В останню п’ятницю жовтня сталася знаменна подія. Вперше на телебаченні керівництво країни, політики, народні депутати зібралися в програмі «Свобода», щоб обговорити назрілі питання сьогодення й недалекого минулого. Основну увагу було зосереджено на фінансовій кризі, яка охопила цілий світ і підбирається вже до нас. У ході дискусії — цікавої, змістовної та відвертої — телеглядачі ніби відчули себе поруч з урядовцями, мали змогу краще їх зрозуміти, знайти відповіді на питання, що їх турбують.
Я, наприклад, раніше мав деякі сумніви щодо професійності нашого уряду. Проте у виступах прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, міністра фінансів Віктора Пинзеника звучали зрілі, побудовані з певним обгрунтуванням судження людей, які говорять про те, що знають. Фахівці, можливо, знайшли б хиби чи прорахунки в їхніх міркуваннях, але повністю заперечити не наважився б ніхто. Те ж саме можна сказати і про представників опозиції — Віктора Януковича, Миколу Азарова, Ірину Акімову. Тобто ця зустріч вже тим корисна, що виявила здатність наших політиків доходити до думки, в якій є багато спільного для них.
Однак тема розмови багатопланова й зачіпає різні сторони нашого життя, вона не є відокремленою від цілого ряду суперечностей, що існують у нашому суспільстві. І тут варто відразу ж наголосити, що навіть якщо Президент Віктор Ющенко, голова Верховної Ради Арсеній Яценюк, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко чи хтось із їхнього оточення зроблять геніальні відкриття з подолання фінансової кризи, це ще не означає, що вони втілять у нас ці задуми в життя. Швидше за все, їхні винаходи так і залишаться лише благими намірами, а то й принесуть розчарування людям; і тому невідомо, на що далі сподіватися. Навіть рішення МВФ про надання нам багатомільярдної позики не дуже-то й радує. Бо немає у нас належної боротьби з правопорушниками. Вони виявляються навіть там, де ніхто б і подумати не зміг. То чого чекаємо? Повного паралічу важливих органів державного управління, після чого про незалежну Україну можна буде говорити в минулому часі? Є послідовність дій, а є і першочерговість, якої обов’язково треба дотримуватися, щоб досягти зрушень на краще. Відновлення роботи міліції, прокуратури, судів є неодмінною умовою подолання фінансової кризи.
Після закінчення Другої світової війни уряд США, за планом Маршалла, вирішив надати допомогу Німеччині. І ще тільки було проголошено про такий намір, керівництво в західній частині Німеччини чітко визначило куди треба спрямувати цю допомогу, і заявило — тільки на суспільні інтереси. Будь-яке використання коштів не за цільовим призначенням, для потреб окремих людей чи об’єднань, забороняється. Ці розпорядження правоохоронні органи країни взяли до неухильного виконання. Сприяли цьому й німецькі профспілки, які жорстко контролювали використання кожного долара. Тому в Німеччині обійшлося без корупційних скандалів, а коли й траплялися фінансові зловживання, то вони мали поодинокий характер і винуватців швидко спроваджували на відпочинок до тюремних камер, незважаючи ні на посади, ні на майновий стан, ні на інші заслуги. Ось що стало основою економічного чуда Німеччини, яка за лічені роки піднялася з руїн і невдовзі ввійшла в число найбільш розвинутих країн світу.
А що в нас? Куди поділося наше багатство? Що сталося зі створюваними цілими поколіннями заводами і фабриками? Наші капітали виявилися за кордоном, і тепер ми старцюємо, просимо допомоги. На розвиток господарства, утримання медичних і культурних закладів, на різні програми у нас є універсальна відповідь: немає грошей.
Якщо не дбатимемо самі про себе, про свою країну, свою землю — ніяка допомога нас не врятує, ніякі позички не виведуть з кризи. І хто ж повинен тут вести першість? Часто говорять, що це залежить від кожного з нас. Правильно, і від нас. Але ми повноваження на державне будівництво передали народним депутатам. Вони створюють уряд, призначають керівників на важливі посади. Саме до них — і найперші вимоги. Чим же наші обранці віддячили за підтримку?
В ході розмови несподівано хтось відгукнувся, що серед присутніх немає представників Компартії. І на цьому треба зупинитися окремо. А навіщо вони? Вносити сварки, колотнечу, образи? Звідки така турбота про комуністів? Суперечка з ними вже давно завершилася, вони в жодній країні, які виникли після розвалу Радянського Союзу, не залишилися при владі, і в Східній Європі теж. У кількох країнах ще затрималися, але там розуміють комунізм по-своєму, прагнуть підігнати його під свої традиції, використати уламки, як раніше говорилося, «єдино правильного вчення». Це їхня справа, нехай продовжують експерименти. А у нас вони закінчилися, для них немає жодних підстав. Звичка окремих людей голосувати за комуністів теж минає.
То як же все ж таки вберегтися від світової фінансової кризи? Пропозицій звучало чимало, і всі вони слушні, вимагають розгляду. Це, перш за все, відновлення довіри українського народу до влади, стабілізація банківських грошей і валютного курсу, збереження гривні, стимулювання внутрішнього ринку. Потрібно не вивозити гроші в офшорні зони, а вкладати у власне виробництво, захищати людей праці. І, безумовно, влада повинна слідкувати за інфляцією, бачити реальну заробітну плату людей. «Не треба втрачати віру в себе, державу, наш народ», — підкреслив Президент Віктор Ющенко. Нас може об’єднати тільки одне — національні інтереси країни, а не портфелі чи посади, ми повинні збагнути, що ми — єдина українська нація.
Проведений на телебаченні захід виявився вдалим і показав, що у його учасників є розуміння виклику нашого часу і шляхів подолання недоліків. Чи будуть результативними ці зусилля, ми матимемо змогу досить скоро пересвідчитися.
