Відомий письменник, автор романів «І довше за вік триває день», «Плаха», «Тавро Кассандри» помер у клініці німецького Нюрнбергу. Причиною смерті стали наслідки важкої форми запалення легенів. 15 травня цього року 79-річний Чингіз Айтматов приїхав у Казань на зйомки фільму за своїм романом «І довше за вік триває день». Однак буквально наступного дня письменнику стало погано і на «швидкій» його доставили в лікарню. Айтматова помістили у Республіканську клінічну лікарню Татарстану, де у нього виявили ниркову недостатність. Лікарі зробили низку реанімаційних заходів. За здоров’ям письменника стежили провідні лікарі РКЛ на чолі з міністром охорони здоров’я Татарстану Айратом Фарраховим, пишуть izvestia.ru. Айтматов був доставлений у «Кліникум Нюрнберг Зюд» з діагнозом ниркова недостатність...
Чингіз Айтматов займав пост посла Киргизії у Франції, Бельгії, Люксембурзі та Нідерландах. Останній роман «Коли падають гори (Вічна наречена)» був особливим для письменника. Айтматов народився в кишлаку Шекер у Киргизії. 1937 року його батька (партійного працівника) було репресовано, і майбутній письменник виховувався у бабусі. Його дорослішання та перші враження були тісно пов’язані з національним киргизьким укладом життя, про що він оповідав у романі «Коли падають гори».
До речі, свої перші оповідання Айтматов публікував киргизькою мовою, будучи ще співробітником НДІ скотарства (він закінчив сільськогосподарський інститут). 1956 року Чингіз Айтматов поступив на Вищі літературні курси в Москві, опублікував у журналі «Октябрь» оповідання «Лицем до лиця» (переклад з киргизького), декілька оповідань у «Новом мире», випустив повість «Джаміля», яка принесла письменнику світову популярність.
При цьому аж до 1965 року Айтматов писав киргизькою мовою. Перша повість, написана ним російською, — «Прощай, Гульсари!» про киргизького селянина Тананбая, який взяв участь у колективізації, а потім сам став жертвою партійних кар’єристів. У 1980-му Айтматов написав свій перший роман «І довше за вік триває день», після якого слово «манкурт» стало прозивним. Розвитком цих ідей став роман «Плаха» (1986), в якому з’являються образи Христа й Пілата. Космічна тема стала основою роману «Тавро Касандри» (1996).
Читачі «Дня» зі стажем пам’ятають, що Чінгіз Айтматов кілька разів давав інтерв’ю і коментарі нашій газеті, в яких був дуже щирим. У ранзі посла Киргизії в Бельгії Айтматов відповів на декілька питань кореспондента Le Figaro, опублікованих на сайті inosmi.ru. На жаль, це інтерв’ю французькій газеті стало останнім для Айтматова.
— Той факт, що ви стали на бік киргизької революції, явно сприяв переходу багатьох на бік опозиції. Яке ваше бачення того, що сталося в Киргизії?
— Я не «став на бік» революції. Я завжди був на боці демократії та народу. Хоч спочатку режим Аскара Акаєва і був демократичним, останнім часом він встав на небезпечний шлях авторитаризму та кумівства. Зміна влади, навіть якщо вона відбувається за складних і небезпечних революційних умов, дає надію країні на нову політичну перспективу та вихід із кризи.
— Чи здаються вам гідними довіри люди, які прийшли до влади?
— Вони — демократи. У апараті влади вони займали високі пости, які залишили через розбіжності з командою Акаєва. Вони володіють досвідом. Я сподіваюся, що це дозволить їм знайти новий політичний підхід до розв’язання гострих проблем. Якщо ж цього не трапиться, все знову піде так само, як при Акаєві.
— Незважаючи на швидку зміну влади, мали місце ексцеси, грабунки. Чи немає небезпеки того, що ця поки ще мирна революція змінить свою суть?
— Тільки після втечі президента за кордон і перемоги нової влади все змінилося протягом двох днів. Ми стали свідками того, як натовпи грабіжників вдиралися в супермаркети і магазини в обстановці повного хаосу. Це було надто небезпечно. І правда, не було більше ні міліції, ні армії. Усі втекли з корабля, побачивши, що його залишив президент. І сьогодні все ще панує хаос. Новій владі необхідно терміново взяти під свій контроль силові міністерства.
— Чи варто побоюватися спроби дестабілізації з боку Узбекистану, беручи до уваги небезпеку, яку являє собою киргизька революція для диктаторського режиму Карімова?
— Узбекистан закрив кордон із Киргизією. Він боїться зарази, тим більше, що узбецька меншина, яка проживає на півдні, підтримала опозицію. Я не думаю, що варто побоюватися спроб дестабілізації з боку Ташкента. Я є автором проекту регіональної інтеграції країн Середньої Азії. Я переконаний, що найкращим способом розв’язання наших проблем було б діяти спільно. Однак, на жаль, відбувається аж ніяк не це.
— Після помаранчевої революції в Києві та грузинської революції троянд чи не відчує Росія загрозу і з боку цієї, киргизької, революції?
— Позиція Москви є прагматичною. Росіяни ставляться до того, що в нас відбувається, як до реальності, до реальної зміни влади. Наші нові керівники стверджують, що вони будуть лояльні по відношенню до Москви. Вам потрібно зрозуміти, що Росія, як і раніше, буде пріоритетом нашої зовнішньої політики. Значить, зміни жодним чином не вплинуть на наші з нею відносини.
