узвозу вони прилаштовували свої роботи — приносили туди радість та оптимізм. Разом із Анатолієм Казанським ці молоді художники були незашореними, для них не існувало партійних рамок. Це була молода надія нашої карикатури і вона справдилася. Якщо подивитися на роботи Віктора, то ми відразу зрозуміємо, що маємо справу із художником високого рівня. Вважаю, не може бути європейський чи якийсь інший художник, бо якщо є рівень, то він — скрізь. Я радий за Віктора, бо він так піднявся, і що ним може пишатися наша сатирична графіка, — каже головний редактор журналу «Перець» Михайло Прудник.
Згадав пан Прудник і нашого (бо й досі в нас виходять його малюнки) Анатолія Казанського:
— Я дивуюся, як він так багато намалював. Це — колосально. Його роботи й нині є актуальними, бо в них — філософія, як й у Віктора, яка не залежить від часу, влади, урядів.
