Учора Москва остаточно продемонструвала, що має намір будувати світ за новими правилами, не озираючись на міжнародне право. Саме так слід розглядати дії російської влади, яка спершу провела операцію з «примусу до миру» в Грузії, а потім поквапно визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії, які визнані у світі як частини Грузії. Минулого понеділка Рада Федерації та Держдума Росії одноголосно затвердили звернення до президента з проханням визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії. Останню крапку в цьому питанні вчора поставив російський президент Дмитро Медведєв, котрий підписав укази про визнання цих невизнаних упродовж понад 15 років республік. Президент Росії проігнорував заклики Вашингтона й інших західних лідерів не визнавати Абхазію та Південну Осетію і дотримуватися міжнародного права.
Президент США Джордж Буш, зокрема, заявив, що «територіальна цілісність і кордони Грузії заслуговують такої самої поваги, як і будь-якої іншої держави, включаючи Росію». Крім того, як заявив офіційний представник Білого дому Тоні Фратто, «статус обох регіонів у складі Грузії — це не питання, яке має вирішувати яка-небудь одна держава». За його словами, це питання для рішення міжнародної спільноти за допомогою механізмів ООН. При цьому Фратто нагадав: щодо обох регіонів «було прийнято резолюції Ради Безпеки ООН, які Росія, до речі, підтримала».
Не вплинула на Медведєва і німецький канцлер Ангела Меркель, яка висловила надію, що «російський президент не підпише цієї резолюції». На брифінгу в Стокгольмі вона зазначила, що рішення російського парламенту «не допоможе поліпшити обстановку, воно лише посилить напруження в регіоні». Меркель також критикувала Москву за те, що російські війська досі не повністю виведені з Грузії, зокрема, з району Поті. Канцлер розцінила це як «невиконання Росією угоди про припинення вогню, укладеної за посередництва ЄС».
Вочевидь, у Москві все бачать інакше. У вчорашньому телезверненні своє рішення російський президент сформулював як «нелегкий вибір, але це єдина можливість зберегти життя людей». При цьому він послався на вільне волевиявлення осетинського й абхазького народів, положення Статуту ООН, декларацію 1970 року про принципи міжнародного права, а також низку інших міжнародних документів. Президент Росії додав, що подібний прецедент створили західні країни, визнавши незалежність Косова.
Зрозуміло, що всю провину за все, що відбувається, Медведєв поклав на Тбілісі, яке, за його словами, «у ніч на 8 серпня зробило свій вибір. Саакашвілі обрав геноцид для вирішення своїх політичних завдань». Очевидно, для початку треба розібратися, чи був геноцид, а для цього необхідно провести слухання в Міжнародному трибуналі в Гаазі. Але для Москви це, певно, зайве витрачання часу і, до того ж, певно, є дуже мало фактів для того, аби суд виніс рішення на її користь. Контрольовані владою ЗМІ переконали росіян у «злочинності» режиму Саакашвілі і для Кремля цього достатньо.
Реакція світової спільноти на заяву російського президента була миттєвою. Грузія звинуватила Росію в неприкритій анексії своїх територій. Франція та Велика Британія вже офіційно висловили жаль із приводу рішення президента Росії. «Ми вважаємо, що це рішення гідне жалю, і знову заявляємо про свою прихильність територіальній цілісності Грузії», — сказав Франс Прес представник МЗС Франції. Британія також категорично відкинула дії Росії й висловилася за суверенітет Грузії. Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт назвав рішення Москви «умисним порушенням міжнародного права». У Єврокомісії також заявили, що підтверджують прихильність територіальній цілісності Грузії. «Наша позиція на підтримку територіальної цілісності Грузії була підтверджена в заяві міністрів закордонних справ країн-членів ЄС 13 серпня», — сказав журналістам представник виконавчої влади Євросоюзу Пітер Пауер.
Цікаво, що Москва за власною ініціативою вирішила на півроку заморозити миротворчу співпрацю з Альянсом. Учора Москва скасувала візит Генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера, який мав відвідати Росію 17 жовтня. Це один з цілої низки заходів, спрямованих на згортання співпраці Москви й Альянсу. За словами постійного представника Росії в НАТО Дмитра Рогозіна, візит буде відстрочено доти, доки відносини між сторонами не проясняться. Москва, зокрема, вирішила відкласти візити керівників НАТО до Росії, а також скасувати візити кораблів і спільні вчення, утриматися від переговорів і консультацій з військових питань, обміну груп лінією НАТО, прийому натовських фахівців до російських учбових закладів, припинити співпрацю в науковій галузі. Причиною цього Рогозін назвав «ігнорування миротворчої ролі Росії на Кавказі».
Росіяни часто кажуть, що їм нічого не треба від Заходу. Проте світ давно став глобальним селом і від цього факту нікуди не втекти. Підтвердженням цього є падіння російського ринку акцій, що прискорилося після визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії, індекс РТС скотився на 20 пунктів. При цьому обвал цін ліквідних акцій сягнув 3—10%.
Очевидно, що своїми діями на Кавказі Росія намагалася досягнути геополітичних цілей. Але, схоже, її миротворча операція та вторгнення у Грузію викликали протилежний ефект. І Захід починає тверезіти й інакше дивитися на Росію. Особливо дії Росії на Кавказі вплинули на Німеччину, яка на саміті НАТО в Бухаресті фактично загальмувала надання ПДЧ Україні та Грузії. Саме так слід розглядати слова федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель, яка тепер наполягає на негайному наданні Україні та Грузії плану дій з надання членства в НАТО. Як повідомляє Reuters, у Стокгольмі Меркель запевнила, що євроатлантичні прагнення Києва та Тбілісі знайдуть підтримку.
Крім того, днями була опублікована доповідь аналітичного центру Європейської ради з закордонних справ, присвячена російсько-грузинському конфлікту, в якому йдеться про те, що Європейський союз має визнати право України на членство у ЄС і НАТО, запропонувати ліберальніший візовий режим, підтримати територіальну цілісність України й інтегрувати цю державу в європейський енергетичний ринок. Згідно з доповіддю, наразі своїми діями Росія намагається послати сусідам — Україні, Молдові й Азербайджану — важливий сигнал: відтепер Москва відповідатиме агресивніше на те, що вона вважає антиросійською поведінкою.
КОМЕНТАРI
Які наслідки матиме визнання Росією Південної Осетії та Абхазії в регіоні? Які висновки має зробити українська влада?
Чи готова російська влада йти на погіршення відносин із Заходом і яку ціну вона готова заплатити заради визнання Абхазії та Південної Осетії? Чи існують із боку Заходу важелі впливу на Росію?
Володимир ВАСИЛЕНКО, правознавець-міжнародник, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, Надзвичайний і Повноважний Посол України:
— Це визнання матиме дуже негативні наслідки для Грузії. Тому що визнання Росією Південної Осетії та Абхазії рівнозначно не визнанню територіальної цілісності Грузії. Визнання цих державних утворень і є офіційним політичним підтвердженням їхньої вимоги не вважати себе інтегральними частинами Грузії. Юридичне визнання завжди створює правові підстави для встановлення повномасштабних міждержавних відносин у всіх сферах. Це означає, що не тільки юридично, але й фактично Росія підтримуватиме відносини з цими утвореннями, незважаючи на те, що вони є частинами території Грузії. Тобто й фактично, і юридично буде заперечуватися суверенітет Грузії на цій території. І відбудеться закріплення територіального розшматування країни.
Незважаючи, на ставлення Ради Безпеки, а також інших держав до визнання Росією цих двох утворень, Москва має змогу робити все, що їй заманеться.
Звичайно, світова спільнота має певні важелі впливу на Росію існують. Наприклад, Росію можуть позбавити місця у G8, або загальмувати на вступ Росії до СОТ, припинити участь Росії в Раді НАТО—Росія.
Держави можуть застосувати економічні санкції в індивідуальному порядку, а також шляхом застосування механізмів ЄС і НАТО. Але для цього потрібна політична воля.
Ситуація, яка виникла, є наслідком двох нерозумних, нерозважливих і стратегічно бездарних, бездумних рішень Заходу. Перше рішення стосується визнання Косово. І друге — незапрошення України та Грузії до ПДЧ. Адже таке запрошення могло б відвернути цю катастрофу для Грузії. Захід не може або не хоче зрозуміти, що Росія сьогодні не має ресурсу для силового тиску, незважаючи на всі гучні декларації, шантаж і погрози. Західні держави також не розуміють чи не хочуть зрозуміти, що членство України та Грузії в НАТО не призведе до дестабілізації в Європі та світі. Навпаки упродовж певного відтинку часу стосунки між Росією з одного боку й Україною та Грузією з іншого — поліпшаться. Адже російська владна еліта збагне, що поїзд пішов. І Росія вже не матиме змоги включити ці дві країни у свою силову орбіту з тим, щоб у майбутньому здійснити свою мрію про відновлення Великої Росії.
Що стосується висновків для України? По-перше, тепер усім стало зрозуміло, що існує серйозна загроза територіальній цілісності і незалежності України. Щоб протистояти цій загрозі, необхідно порозуміння і єдність між усіма гілками влади в Україні з тим, щоб наша держава якомога швидше стала членом НАТО. Потрібно також розробити план дій на випадок кризових ситуацій, маючи на увазі можливі провокації в Криму, здійснювані антиукраїнськими силами, які підтримує Росія та у зв’язку з перебуванням Чорноморського флоту РФ. Нарешті, потрібно вжити рішучих заходів проти п’ятої колони в Україні, яка діє абсолютно вільно і безкарно. Вся агентура й усі агенти російського впливу відчувають себе, як риба в воді. Якщо зараз не проаналізувати ситуацію і не вжити серйозних і системних заходів, спрямованих на зміцнення політичної єдності країни, захисту територіальної цілісності і незалежності України, то завтра може бути пізно.
Андрій ЗАГОРСЬКИЙ, професор Московського державногоІнституту міжнародних відносин, Росія:
— Вочевидь, імовірність того, що президент Росії Дмитро Медведєв підпише звернення Думи й Ради Федерації більша, ніж будь-коли. Визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії в період неврегульованої кризи на Кавказі не сприятиме заспокоєнню обстановки. Як ми сьогодні бачимо, рух у цей бік зустрічає нерозуміння на Заході. І Буш, і Меркель спілкувалися з Медведєвим і просили його не підписувати цього звернення. Тобто визнання не сприятиме ані заспокоєнню ситуації на місці у Грузії, ані залагодженню сьогодні складних відносин Росії з Заходом.
Дійсно, російська влада заявляє про готовність іти на загострення відносин із Заходом. Наскільки це блеф, наскільки це реальна готовність — поки що залишається під питанням. За теперішніх цін на нафту в Заходу мало важелів впливу на Росію. Ми наразі бачимо, що сьогодні похована ідея доволі швидкого вступу Росії до СОТ. Цілком можливо, якщо ситуація розвиватиметься таким шляхом, то Росію перестануть запрошувати на зустрічі G8. Це, звісно, б’є по самолюбству, проте не обмежує Росію в діях фінансово. Я гадаю, що найсерйозніше обмеження для Росії — це не стільки громадська думка всередині, яка формується доволі ефективно засобами масової інформації, скільки структурні слабкості, які має Росія і які починають себе виявляти. Це пов’язано з занепадом військово-промислового комплексу, на який було багато розрахунків. У Росії відбувається спад, і попри високі ціни на енергетичну сировину прогнози на найближчі три роки вельми скептичні. Джерела зростання російської економіки за рахунок цін на сировині практично вичерпані. Нові джерела поки що не з’являються. Єдиним джерелом є державні інвестиції. Існує немало сумнівів у ефективності цих джерел. Серед економістів, у тому числі урядових, поширений доволі тверезий і тривожний аналіз розвитку російської економіки, але поки що це не є предметом сьогоднішніх політиків. Мені здається, що ці внутрішні чинники більше підштовхуватимуть Росію до встановлення відносин із Заходом. Хоча, смабуть, не сьогодні, а в досить близькій перспективі.
Якщо ставати на зовнішньополітичний бік цієї кризи, то Росія зайняла певні позиції у Грузії та встановила статус-кво, й реалізовувала його. Російське керівництво не хоче дозволити Заходу змінити цей стан речей політичним і дипломатичним шляхом. І для того, щоб імунізувати себе від впливу, що виявлятиметься з боку Заходу, воно вважає і інших переконує в тому, що воно готове піти далеко і прийняти ту ціну, яку Захід їй запропонує. На сьогодні це так, а як буде завтра — це буде питанням завтрашнього дня.
Поки що ефект дій із боку Заходу обмежений і контролюється, але якщо ми прямуватимемо не шляхом урегулювання кризи, а шляхом її подальшого нарощування, в тому числі визнанням незалежності, то ця ціна буде вищою. Наразі в Росії суцільний патріотизм, замішаний на розумінні того, що ми будь-якою ціною доведемо, що ми сильні.
Що стосується прогнозів, зараз важливо зупинитися на політичній риториці. Питання для мене відкрите, коли ми зможемо зупинитися і як далеко зайдемо в цій риториці. Від того, як далеко ми зайдемо, залежатиме й те, в якому напрямі розвиватимуться відносини Росії та Заходу. Чи вони й далі погіршуватимуться, чи ми поступово вирулюватимемо на їхню нормалізацію. Скільки часу на це знадобитися — залежить від мудрості політиків. Хотілося б вірити, що у Москві обговорюватимуться різні рішення в цьому напрямі, та, звісно, вираження владного консенсусного рішення Державної Думи про визнання Абхазії та Південної Осетії залишають вузький простір для маневру президента Медведєва. Тому поки що я бачу рух у бік посилення наших відносин із Заходом.
Райнер ЛІНДНЕР, експерт Німецького інституту міжнародних відносин і безпеки:
— Звичайно, ми поки не знаємо, як далі вчинить президент Медведєв. Він уважно прислухається і до європейських, і до американських претензій. З другого боку, Державна Дума і Рада Федерації вже проголосували «за», тому для Медведєва буде ще складніше відмовитися від цього кроку. Тобто, його рішення буде пов’язане з курсом у зовнішній політиці Росії. Ми з нетерпінням чекаємо, в якому напрямі піде Росія після цього конфлікту. Я думаю, що Захід у цій ситуації все ж впливає на РФ. Як ми знаємо дипломатична комісія, яка була під час конфлікту з місією в Москві від Європейського Союзу і від ОБСЄ, дуже успішно там працювала. З другого боку, Росія є вже більш самостійною, більш незалежною від західних рекомендацій. Я гадаю, це є чимось новим у зовнішній політиці Росії, вона стала більш прагматичною, більш орієнтованою на національні інтереси. Для Заходу — це новий реалізм у взаємовідносинах з Росією. Цінності, як виявляється, вже не грають найголовнішу роль у відносинах, більше впливають інтереси Росії на пострадянському просторі. Зі свого боку Захід має виступати за те, щоб такі держави, як Грузія та Україна розвивалися стабільно. Захід зараз більше, ніж колись підтримує і економічні, і політичні перспективи цих держав. Зараз завдання Заходу — підтримувати російських сусідів і, звичайно, впливати на Росію через міжнародні організації, такі як G8. Впливати так, щоб Росія прислухалася до міжнародних стандартів. Зараз ми з великою цікавістю спостерігаємо, що відбувається по сусідству з Росією — в Україні, коли, як мені здається, розвиваються нові заморожені конфлікти по сусідству з ЄС. І це нас дуже хвилює.
Щодо перспектив отримання Україною і Грузією ПДЧ у зв’язку з подіями на Кавказі? Поки існує документ, який обіцяє, що Україна та Грузія будуть членами НАТО, але немає поки конкретних дат. Я думаю, зараз з’являться нові підходи до цього питання. Вже в грудні на саміті міністри закордонних справ більш інтенсивно обговорюватимуть це питання. З другого боку, якщо питання про членство в НАТО буде вирішене дуже швидко, тоді й позиція Росії буде ще більш жорсткою, ніж була раніше.
До речі, заява Меркель про необхідність надання ПДЧ Україні і Грузії засвідчує, що змінюється позиція Німеччини. Адже ми тепер більш конкретно обговорюємо це питання про терміни, про умови, про перспективи членства в НАТО України і Грузії, але це все-таки більше залежить від умов всередині України і Грузії. Я гадаю, ця заява Меркель стосується такого розширення НАТО, при якому розширення Альянсу дозволять внутрішні умови.
Щодо важелів впливу Заходу на Росію? Захід і Росія перебувають у взаємній залежності. Росія хоче отримати технологічні нововведення, хоче мати безвізовий режим в перспективі, у неї є інтерес в Європі. Але з другого боку, у Європи є інтерес в Росії. Поставки нафти й газу — це тільки один пункт. Взаємозалежність — умова того, що розвиватимуться відносини між Європейським Союзом та Росією, але вже не на тлі цінностей, а на тлі інтересів. Вплив Заходу виявляється дуже обмеженим.
Що стосується результатів самміту ЄС, який відбудеться 1 вересня і буде присвячений подіям на Кавказі? Найголовніше завдання саміту — вирішити суперечності з РФ щодо питань Південної Осетії й Абхазії. І всередині Євросоюзу зараз є різні позиції з цього приводу. Ми маємо знайти якийсь план, як надалі будувати відносини з Росією та Грузією.
