Йшов тротуаром, як мовиться, нікого не чіпав, і раптом відчув, що через тонку підошву щось сильно штирхнуло. Зняв черевик і побачив кров... Кожну другу нову пляшку з напоями, після того, як їх вип’ють, в Україні найчастіше розбивають... Таким чином втрачається і праця, і матеріали, вкладені у її виготовлення. Як наслідок, система збирання і вторинного використання склотари, яка могла б заощаджувати країні значні енергетичні, трудові та сировинні ресурси, не спрацьовує.
Втім пляшку, на думку більшості наших співвітчизників, легше просто викинути, адже гроші (точніше копійки), які пропонують за неї, надзвичайно малі — 10—20 копійок. Хіба яка-небудь людина, що працює на нормальній роботі, буде на вихідних займатися тим, що нести бозна-куди пусті пляшки, плануючи отримати за це двi-три гривні? Якщо їхати машиною, на бензин більше витратиш.
Тож сьогодні цим можуть займатися, крім пенсіонерів та бомжів, хіба що діти. Так, задля розваги... Проте використання «повторних» пляшок, без сумніву, має не лише приватне, а й державне значення. Втрачаючи «пляшковий фонд», держава нарощує витрати, які важко назвати суспільно необхідними, водночас чимало втрачаючи від зменшення надходжень напїв у торговельний обіг. Адже технологія виробництва на пивних і безалкогольних заводах дозволяє використовувати пляшки, які вже були у вжитку.. Вартість такої пляшки від 0,2 до 0,36 гривні, у той час, як виготовлення нової коштує виробнику близько 0,7 гривні.
Однак найбільший зиск від повторного використаних пляшок насправді мають економіка та навколишнє середовище й, відповідно, усі ми, а не лише збирачі, посередники та виробники пива та безалкогольних напоїв.
Тим більше, що з економічної точки зору альтернатив скляній тарі небагато... Як зазначають фахівці, в Україні більше 70% пива розливається в традиційну скляну тару, а 25% — у пластикову. Сегмент металевої банки хоч і росте, проте через свою більшу ціну навряд чи посуне пляшку. Тому перспектива гір битого скла також майже безальтернативна... Фахівці говорять про культуру склотари і беруть на озброєння європейські взірці цієї справи. Зокрема, в Європі та США ціна напою в скляній пляшці вказується окремо від ціни пляшки. Тому американці, випивши напій, майже завжди здають пляшки — там це заняття зовсім не маргінальне! Навпаки, включатися в процес переробки сировини — гарний тон, так само, як і брати участь у тестуванні енергозберігаючих технологій.
У нас же цій проблемі чомусь приділяється замало уваги... Мабуть, немає економічних стимулів, тоді як аспекти екології або ресурсозбереження у пересічних громадян не надто цікавлять.
Тим часом минулого року в Бельгії броварні були змушені скоротити виробництво пива і навіть припинити виробництво, як мінімум, на тиждень через брак пляшок... Тоді місцеві пивовари покликали на поміч громадськість і споживачів.
Яким чином і чи можливо взагалі в Україні змінити нинішню невтішну ситуацію? «День» поцікавився поглядом на цю проблему у деяких виробників пива на вітчизняному ринку...
КОМЕНТАРI
Вадим КЛЬОЦ, заступник директора із логістики, планування та розвитку групи підприємств BBH в Україні:
— Я вважаю, що це питання є актуальним для всіх країн. По-перше, повторне використання пляшок дозволяє менше засмічувати навколишнє середовище. По-друге, для України і, гадаю, для країн СНД — це економічно доцільно, тому, що закупівля нової пляшки в скляних заводів обходиться дорожче, ніж її закупівля у постачальників ринку вторинної тари.
За радянських часів питання повернення тари регулювалися державою, тому тоді майже в кожному магазині приймали порожні пляшки. При цьому в торгівлі не мали вибору: приймати чи ні. При цьому ціна тари, що поверталася, в ті часи була вищою, і споживачі були зацікавлені її здавати. Приміром, ціна півлітрової пляшки прирівнювалася до ціни стаканчика морозива чи буханки хліба. Зараз ситуація змінилася, тому що держава цією проблемою не займається. А ціна тари, що поверталася, є малопривабливою для споживача. Вартість покупки півлітрової пляшки складає сьогодні близько 15 копійок — ні морозиво, ні хліб на ці гроші купити вже неможливо. Магазини також здебільшого не мають стимулів і можливості займатися прийомом тари.
Споживачів потрібно інформувати про необхідність піклуватися про екологію країни. Але це може виявитися малоефективним, тому що будь-який кінцевий споживач шукає власної вигоди. Саме тому державі та пивним виробникам варто поступово домагатися підвищення ціни пляшки в приймальних пунктах.
При цьому споживач повинен бути готовим до того, що зі збільшенням ціни на тару, яка повертається, збільшиться і ціна продукту. Адже якщо завод купуватиме цю тару дорожче, то і продавати свій продукт у цій тарі буде за більшу ціну. А споживач повинен розуміти, що пиво в пляшці може коштувати вельми дорого, але при цьому пляшку він може здати та поверне вагому частину вартості. Щоправда, поки що ми не впевнені, що наші споживачі готові до цього. А ще варто розширювати мережі здачі тари, щоб кожен бажаючий міг легко позбутися своїх пляшок, не долаючи значні відстані.
Сергій АНПИЛОГОВ, генеральний директор АТ «Українська пивна група»:
— Питання повторного використання пляшок актуальна у всьому світі. Не секрет, що вартість сировини, з якої роблять скляну пляшку, постійно росте, а вартість пляшки — це невід’ємна частина собівартості продукту в цілому. Броварники зазначають, що в більшості випадків виробники «грішать», коли говорять, що не використовують поворотну тару. Більш того, у багатьох європейських країнах використовують навіть поворотну ПЭТ. Адже з передовими технологіями виробництва миючих засобів, що досить добре чистять скляну тару, добре помити пляшку досить легко.
У нас у країні ситуація зі склотарою протягом довгих років кардинальним чином не змінювалася, і як і раніше, є актуальною. Наприклад, ми пам’ятаємо, що за радянських часів приймалися, в тому числі, і пляшки з-під молока та лимонаду, а також горілочних пляшки. Зараз на полицях наших магазинів не побачиш скляної молочної пляшки, а в пунктах прийому склотари — не приймають горілочних. Держава, на жаль, нічого не робить для розв’язання цих проблем, тому що в неї, напевно, є більш актуальні проблеми.
Тим часом, у країні вже накопичено певний досвід і вже настав час його поширювати. Зовсім нещодавно прийом пляшок перетворився на щось організоване: з’явилися спеціалізовані підприємства. Вони мають величезні мережі пунктів прийому пляшок «із землі», перевалочні склади та миючі бази, вони мають відділи закупівель тари, яку повертають назад, і відділи продажу вимитої пляшки на пивні підприємства або склобою на скляні заводи.
Природно, ціна прийому різна. Наприклад, одну пляшку можна здати до пункту прийому за ціною від 0,03 до 0,1 гривні. Броварні купують цю пляшку від 0,2 до 0,3 гривні (вимиту та відсортовану). А от, наприклад, на Запорізькому пивоварному заводі №1, щоб одержати 15% тари, що була вже у використанні, протягом року в ринок необхідно вкласти не менш чотирьох мільйонів гривень!
На жаль, зараз ми бачимо лише один спосіб підвищення культури — це соціальна реклама та встановлення додаткових контейнерів для сортування сміття... Таким шляхом пішли переробники ПЕТ. Вони встановили поблизу стаціонарних сміттєвих баків металеві конструкції для «здачі» використаних ПЕТ. Ще одним виходом можна вважати будівництво сміттєпереробних заводів, що сортуватимуть скло, ПЕТ, папір, поліетилен і т.д.
