Сьогодні, завдяки розсекреченню багатьох архівних матеріалів, ми маємо змогу по-новому поглянути на події, пов’язані з репресивною діяльністю більшовицьких комуністичних лідерів, по-новому оцінити їхні злочини і віддати належну шану тим, хто постраждав під час репресій. Можемо згадати тих представників інтелігенції, хто здійснив справжній подвиг заради збереження наукових здобутків для майбутніх поколінь. Саме ця тема свого часу піднімалася на сторінках «Дня» у статті Юрія РАЙХЕЛЯ «Чорні часи радянської біології» (№ 159 від 6.09.2008 р.). Проте автором статті була допущена прикра неточність стосовно долі знаменитої колекції рослин, зібраної академіком Вавіловим. Наразі, завдяки нашому уважному читачеві, ми маємо нагоду усунути неточність і розповісти про героїв-науковців, котрі ціною свого життя врятували безцінну колекцію.
У результаті відкритого М. І. Вавиловим геніального закону про гомологічні (паралельні) ряди в спадковій мінливості рослинного світу та на основі його теорії походження культурних рослин, йому вдалося за короткий термін, за мізерних валютних коштів зібрати унікальну світову колекцію культурних рослин та їхніх диких родичів. Пізніше такі колекції назвуть генетичними банками. До речі, саме такий генетичний банк у вигляді плодово-ягідних і декоративних дерев і кущів було створено на початку XX століття геніальним українським вченим-помологом Левом Платоновичем Симиренком, доля якого теж була трагічною і чийого сина, вченого-плодівника, сучасника й однодумця Вавилова, було засуджено до страти за нелюбов до лисенківщини. Вирок було виконано... Та це окрема розповідь.
Отож, рослинний фонд Вавилова налічував наприкінці тридцятих років минулого століття понад 250 тисяч(!) видів і різновидностей рослин у вигляді насіння, корне- і бульбоплодів. Коли Микола Іванович у 1930-ті роки відвідував США (то в експедиції, то як віце-президент Міжнародного генетичного конгресу) він не без гордості відзначав, що потужні експедиції американських учених, мандруючи на літаках, автомобілях по всіх континентах світу, створили за видовим складом значно меншу колекцію в порівнянні з тим, що було зібрано співробітниками ВІРа (Всесоюзного інституту рослинництва), створеного ним і під його керівництвом.
І якраз першими були піддані нападкам з боку радянських партійних органів оці колекційні зразки. У газетах, журналах почали паплюжити Вавилова, його соратників за те, що вони, використовуючи державні кошти на всілякі закордонні вояжі, збирають і пересилають у СРСР насіння бур’янів, нікому не потрібних диких рослин. Такі популярні публікації сприймалися більшістю людей, необізнаних із досягненнями біології та генетики, або з насмішкою, або навіть із обуренням. На жаль, до цього було залучено і студентську молодь, отруєну радянською партійною пропагандою, направленою проти буржуазного вчення про якісь невидимі гени.
Та все ж колекцію було зібрано, а найголовніше — збережено!
Збережено та примножено, і вона продовжує примножуватися в наші дні, залишається в Росії найбільш унікальною серед п’яти світових генетичних банків, які є також в США, Франції, Туреччині та Японії.
Найбільш трагічні дні для генетиків у Радянському Союзі настали після арешту М. І. Вавилова 6 серпня 1940 року в м. Чернівці (Західна Україна). Очевидно, не без участі псевдовченого Лисенка, висуненню якого у провідні вчені Микола Іванович свого часу посприяв і якому тепер заважав у виконанні соцзобов’язань перед Сталіним щодо виведення нових сортів сільгоспкультур за три роки, що з точки зору законів генетики неможливо.
У рюкзаку Вавилова, що лишився в готелі після його арешту, співробітники знайшли кущик давньої полби-двозернянки — пшениці, яка засвідчує зв’язок центрів походження культурних рослин у Вавілоні та Єгипті з Трипільською культурою землеробства. Услід за Вавиловим у ВІРі було заарештовано ряд провідних співробітників, проведено тотальні обшуки, які, на щастя, якщо можна вжити таке слово до трагічних подій, в результаті невігластва каральних органів не торкнулися знаменитої колекції.
Дійсно героїчні зусилля потрібні були вченим, технікам, лаборантам, які залишилися ще на свободі, аби зберегти унікальну колекцію, що перебувала на той час у Ленінграді в приміщенні ВІРа. При цьому деякі зразки для їхнього подальшого збереження необхідно було щорічно висівати, висаджувати. Такий героїзм хоча був і ризикованим для життя, але все ж не таким, який довелося проявити хранителям колекції в дні війни, особливо під час блокади Ленінграда протягом 900 днів у 1941–1943 роках...
У виснаженому, холодному й голодному місті, оточеному німецькими військами, де люди отримували по 100–200 грамів хліба на день (із великим перебільшенням цю суміш можна було називати хлібом), у самому центрі міста, у приміщенні інституту було понад 20 тонн зерна, тонни картоплі, коренеплодів. Такою була фізична вага колекції.
І цю колекцію охороняли від зголоднілих людей, від навіжених пацюків і від холоду співробітники ВІРа, соратники М. І. Вавилова — люди, які до останнього подиху залишилися вірними науці. Помирають від голоду Олександр Гаврилович Щукін, який зберігав арахіс, Лідія Михайлівна Родіна — берегиня вівса, Дмитро Сергійович Іванов — охоронець рису... В дні блокади загинуло 28 співробітників інституту. Яка ж потрібна була мужність, сила волі, щоб, відчуваючи смертельний голод, не з’їсти хоча б жменьку зерна, один пакетик, єдиний зразок, що врятувало б життя людини, але загубило б майбутні високоврожайні сорти сільгоспкультур для людства! А для збереження бульб їх висаджували на ділянках в полі під артобстрілом, під бомбуванням нацистів.
Так звана зелена революція, яка відбулася на основі високоврожайних сортів пшениці, за словами мексиканського вченого, лауреата Нобелівської премії Нормана Берлауга — автора цих сортів, урятувала людство від голоду завдяки відкриттю Вавиловим низькорослої дикої пшениці, знайденої ним свого часу в Японії.
26 січня 1943 року у 55-літньому віці М. І. Вавилов, відкриття якого врятувало людство від голодної смерті, за іронією долі, помирає від голоду в тюрмі м. Саратова, де він на початку свого злету в науці у свої 33 роки проголосив відкритий ним закон гомологічних рядів, закон світового значення.
Важко уявити, яким чином в період післявоєнного мракобісся в гонитві за «відьмами»-генетиками, після безпрецедентної за своїм невіглаством сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна (1948 р.) вдалося зберегти унікальну колекцію рослин — цей генетичний банк світового значення... Автору цього листа-статті пощастило побувати у ВІРі, познайомитися вже з нащадками тих учених-оберегів, поглянути на збережену колекцію. Мені розповіли там, що в останні роки війни за кордоном з’явилися публікації деяких журналістів, охочих до трагічних сенсацій, про те, що голодні ленінградці нібито з’їли унікальну колекцію. І це брехливе повідомлення тоді не можна було спростувати, аби не привернути уваги карального меча партійно-державної системи.
На сьогодні колекція розміщується не тільки у ВІРі в Петербурзі, а й у селищі Ботаніка під Армавіром. Там у підземному сховищі лежать уже десятки років тисячі зразків насіння різних видів і різновидностей рослин, зберігаючи свою схожість. Та не тільки сама колекція є пам’ятником великому вченому Миколі Івановичу Вавилову, а і його верхня лабораторна частина, збудована у вигляді квадрату за решітками, що символізує тюремний двір. Отж вічна йому пам’ять і слава тим, хто, попри смертельний голод і єзуїтські репресії, зміг зберегти величезне досягнення Генія — генетичний банк рослин.
