Справжнє свято відбулося позавчора на Андріївському узвозі: музей Михайла Булгакова (будинок №13) відзначав «Торжество білого роялю».
Благочинна акція «Білий рояль» почалася 13 вересня 2006 року, коли на концерті-журфіксі в Музеї вперше зазвучав старовинний рояль фірми «Кернтопф і син». Фірма, заснована у Варшаві у 1840 році, виготовляла інструменти, куповувані для імператорських і королівських резиденцій, ці роялі отримували найвищі нагороди на виставках у Києві, Варшаві, Москві, Нижньому Новгороді, Кернтопф був також постачальником роялів і до Київської консерваторії, де в той час вчилася сестра Михайла Булгакова — Варвара. А найкращим витвором Кернтопфа є рояль, зроблений спеціально до Всесвітньої виставки у Парижі 1889 року і відзначений там золотою медаллю. Цей інструмент і стоїть тепер у будинку №13 на Андріївському узвозі; попередні господарі, вчені-мікробіологи, погодилися продати його саме для потреб Музею. Гроші на викуп здобули у гостей і друзів Музею, запросивши їх бути меценатами проекту «Білий рояль»; кожен бажаючий, сплативши певну суму, міг купити ту чи іншу частину інструменти: від однієї струни до всього корпусу. Так, за півтора року, і зібрали необхідні кошти, і рояль, можна сказати, народився вдруге.
Свято почалося театралізованою ходою від Андріївської церкви до будинку №13. Вниз Узвозом просувалися костюмовані персонажі 20-х років, що несли смолоскипи, грали музику і котили на велосипедних колесах величезний макет білого роялю. А рівно о 20.00 почалося святкування вже в самому музеї.
Торжество розгорнулося одразу на кількох майданчиках, розташованих (така вже незвична будова Музею) на різній висоті. Спочатку перед самим входом до будинку один з найкращих піаністів Києва, Євген Громов, на білому роялі (спеціально привезеному додатковому інструменті) виконав добірку творів Клода Дебюсі. Пізніше пан Євген зіграв ще два невеличкі концерти вже у вітальні Музею, на тому самому «Кернтопфі», причому проблему затісного приміщення організатори розв’язали в елегнатний спосіб: роздали одним гостям пузирчики з чудодійною олією, а решті — зі «спірітусом», тож спочатку послухати Громова і «Кернтопфа» ходила «олія», а потім «спірітус».
Справжнім центром свята став внутрішній дворик Музею. Його розгородили великими білими простирадлами, підвішеними на білизняних мотузках, на окремі закути, а на самі простирадла проектували потік образів — сторінки книг і рукописів, старовинні фото і кінохроніку, — так чи інакше пов’язаних з Булгаковим. На підвищенні, на спеціальній сцені сидів добре відомий у столиці етно-гурт «ДахаБраха» і наповнював околиці своїми напівшаманськими зойками і ритмами. На даху Музею, а також у його нижньому підвальному дворику костюмовані актори розігрували сценки за мотивами «Майстра і Маргарити» — не обійшлося навіть без двох оголених юних відьом, що розпалили багаття на тому-таки даху і влаштували там міні-шабаш. Під гуркіт дахабрахівських барабанів щось на кшталт шабашу з загальними танцями зчинилося і на землі, а під завісу вечора організатори припасли ще один, доволі іронічний сюрприз: усім жінкам на прощання видали по свіжій метлі. Гості розходилися і розліталися надзвичайно задоволені.
Закінчувати цей звіт стандартним «свято вдалося» якось не хочеться. По суті, «булгаківці» влаштували не просто торжество на честь старовинного інструменту, а ще й чудові проводи літа, яке прихопило собі тиждень у вересні і яке ще довго згадуватиметься саме за цим зачаклованим музикою, танцями, вином і лицедійством вечором — як далекий сяючий острів серед темних вод часу.
