Фріц Ланг зневажав брата. Орсон Велс винуватив себе у смерті матері. Жак Таті не влазив у кадр. Жан Ренуар товаришував з малолітнім волоцюгою. Альфреда Хічкока страшно гнобила його власна мати. Інгмар Бергман намагався вбити свою молодшу сестру.
Це те, що глядач може дізнатися з французького фільму «Дитинства» («Enfances»). Продюсер Лоранс Дартос і режисер Ян Де Галь вирішили зробити кілька історій про поворотні моменти у житті великих режисерів, узявши, однак, той найбільш ранній і сприятливий для довколабіографічних фантазій період, коли митці були ще дітьми. Підсумком стали шість короткометражок, зроблених сучасними молодими режисерами Яном Ле Галем, Ізільд Ле Беско, Джоаною Хаджитомас, Сафі Неббу, Ісмаелем Феррухі, Халілом Джорейджем, Коринною Гарфен.
У доборі імен геніїв відчуваються, як і мало б бути у такому проекті, певні смакові пристрасті упорядників альманаху. Звичайно, без «Метрополіса» Ланга, «Громадянина Кейна» Велса, без трилерів Хічкока чи драм Бергмана неможливо уявити світовий кінематограф. А ось щодо Таті, прекрасного актора-ексцентрика, постановника блискучих комедій, побудованих без жодного слова лише на мистецтві акторського жесту — вже потребується певне пояснення для більш- менш широкої публіки. Не кажучи вже про Жана Ренуара — сина знаменитого художника-імпресіоніста Огюста Ренуара; нащадок виявився гідним батька і став поетичним, вишуканим режисером, але, знов- таки, коли в останній раз у нас у кіно чи на телебаченнi показували фільми Жана Ренуара? Але, мабуть, «Дитинства» і не розраховані на масового глядача. Це, скоріше, кіноманська забавка; сінефілам від сінефілів.
Епізоди альманаху будуються за одною й тою самою схемою: експозиція, що показує звичний плин життя, потім якась пригода, розв’язка і насамкінець — епілог у вигляді титра — вислів метра, що був героєм цієї частини.
«Секрет за дверима». семирічний Фріц Ланг, зосереджений хлопчик з суворим поглядом на милому обличчі, не дуже поважає батька і гидує хворим старшим братом, проте любить матір. На родинні складнощі накладається ще й проблема антисемітизму, вже на початку ХХ століття дуже сильного в Австрії. Зрештою, торжествує синівська любов. Епілог: «Я дуже любив свою матір... Це — єдиний добрий спогад про моє дитинство».
У «Короткій ночі» маленький Орсон Велс щасливо живе з батьками у великому будинку. Коли мати сильно захворіває, він сідає біля її ліжка і не спускає з неї очей, тому що боїться, що якщо відвернеться — мама помре. Він протримався так два дні та дві ночі і заснув лише на третій ранок. Епілог: «Моя мама померла на рік пізніше. Мені завжди здавалося, що я так i не виправдав її сподівань».
«Дитячий погляд»: семикласник Жак Таті — найвищий у школі. Фотограф ніяк не може зробити спільну світлину класу, бо довготелесий юнак не вписується в кадр. Зрештою, Жак просто тікає і починає утинати свої звичні коники у порожній школі. Фінальна сентенція: «Найкращі учнi самі призвичаюються до сучасного життя. Я б хотів допомогти решті».
У «Парі черевиків» охайний рудий Ренуар-молодший, приїхавши у заміський маєток до батьків, знайомиться в лісі з місцевим підлітком, котрий вчить малого буржуа навичкам вільного життя. Історія закінчується доволі драматично. «Ми повинні з радістю приймати, а не відштовхувати незнайомців, котрі діляться з нами своїми знаннями».
«Відкрийте, будь ласка, двері». Юний Хічкок щовечора ходить з батьками в театр, збирає автографи улюблених акторок. Вдома ж він має сповідуватися у найдрібніших гріхах перед надзвичайно суворою матір’ю. Одну маленьку провину він таки зберігає у таємниці, а коли секрет розкривається, починається справжній кошмар. Стриманий підсумок: «На мою роботу вплинули інтуіція і виховання, такі важливі у житті чоловіків».
«Народження»: у родині Бергманів з’являється на світ третя дитина, дівчинка. Немовля постійно кричить, забирає всю любов і увагу батьків, котрі до того ж сваряться. Старшому брату шестирічного Інгмара здається, що з цієї скрухи тільки один вихід — вбити малу. І зробити це має саме Інгмар. Зрештою, все закінчується добре: «Коли у мене з’явилася сестричка, я зрозумів, що привілеєм дитинства є свобода від страху і постійне відчуття втіхи».
Однак самими лише сюжетами, хай би як привабливо вони не були придумані, справа не завершується. Гучність імен не дуже допомагає проектові. Вище зазначена подібність епізодів, на жаль, поширюється і на їх візуальну якість. Тобто складається таке враження, що дивишся одну й ту саму сімейну мелодраму, зняту в одному й тому самому старому будинку, де однаково живуть одні й ті самі родини. Просто вражає, наскільки невинахідливими виявилися молоді фільммейкери: більшість короткометражок знято чистенько, з учнівською старанністю, але надто одноманітно, передбачувано. Але ж — чому фільм, присвячений Фріцу Лангу, має бути як дві краплі води схожим на фільм про Велса, а той — майже не відрізнятися від фільму про Бергмана? Адже, як підкреслюють автори, все те — здебільшого художні вигадки. Ну так і вигадували б, фантазували, а так — який у тому сенс?
Вигідно випадають з цього ряду «Дитячий погляд» і «Відкрийте, будь ласка, двері». Автори цих частин вчинили достатньо розумно. В першому випадку вийшла дійсно кумедна новела, повна ексцентричних жестів і ситуацій — такий собі нарис на тему Таті. А короткометражка, присвячена Хічкоку, виглядає, як чорно-білий кошмар вразливої дитини, і вже тому цілком гідна імені, якому присвячена.
Незважаючи на всі недоліки, «Дитинства» є цікавою стрічкою хоча б уже через ідею, покладену в її основу. Хай і нерівна, хай і суперечлива — та все ж ця експедиція до витоків мистецтва має свою захопливість і є по-своєму щирою.
