Так приємно уникати так званих гострих тем у рамках цієї благодатної колонки, і говорити передусім про позитив і з позитивними людьми, які нині (принаймні, у ЗМІ) — дефіцит. І ось яка цікава штука виходить: світ перевернувся догори дригом. Ті, кого в суспільстві традиційно заведено вважати «вершками», тепер перетворилися у суспільній свідомості на непотріб і часто викликають огиду. Тоді як, так би мовити, фізичне сміття (як видно з ініціативи Public Art) може переходити у ранг мистецтва. Ні, не задля провокації та розголосу, а задля суспільної користі, яку, до речі, повинно не сміття приносити, а «вершкові» слуги народу...
Аліна КОПИЦЯ, художниця:
— Сьогодні у рамках акції Public Art на Трухановому острові відбуватиметься мистецька акція. Особисто я буду робити картину зі сміття. Це будуть портрети людей, які прибирають. У мене є попередній ескіз, але я буду імпровізувати, буду дивитися і малювати кого побачу. Для створення портретів, я використовуватиму сміття і клей. Нещодавно подібний об’єкт я створювала під час джаз-фестивалю у Коктебелі, так само зі сміття. Еко-мистецтво — це один із напрямків, яким я займаюся. Зараз готується мій власний проект, пов’язаний із цим. Я давно вже над ним працюю. Також займаюся акціонізмом, живописом.
У проект Public Art мене запросили. Мені це цікаво, такі акції я вважаю корисними для суспільства. Кожна людина має бути корисною для суспільства настільки, наскільки може. І художник у тому числі — за допомогою тих засобів і тієї мови, якою він звик себе висловлювати.
JUGGLA, організатор аніме-фестивалю:
— На аніме-фестивалі, звичайно, будуть косплей-групи, які перевдягатимуться в улюблених аніме-персонажів, і не тільки. Будуть косплей-групи, які ставитимуть мініатюри — смішні сценки, як за сюжетом аніме, так і вільного характеру — щоб створити атмосферу і підняти настрій наших гостей. Також буде нарізка улюблених фрагментів з аніме під музику. Наприклад, якась специфічна сюжетна лінія, на яку покладена специфічна музика. Це може бути, наприклад, аніме про роботів під музику з «Чебурашки», але воно повинно бути зроблено таким чином, щоб за сенсом (і не тільки) співпадати одне з одним.
Раніше аніме-фестивалі проводилися, проте вони були не настільки різноманітні й видовищні. У нас же є такі номінації, як «Голос року», це або соло-виступи, або виступ груп; «Художник року» — це може бути, наприклад, манга на якогось улюбленого персонажа; «Фотограф року» — щось повязане з аніме, переважно це фотографії косплейщиків; «Мангака року» — учасники будуть малювати мангу (манга, до речі, — це більш деталізоване аніме, проте не на екрані, а в картинках); «найкращий письменник року» — твори в стилі хоку, хайку. Участь у конкурсах братимуть переважно аніме-фанати з України, мені вже надіслали декілька людей свої вірші, які будуть представлені на фестивалі.
Аніме-рух в Україні є доволі потужним. В мене є свій сайт, де знаходиться непогана підбірка аніме, і туди щодня заходять близько 60 людей. Причому жодної реклами сайту немає. Знаєте, це вже про щось говорить. Насправді, людей, які дивляться аніме, багато — як кажуть, кожний десятий — анімешник. Щодо малювання аніме, наскільки я знаю, в нас не так багато людей, які роблять це професійно, але є люди, які намагаються малювати мангу, і в них це непогано виходить. Правда, аніме в Україні не знімають — по-перше, немає художників, які робили би це на достатньо високому професійному рівні, по-друге, немає можливостей — бази, на якій можна би це було робити. Найчастіше можна зустріти мангу — я натрапляв на доволі непогану мангу, правда, не знаю, чи це була манга українського автора російською мовою, чи все ж таки автор був російський. Такі собі коротенькі серії про якогось анімешного персонажа. Проте, навіть якщо в нас люди і знайдуться, цим ніхто не буде займатися, адже аніме в нас не є достатньо популяризованим. Наприклад, в Америці зараз готують до виходу аніме «Наруто» — другий чи четвертий фільм. За його виходом слідкують близько 12 мільйонів людей. А в нас навіть не знають, де його можна скачати, чи де його можна буде подивитися, коли він вийде — тобто інформацію отримати доволі складно. Хоча самих аніме-фанатів достатньо. На нашому сайті є найбільш заповзяті анімешники, яких я будь-коли бачив — вони можуть сказати, коли те чи інше аніме вийшло, хто його озвучив, знають купу нюансів про нього. Зараз аніме-фанати найбільше спілкуються на форумі Сrystal power — раніше ми частіше зустрічалися вживу, десь на природі, великими компаніями, зараз все частіше зустрічаємося в віртуальному просторі.
А на фестивалі ви зможете побачити і почути багато цікавого, він буде проводитися 18 — 19 жовтня в будинку культури «КПІ».
Бо-Гі ОЛЕКСАНДР, автор концептуального одягу «Мокша»:
— Ми вигадали такий собі термін, що цей одяг є концептуальним, бо не хотілось до чогось конкретного прив’язуватися. Його можна назвати етнічним, але це не зовсім так, я думаю, що він більше народний. А концептуальний він тому, що ми щоразу обираємо певну тему. Наприклад, Трипілля — і якось по-своєму подаємо її в одязі. Без прив’язок, але з ідеєю. Ми дизайнуємо вдвох із дружиною, ми не професійні дизайнери, щоправда, дружина за фахом текстильниця. Ми раді тому, що ми не професійні дизайнери, бо це дозволяє нам імпровізувати. Такий одяг ми створюємо вже другий рік поспіль. Теми залежать від того, як нас «поведе». За місяць можуть бути дві різні, навіть протилежні колекції. Зараз ми взяли ідею подати через одяг народне мовлення, ми використовуємо маленькі цікаві фрази, і, згідно з ними, робимо всілякий дурнуватий одяг, такий ніби сільський. Але ще можу сказати, що останнім часом нас «потягнуло» на Японію...
Це не «хенд-мейд», ми маємо невеличкий цех, можна сказати, що це «лімітед едішн».
Наш одяг популярний, ясна річ, серед певного кола. Є такі люди, які сприймають його на «ура», і це вже наші друзі. Є такі, які дивуються, є такі, які думають, що це театральні костюми, але ми все ж таки рухаємося до того, щоб усе це носили в місті. Наш слоган — «Зроблено в Яві» означає прив’язку до слов’янства. Ява — це середній світ: є Права, Ява і Нава. Ява — це явний світ. Тут іще є така гра слів, пов’язана з уявою, вигадкою.
Те, в що вдягається людина, по суті, неважливо, тому програма- максимум у нас — створити творчі об’єднання. Так, на фестивалі «Шешори» ми почали робити так звані духовні села. Ми співпрацюємо і з театралами, і зі скульпторами, і з музиками. Тобто, в принципі, приціл у нас на те, щоб створювати атмосферу (і одягом у тому числі), яку можна було б реалізовувати постійно. Поки що послідовників у нас немає, але дуже хотілося б. Через деякий час на своєму сайті ми оголосимо про мобілізацію тих, хто думає так, як ми — щоб співпрацювати.
