«Бал-маскарад» — одна з останніх прем’єр Театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької. Вистава пройшла випробування не лише українським глядачем. Минулого вересня саме «Бал-маскарад» Львівська опера презентувала на відкритті оперного сезону в Національній опері у Варшаві. А нещодавно, у серпні, колектив театру знову тріумфально виступив у Польщі, цього разу на сцені Вроцлавської опери з балетом Ц. Пуньї «Есмеральда» та «Балом-маскарадом».
— На такі оплески ми і не сподівалися, — стверджує диригент-постановник, заслужений діяч мистецтв України Михайло Дутчак. По своїх відчуттях, — говорять солісти театру, — у Вроцлаві їх приймали навіть краще, ніж минулого року у Варшаві. До кінця 2008 року театр планує ще три виїзди: до Польщі, Іспанії та Голландії. Правда, польська аудиторія є вдячним та постійним глядачем не лише на теренах своєї країни, але й у Львові. І часом саме польські туристи складають значну частину присутніх у залі глядачів. Це ті, що приїжджають до міста своєї історичної пам’яті й вважають ледве не обов’язком подивитися на сцену, на якій ще на початку минулого століття вистави ставили їхньою рідною мовою. Адже до відкриття театру в 1900 році польський композитор Владислав Желенський написав польською мовою оперу «Янек». Тоді, в Австро-Угорщині, цей театр був все-таки польським.
Опера «Бал-маскарад» належить до доволі скромних у творчості визначного італійського композитора Джузепе Верді. Але сама вистава дивує глядачів кількістю задіяних акторів, вишуканими і яскравими костюмами, багатими живописними декораціями, що кілька разів змінюються під час кожної дії. Але особливо вражає те, що опера виконується рідною мовою свого автора. Італійська на сцені Львівської опери звучить урочисто й святково, даючи повноцінно зрозуміти глядачам, що вкладено у тонке поняття «неперекладне мистецтво», і навіть екран із рухомим українським текстом не здатен відволікти від феєричних емоцій і чистих нот, відчуття злиття з дійством і гучною класичною музикою у виконанні талановитого оркестру під чуттєвим началом диригента-постановника Михайла Дутчака.
Нині практично всі постановки Львівської опери виконуються мовою оригіналу: це театр вдало відслідкував тенденції останніх років, коли обмінам і показовим виступам на світових сценах сприяє неписаний єдиний стандарт, який дозволяє легко влитися в колектив іноземного театру і порозумітися із глядацькою аудиторією іншої країни.
Цього сезону театр планує втілити в життя оперу великого реформатора мистецтва Глюка «Орфей та Еврідіка». Постановка буде цікавою тим, що це вистава більш давніх зразків оперного мистецтва, що датується серединою XVIII століття. Буде відроджено балет «Спартак» Хачатуряна, що був в репертуарі театру у 60—70-х роках (можливо, режисером-постановником балету буде хореограф із Брюсселя). До 200-ліття з дня народження Миколи Гоголя — поновлення вистави «Тарас Бульба». Михайло Дутчак зізнався, що колектив театру дуже хоче поставити оперу на українську історичну тематику. Та, за словами завідувача інформаційним відділом театру Надії Труш, для того, щоб поставити одну оперу чи балет, театру доводиться витратити близько півмільйона гривень, і йдуть на це у переважній більшості спонсорські кошти, які адміністрації Львівської опери доводиться шукати самостійно. Кожна прем’єра несе в собі дуже багато копіткої роботи всієї балетної чи оперної трупи, оркестру, не говорячи вже про створення та пошиття дорогих і складних костюмів, виготовлення декорацій в класичному стилі. Наприклад, лише на останню прем’єру — балет «Дон Кіхот» — було пошито понад 300 костюмів. Але перешкоди до створення прем’єр, на жаль, існують не лише в цьому. Вже коли вистава довершена, постає питання — коли і де її грати? У Львові є реальна проблема, від якої страждають не лише Опера, але й інші місцеві театри — відсутність концертного приміщення. Саме тому більшість гастролерів і організаторів фестивалів та масових дійств орендують зал Львівської опери як найбільший і найіменитіший у місті, так що часом хазяям приміщення доводиться довго чекати своєї черги, щоб вийти на сцену. «Оренда може тривати навіть 365 днів на рік. Якщо так ставити питання — ми не маємо шансу», — розповідає Михайло Дутчак. Особливість ще й в тому, що кожен оперний співак чи артист балету за свою не надто довгу кар’єру хоче встигнути зробити по максимуму, залишити після себе слід. На жаль, не всім це вдається. А постійні оренди — дійсно вагома й суттєва проблема для Львівської опери...
Тим не менше Львівська опера росте й мистецьки, й професійно. Цього сезону глядачі мають змогу помітити й оцінити якісні зміни в залі: нова підлога із німецького дуба, килими, доріжки, оновлена позолота першого ярусу і партеру, а також оновлений оксамит на кріслах; відремонтовано гримерки, репетиційні класи та розширено оркестрову яму...
Серед мрій Львівської опери — гастролі на схід та південь України. І це попри те, що театр гордиться своїми виступами за кордоном, як на відомих сценах, так і на провінційних, пропагуючи українське театральне мистецтво та доводячи світу, та зокрема Європі, існування української оперної та балетної традиції. Але бракує таких культурних обмінів між оперними театрами власної країни, бо Міністерство культури і туризму України гастролі чомусь не передбачає і не фінансує. В театрі ж переконані, що такі виїзди сприятимуть зближенню України, формуванню її єдиної культурної парадигми, мистецької цілісності, розвитку української мови. Адже до 100-річчя театру на знаменитій оперній сцені єдиного на Правобережній Україні оперного театру, на якій виступали Мишуга, Менцинський, Гмиря, Литвиненко-Вольгемут, Батістіні, Козловський і, звичайно, Крушельницька, залунала оригінальна українська опера. Своєрідною відповіддю польській опері «Янек» через 100 років стала українська — «Мойсей». Її написав відомий композитор, диригент, професор Мирослав Скорик. До речі, спеціально для Львівської опери маестро також створив балет «Повернення Баттерфляй», лібрето якого ѓрунтується на творчій біографії покровительки театру — Соломії Крушельницької. До речі, влітку у Львові та по багатьом містамУкраїни відзначали 70-літній ювілей Мирослава Скорика. В рамках цього святкування вже після відкриття театрального сезону в Опері урочисто пройшли дві його вистави.
Сьогодні театр робить все для того, щоб привабити, зацікавити глядача. У Львові вже давно немає Театру оперети, але Опера ставить такі постановки задля всіх глядачів, які люблять цей жанр. Що тільки не впливає на вибір майбутньої вистави — і популярність твору, і бажання акторів чи спонсора, і гостра актуальність. Досі йдуть навіть ті постановки, що були створені вже років із 20 тому... Та у Львові все-таки існує певна проблема із глядачем театру опери та балету. Певною мірою ці жанри залишаються мистецтвом престижу. Хоча не можна заперечити й те, що оперою цікавиться молодь, студентство. Але для театру важливі його глядачі не лише в плані аншлагу і заповнених залів — театру потрібне глядацьке розуміння його роботи, сприйняття того, що світові сцени ставлять вже століття, того, що стало класикою світового мистецтва, до якого Україна має право голосно висловити свою приналежність.
