Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Лише жінки та Маркес

У Києві пройшов V Міжнародний фестиваль жіночих монодрам «Марія»
4 жовтня, 2008 - 00:00
ГАБРІЕЛЬ ГАРСІЯ МАРКЕС

Вистави глядачі змогли побачити на малій сцені Театру ім. І. Франка. Нагадаємо, фестиваль створений відомою артисткою Ларисою Кадировою в пам’ять про корифея українського театру Марію Заньковецьку. Даниною дивовижному сценічному дару стають вистави жінок-актрис — учасниць фестивалю «Марія» на цьому своєрідному творчому змаганні, участь у якому можуть узяти лише жінки. Щоправда, з цього року жінки були об’єднані чоловіком, вірніше, його творчістю — Габріелем Гарсія Маркесом, 80-річчя від дня народження якого відзначає весь культурний світ, саме він став головною дійовою особою фесту. До речі, в далекій Колумбії письменник знає про існування цього фестивалю «Марія» і висловив вдячність за увагу, присвячення його творчості.

Програма відкрилася монороботою Лариси Кадирової «Посаг кохання», виставою, поставленою Олексієм Кужельним за п’єсою Маркеса «Любовна відповідь чоловіку, який сидить у кріслі». Основною подією фестивалю стала міжнародна конференція «Вплив магічного реалізму Г. Маркеса на світовий і український культурні процеси». У ній взяли участь провідні літературознавці й перекладачі, що займаються творчістю Маркеса. Географія фахівців, котрі виступили з доповідями, що розглядають твори письменника з різних точок зору і під різними ракурсами, розлога. Були представлені такі країни, як США, Чилі, Велика Британія, Мексика, Азербайджан, Польща, Китай, Ізраїль, Білорусь, Росія, Україна. З фундаментальних доповідей і досліджень можна було зробити образний висновок про літературу Маркеса: вона подібна до землетрусу, що струснув світову культуру.

Сценічна частина фестивалю немов підтверджувала літературознавчу сентенцію про створення Маркесом течії магічного реалізму. В театрі все фантастичне й реалістичне водночас, його втіленню підвладна будь-яка художня ідея. Так сповідалася у виставі «Посаг кохання» Лариса Кадирова, героїня якої в погоні за щастям, одночасно відчутним і примарним, вибирає у просторі фантасмагоричної ексцентрики, з вічною необхідністю нести свій життєвий хрест, таку довгоочікувану свободу. Актриса Львівського Театру ім. Леся Курбаса Наталя Половинка у виставі-концерті «Квітка» зачарувала глядачів дивовижним виконанням духовної та народної музики. І в цьому давньому національному ритуалі, у вокально-драматичному жанрі відчувався зв’язок з істинно-людським, споконвічним, усесвітнім, неймовірно важливим і таким, що перегукується зі світосприйняттям і плином думок героїв Маркеса, а значить — і його самого. Епіграфом ізраїльської вистави «І створив Бог жінку» Театру «Мешулаш» м. Тверія стала фраза Г. Ѓейне: «Жінка — водночас яблуко і змія». Актриса Ганна Власова, котра є одночасно режисером і хореографом своєї вистави, спробувала пластично представити деякі біблійні сюжети. Якщо погодитися з думкою, що творчість Маркеса — це така собі біблія світової літератури, то й у цій сценічній інтерпретації знаходимо тісний зв’язок з існуванням усесвіту на ім’я «Маркес». Граючи виставу, актриса закрила обличчя стилізованою маскою з зображенням жіночого обличчя з правильними характерними рисами, живими лишилися тільки її очі. Цей контраст посилив глибоке значення образу людських очей як дзеркала душі, що може вмістити в себе цілі світи. Картинки створення світу, пластично проілюстровані Власовою, виглядали в чомусь наївно, по-дитячому чисто і світло. І як схожі були вони на те, як сприймають світ літературні персонажі Маркеса. У цьому створенні всесвіту була звучна нотка для кожного з нас, а разом вони активізували найкращі, позитивні почуття. Хотілося перечитувати магічні рядки Маркеса, намагатися проникнути в їхнє значення, ще раз усвідомити їхню глибину. І вкотре пересвідчитися у їхній простоті і мудрості. Відчуйте на «смак» фразу великого письменника: «Якби на одну мить Бог забув, що я всього лише ганчіркова маріонетка, й подарував би мені шматочок життя, я б тоді, напевно, не говорив усього, що думаю, але точно б думав, що говорю. Я б цінував речі не за те, скільки вони коштують, а за те, що вони означають. Я би спав менше, більше би мріяв, розуміючи, що кожну хвилину, коли ми заплющуємо очі, ми втрачаємо шістдесят секунд світла». Відчули? Здійміться над повсякденністю...

Алла ПІДЛУЖНА
Газета: 
Рубрика: