Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Де світові лідери?

23 липня, 2008 - 00:00

Зустріч «Великої вісімки» в Японії на початку цього місяця була прикрим виявом жалюгідного стану глобальної співпраці. Світ перебуває в стані посилення кризи. Ціни на продукти харчування зростають. Ціни на нафту знаходяться на історично високому рівні. Економіка провідних країн вступає в період спаду. Переговори з приводу зміни клімату не дають конкретних результатів. Допомога найбіднішим країнам залишається на колишньому рівні, незважаючи на багаторічні обіцянки збільшити її. Однак у цьому насуванні бурі важко знайти хоч одне реальне досягнення з боку світових лідерів.

Світові потрібні глобальні розв’язання глобальних проблем, але лідери країн «Великої вісімки» явно не в змозі їх запропонувати, оскільки практично всі політичні лідери, які брали участь у саміті, дуже непопулярні в себе вдома й мало хто з них може виступити в ролі світового лідера. Вони слабкі кожний окремо й іще слабкіші, коли збираються разом і демонструють перед усім світом свою неспроможність до реальних дій.

Існують чотири серйозні проблеми. Перша полягає в непослідовності американського керівництва. Хоча минув той час, коли Сполучені Штати могли самі розв’язати будь-які глобальні проблеми, вони навіть не намагаються знайти загальні глобальні рішення. Прагнення глобальної співпраці було слабким уже при адміністрації Клінтона й абсолютно зникло під час адміністрації Буша.

Друга проблема полягає у відсутності глобального фінансування. Кризу браку продовольства в бідних країнах можна подолати, якщо допомогти їм виробляти більше продуктів харчування. Глобальну енергетичну й кліматичну кризу можна подолати, якщо весь світ інвестує в розробку нових енергетичних технологій. Такі захворювання, як малярія, можна подолати за допомогою скоординованих глобальних інвестицій в контроль за поширенням хвороб. Океани, тропічні ліси й повітря можна захистити шляхом спільних інвестицій в охорону довкілля.

Глобальні рішення недорогі, але й не безкоштовні. Глобальні розв’язання проблем бідності, виробництва продовольчої продукції й розробки нових екологічно чистих енергетичних технологій потребують щорічних інвестицій у розмірі приблизно $350 млрд. або 1% ВНП багатих країн. Це явно недорого і є вельми скромною сумою порівняно з військовими витратами, але набагато вище дрібної суми, що пропонується «Великою вісімкою» для розв’язання цих нагальних проблем. Прем’єр- міністр Великої Британії Гордон Браун доклав героїчних зусиль для того, щоб примусити інші європейські країни виконати скромні зобов’язання з надання допомоги, взяті на себе «Великою вісімкою» на саміті 2005 року, однак це нелегка боротьба, яка ще не закінчена.

Третьою проблемою є відсутність зв’язку між глобальними науковими знаннями й політикою. Вчені й інженери розробили багато шляхів розв’язання сьогоднішніх проблем у сфері збільшення виробництва продуктів харчування, контролю над захворюваннями або охорони довкілля. Ці методи стали ще більш дієвими в останні роки з прогресом у галузі інформаційних і комунікаційних технологій, що зробили процес визначення й здійснення глобальних рішень легшим, ніж будь-коли раніше.

Четверта проблема полягає в тому, що «Велика вісімка» ігнорує ті самі міжнародні організації (зокрема, Організацію Об’єднаних Націй і Світовий Банк), які дають найбільшу надію на здійснення глобальних рішень. Ці установи часто позбавлені політичної підтримки й страждають від браку фінансування, а потім країни «Великої вісімки» покладають на них усю провину за нерозв’язані глобальні проблеми. Натомість слід надати їм конкретні повноваження й покласти на них конкретні завдання, щоб вони могли нести повну відповідальність за свою діяльність.

Президент Буш, можливо, не розуміє, що його історично високий рейтинг непопулярності (70%) серед американських виборців пов’язаний з тим, що його уряд повернувся спиною до міжнародного співтовариства й, таким чином, зав’язнув у війні й економічній кризі. Інші лідери «групи восьми» приблизно розуміють, що їхня непопулярність у власних країнах тісно пов’язана з високими цінами на продукти харчування й енергоносії, а також з дедалі нестабільнішими глобальним кліматом і глобальною економікою — проблемами, жодну з яких вони не можуть розв’язати поодинці.

Починаючи з січня 2009 року, після вступу на посаду нового президента США, політики мусять зробити все можливе для власного політичного виживання й, звісно, для благополуччя їхніх країн за допомогою поновлення глобальної співпраці. Вони повинні домовитися про заходи для розв’язання глобальних проблем, включаючи боротьбу з бідністю, голодом і хворобами (що належать до «Цілей розвитку в новому тисячолітті» ООН), а також зміну клімату й руйнування довкілля.

Для досягнення цих цілей країнам G8 слід установити чіткі часові рамки для дій і прозорі домовленості відносно їх фінансування. Найкращим виходом була б угода про оподаткування кожною країною власних викидів СО

2 для боротьби зі зміною клімату, а потім виділення фіксованої частки надходжень для розв’язання глобальних проблем. Затвердивши програму фінансування, «Велика вісімка» перейшла б від пустопорожніх обіцянок до реальної політики.

За наявності належного фінансування світові політичні лідери повинні звернутися до наукового співтовариства й міжнародних організацій для здійснення справді глобальної програми дій. Замість того, щоб бачити в ООН і її агентствах конкурентів або загрозу національному суверенітету, вони мають визнати, що співпраця з агентствами ООН, по суті, є єдиним шляхом для розв’язання глобальних проблем і, отже, дуже важлива для їх власного політичного виживання.

Ці основні кроки, а саме узгодження глобальних цілей, мобілізація фінансів, необхідних для їх виконання, а також виявлення наукових знань і організацій, здатних допомогти в реалізації рішень, являють собою базову логіку управління. Хтось може сказати, що такий підхід є неможливим на глобальному рівні, бо політика все ще залишається локальною. Однак сьогодні всі політики залежать від глобальних рішень для власного політичного виживання. Це саме по собі могло б зробити рішення, які сьогодні здаються недосяжними, звичайним явищем у майбутньому.

Часу мало, оскільки глобальні проблеми швидко зростають. Світ переживає найбільшу економічну кризу за останні десятиріччя. Настав час сказати лідерам «Великої вісімки»: «Почніть діяти спільно або взагалі не зустрічайтеся наступного року». Дуже соромно дивитися на те, як дорослі чоловіки й жінки збираються для пустопорожнього позування перед пресою.

Джеффрі Д. САКС — професор економіки й директор Інституту Землі при Колумбійському університеті.

Джеффрі САКС. Проект Синдикат для «Дня»
Газета: 
Рубрика: