1 листопада
Ще коли я була зовсім маленькою, ми переїхали з гуртожитку до нашої першої квартири. Будівництво тільки закінчилося, тож територію біля п’ятиповерхового будинку довелося прибирати самим новосельцям. Саме тоді всі одноголосно й вирішили посадити парк, який пізніше жартома стали називати Нашим. Пройшло понад п’ятнадцять років, протягом яких кожного ранку, прокинувшись, я в першу чергу дивлюсь у вікно на наш парк. Згадується, як одну з берізок на першому ж році «життя» рятували всім блоком: після сильного вітру вона зламалася й довелось накладати «гіпс». А під кленом, що в центрі парку, я частенько робила уроки — постійно губила ключа від квартири й півдня чекала батьків із роботи на вулиці. Тополя ж була свідком мого першого поцілунку... Тепер їх збираються зрубати й на місці парку хочуть побудувати супермаркет. А потім мої діти його ремонтуватимуть, робитимуть біля нього уроки й цілуватимуться?! Як вам?
