Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Життя у кафе

Поезія, жива музика та його величність Випадок
27 листопада, 2008 - 00:00
СЦЕНА ЗІ СПЕКТАКЛЮ «КАФЕ «SAX» / ФОТО НАДАНЕ КИЇВСЬКИМ МОЛОДИМ ТЕАТРОМ

Наше життя іноді нагадує швидкий поїзд: ми поспішаємо, й під гуркіт коліс повз нас пролітають перони, люди, долі... Хтось так і залишається дивитися нам услід, а хтось опиняється поруч — випадковий пасажир у випадковому вагоні, якому можна довірити сердечні таємниці й дозволити собі сентименти, а іноді подарувати... частинку своєї життєвої історії.

І, попри вже звичні та іноді навіть дещо банальні асоціації, той самий «пасажир» може опинитися поряд не тільки у вагоні, але й у тихому кафе, скажімо, під назвою «Sax» (бо ж звучатиме у ньому жива музика). Й під джазові мелодії, музику у стилі lounge або навіть рок-ритми відкриється чергова історія.

Саме таким простором для думок та можливістю для життєвого діалогу є кафе у виставі Польського театру ім. Олександра Севрука, який завітав до київського Молодого театру із невеличкого міста Ельблонг. А приводом для постановки Цезарія Домагали «Кафе «Sax» стали поетичні тексти Агнєшки Осецької, яку на батьківщині вже вважають корифеєм пісні.

У кафе можна випити кави або замовити напої міцніші — еліксир від душевних ран; почитати газету, потайки спостерігаючи за оточенням; під живу музику зануритися у власні думки. А можливо, довірити ці думки комусь... хто підтримає, зрозуміє або просто вислухає. У цьому кафе усі потрапляють у єдину емоційну атмосферу, як тепер каже молодь, «налаштовуються на спільну хвилю». Серед них — Поетеса (Бєата Бжевлоцка), Розчарована Жінка (Йоланта Тадля), Пан Чесьо (Леслав Осташкевіч) та бармен (Марчін Томасік), який, працюючи у кафе «Sax», є своєрідним медіумом між реальністю й атмосферою кав’ярні. У кожного з героїв — своє життя: особисті радощі і клопоти, свій жаль і розпач, проте долі цих абсолютно різних людей єднаються на спільній території.

Невеличке, по-домашньому зручне кафе, яке у виставі схоже на приміський ресторанчик зі старого американського кіно (сценографія — Тетяна Квятковська), любила відвідувати й сама Агнєшка, яка, очевидно, й стала прототипом Поетеси. Скляні двері, що дозволяють відчути певну прозорість, душевну незахищеність, справжні музиканти, котрі не імітують, а грають таку саму живу і чесну музику, — все це навіювало думки й розбурхувало почуття...

Окрім того, кав’ярня є тим місцем, де можна «виправити» життя — підсівши до когось за столик, так просто розпочати діалог. Подібні музичні діалоги й складають композицію вистави. Адже кожна нова зустріч — нова історія або ефектне завершення минулих справ... Герої діляться почуттями, вгамовують пристрасті, не соромляться бути відвертими, сентиментальними і навіть смішними. Вони зустрічаються і розлучаються, знаючи, що й наступного дня кафе «Sax» привітно відчинить свої двері. Їх єднає не спільний бізнес або родинні стосунки — лише його величність Випадок. А ще — бажання бути почутим та й просто бути, немов у романі «Самотність у мережі», до речі, знову ж таки польського автора Януша Вишневського. У ньому також волею долі зустрічаються дві самотності. Й саме ця зустріч визначає сенс та «якість» життя, де справжньою стрілою Амура є людське слово. Адже саме слово здатне проникнути так глибоко в серце, навіть якщо це серце у певний момент захоплено лише філіжанкою ароматної кави...

Олена ВАРВАРИЧ, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: