Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Солодка» проблема

На ринку залишаються лише ті, хто вміє виробляти продукт за конкурентними й економічно обгрунтованими цінами
5 листопада, 2008 - 00:00
НАДІЮ ЩОДО ПОЛІПШЕННЯ СИТУАЦІЇ АГРАРІЇ ПОКЛАДАЮТЬ НА ОБІЦЯНКИ ЧИНОВНИКІВ ПОДВОЇТИ НАСТУПНОГО РОКУ ДОТАЦІЇ НА ВИРОЩУВАННЯ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Щоб не казали про шкідливість цукру і пропагували його синтетичні замінники, натуральний солодкий продукт залишається одним із найголовніших у споживчому кошику українців. Не прижився на нашому ринку і цукор із тростини, котрий, як відзначають фахівці, скоріше можна зарахувати до технічних продуктів, аніж харчових. Почали його постачати ще за Радянського Союзу з Куби, щоби хоч якось компенсувати безкорисну допомогу величезними ресурсами братній країні. У ті часи Тернопільщина була однією з основних областей, що формували ринок вітчизняного цукру не лише в Україні, а й в усьому Союзі. А у Західному регіоні вона була лідером. Та й нині, коли експерти прогнозують подальший занепад цукрової галузі в Україні й уже шість областей цього року взагалі відмовилися вирощувати цукрові буряки, тернопільські цукровари нарощують обсяги виробництва. Цього року заводи заключили контракти на переробку 1,7 мільйона тонн солодких коренів, що на 100 тисяч тонн більше, ніж минулого. Тобто очікується виготовлення 205 тисяч тонн цукру, незважаючи на те, що для самої області потрібно не більше ніж 40 тисяч тонн. Тож, як і в попередні роки, на Тернопільщині буде перевиробництво цукру. Квота області на 2008 рік менша, ніж очікувана кількість виробництва продукту цього сезону цукроваріння, тож Тернопільська облдержадміністрація виступила з клопотанням перед Кабінетом Міністрів України й «Укрцукром» щодо збільшення квоти за фактом виходу цукру 2008 року. Така домовленість є, і її буде реалізовано через те, що ринок цукроваріння цього року покинули 40 заводів України й у державі — загроза дефіциту цукру, тож за таких умов говорити про проблему зайвого цукру на ринку України не можна. Таким чином 160 тисяч тонн цукру, який вироблять тернопільські цукровари, піде за межі області як товарний продукт, який реалізовуватимуть в Україні і, можливо, за її межами.

Хоча посівні площі під цукрові буряки господарства Тернопілля, як і в усій Україні, зменшили на 40%, добрих результатів аграрії області досягають через інтенсивний метод ведення аграрного виробництва, за яким працюють в економічно розвинених державах світу, коли головним є не кількість площ, а висока врожайність і якість. Невигідно вирощувати цукрові буряки при врожайності, яка не дозволяє компенсувати витрати. У господарствах Тернопільщини врожайність цукрових сягнула 550 центнерів з гектара. Якщо забезпечити правильну технологію вирощування культури, то й 600 центнерів з гектара не межа, вважають виробники. Із позитивним економічним ефектом цукрові буряки в області вирощують майже у 20-ти господарствах, і серед них вісім потужних підприємств.

Якщо торік були проблеми із роботою в сезон цукроваріння на Бучацькому і Борщівському заводах, то цього року вже жоден із восьми діючих заводів області не повторив долю цукрозаводів України, що додалися до минулорічних списків тих, що покинули ринок. Нині підприємства Тернопільщини виробили 30% цукру від загальної кількості в усій Україні, тобто кожну третю тонну цукру в державі. Заводи області заключили контракти на постачання сировини із Львівщиною, Івано-Франківщиною, Хмельниччиною і навіть Вінниччиною, яка теж здавна славилась високими показниками в цій галузі.

— Я хотів би сказати, що цукробуряковий комплекс — досить серйозний бізнес і він вимагає спокійної, систематичної, конкретної роботи, — зазначає старший інспектор відділу харчової та переробної промисловості Головного управління агропромислового розвитку Тернопільської облдержадміністрації Микола Білорус. — Якщо взяти до уваги ті контракти, які підписано на сьогодні, то для всіх заводів забезпечується мінімальна норма виробництва. Найбільше, як завжди, сировини, напевно, переробить Чортківський цукрозавод. Ще закуповуємо сировину за межами області. Так говорити недобре, але нам посприяв той факт, що ще 40 підприємств встали цього року, не пішли в сезон 2008 року. Серед тих областей, які перестали виробляти цукор, навіть наші сусіди іванофранківці. На ринку залишаються лише ті, хто вміє виробляти продукт за конкурентними і економічно обѓрунтованими цінами. Тих же, хто сподівається, що якось воно буде, безумовно, життя «викидає з поля». Якщо колись цукрозавод, який переробляв п’ять тисяч тонн сировини, вважався потужним, то нині переробка 8—12 тисяч тонн на добу не свідчить про надзвичайну потужність підприємства. Чортківський цукрозавод було введено в експлуатацію як п’ятитисячний. Цього року він перероблятиме понад вісім тисяч тонн буряків за добу, а в перспективі — 10—12 тисяч тонн. На тій же виробничій площі там стоїть високоефективне обладнання, яке використовує набагато менше енергії. У нашій області сформувалася оптимальна ситуація з переробки цукросировини. Ми забезпечили конкурентне середовище, бо маємо на території області «Цукор-Інвест», куди входить Чортківський цукрозавод, Західноукраїнську компанію «Дакор-Україна» (Кременецький цукрозавод), компанію «Мрія» (колишня Українська продовольча компанія), якій підпорядковуються решта шість підприємств. Таким чином це три основні переробники цукрової сировини, які між собою, безумовно, конкурують згідно з правилами здорової конкуренції. Нині Тернопільщина в кращому становищі, ніж багато інших областей, адже ми маємо свій продукт і свої ресурси, а це вже легше. Треба тільки правильно розпорядитися тим, що маємо. Виробництво цукру економічно вигідне для області. Цього року за сезон цукроваріння ми дамо Україні 700 мільйонів товарної продукції, — каже Микола Білорус.

Цього року вперше за останні 20 років основна кількість цукрових буряків поступить від великих господарств, інтегрованих товаровиробників. Приватний дрібний виробник змушений залишити ринок. За нинішніх цін на паливно-мастильні матеріали та засоби захисту та догляду за рослинами позитивна рентабельність починається з 450 центнерів з гектара без дотації і 420 — з дотацією, яку держава платить по 750 гривень за кожен гектар посівів. На приватній ділянці отримати 45 тонн буряків з гектара важко та економічно невигідно.

До речі, в цьому році вперше наша країна на ринку цукру працює не за колишнім союзним ГОСТом, а за Державним стандартом України, в якому вказано чотири категорії якості. Поки що українські заводи, через невідповідність високим технологіям, можуть виробляти цукор не вище другої категорії. Для того, щоб виготовляти солодкий продукт відповідно до світових стандартів, має бути стовідсоткове механізоване виробництво й спеціальне обладнання. Такого в Україні не роблять, як, до речі, й жодного обладнання для цукрової галузі. Цукрозаводи ж Тернопільщини вже нині беруть валютні кредити і закуповують за кордоном англійське, французьке, німецьке обладнання. Для виготовлення цукру найвищого гатунку всі трубопроводи, які контактують із продуктом, повинні бути з нержавіючого матеріалу, включаючи й технологічні апарати. Уже за рік-два виробити цукор найкращих світових зразків першим матиме можливість Чортківський цукровий завод, зазначає Микола Білорус.

— Ніяких проблем, які б негативно впливали на ринок цукру, я в цьому році не бачу, — коментує Білорус. — Але наша біда в тому, що у нас саме собою все робиться, а не за сприятливої державної політики... Те, що держава дала по 750 гривень дотації на кожен гектар виробництва цукрових буряків, я не вважаю правильним. Краще б дорожчим цукор зробили. Адже виходить, що ми, продаючи цукрові буряки за межі України, дотуємо чужого виробника, то хіба є тут логіка?

Шлях до поліпшення ситуації з дефіцитом цукру в Україні нині державні мужі вбачають у збільшенні дотації на вирощування цукрових буряків. Наступного року її планують подвоїти. Планується також, що «Укрцукор» розробить програму розвитку цукрової галузі, аби Україна залишилася основним виробником натуральної цукросировини в Європі. Та чи збудуться надії виробників на підтримку держави за нинішньої економічної кризи в Україні? Можливо, варто й надалі самотужки давати собі раду?

Лариса ОСАДЧУК, Тернопіль
Газета: 
Рубрика: