Уперше за багато десятиліть наступним президентом США стане американський сенатор, оскільки решта троє кандидатів — Гілларі Клінтон, Барак Обама та Джон Маккейн — є членами Сенату. Тим часом як законодавці володіють багатьма навичками лідерства, проте їх здатність керувати часто є неперевіреною. Сенатори керують своїм штатом приблизно чисельністю у 100 осіб та штатом виборчої кампанії у декілька сотень. Але чи можуть вони управляти виконавчою владою, яка охоплює мільйони?
Сучасна теорія управління розрізняє лідерство та управління, а також робить більший акцент на лідерство. Під управлінцями розуміють особистостей, які лише входять у суть процесів та піклуються про стабільність, тоді як лідери беруть на себе ризики та вносять зміни. Організації потрібні обидва види, але лідери важливіші. Як сказав один експерт, керівна коаліція з хорошими менеджерами, але поганими лідерами не досягне успіху. Хороші лідери створюють команди, які поєднують ці функції, піклуючись про те, щоб наймати підлеглих, які можуть компенсувати організаторські недоліки лідера.
Зовсім нещодавно було відновлено інтерес до лідерів як до менеджерів. Зрештою, без виконання таке бачення є неефективним. Лідери потребують певної кількості організаторських навичок, для впевненості у тому, що всі системи налагоджені таким чином, щоб отримувати інформацію, необхідну для сприятливих рішень, а також для їх ефективного виконання. Ефективний лідер управляє та формує зв’язок між різними рішеннями, створюючи й підтримуючи добре відпрацьовані системи.
Організаційні навички — це здатність управляти структурами, потоками інформації та преміальними системами установ або груп людей. Лідери керують безпосередньо тими, хто їм підкоряється, і вони опосередковано самі впливають на роботу, встановлюючи та підтримуючи системи для своїх установ. Це включає підтримку лідерства на більш низьких рівнях у їхнiй організаціях.
Хороші лідери мають добре керувати правлячими колами своїх радників, щоб гарантувати точність потоку інформації та вплив. Вони мають уникати «імператорської пастки», коли чують тільки про свою красу та новий одяг. Як не дивно, Джордж Буш, перший президент з MBA, в цьому відношенні був слабкішим за свого батька, який знав, як керувати здібною групою радників. Стівен Хадлі, другий радник Буша з національної безпеки, відомий як людина, яка говорила про перший термін Буша наступне: «Я ставлю нам четвірку з мінусом за розвиток політики та трійку з мінусом за здійснення політики».
Експерти стверджують, що добре продумані системи дуже схожі на хороші декорації в театрі. Вони допомагають акторам правильно увійти та вийти без підказок. Але одних декорацій недостатньо. Люди завжди намагаються підпорядкувати системи власним цілям, а хороші лідери грають ключову роль у підтримці єдності своїх систем. Якщо головні лідери не будуть контролювати свої системи таким чином, щоб вони виробляли найбільш повні й точні потоки інформації, то ці системи можуть бути спотворені їх найбільш впливовими підлеглими. Наприклад, радник президента Буша з національної безпеки Брент Скоукрофт, зробив так, що впливові секретарі кабінету отримали повний доступ до президента.
За часів Буша-молодшого таким чином були замішані багато подібних впливових осіб, але формальна система Ради національної безпеки стала надто спотвореною, видаючи дуже врізаний потік інформації. Начальник кабінету держсекретаря Колін Пауелла описав цю ситуацію, як замасковане та приховане неефективністю формальних процесів прийняття рішень. Або, говорячи словами генерала армії Вейна Даунінга, який працював у Білому домі: «За ці роки міжвідомча система стала настільки летаргічною та дисфункціональною, що сама почала перешкоджати можливості застосовувати масштабну владу американського уряду для розв’язання проблем. Ви можете побачити цю неспроможність у синхронізації дій в наших операціях в Іраку та Афганістані, у нашій зовнішній політиці та у нашій реакції на ураган Катріна».
Організаційні навички, необхідні лідерам як менеджерам, не треба плутати з ефективністю або акуратністю добре керованої організації. При цьому вони не мають бути обмежені ієрархічними бюрократичними організаціями. Лідери соціальних рухів також повинні управляти внутрішніми та зовнішніми потоками інформації. У широкому значенні, організація та управління залежать від здатності лідерів гарантувати точне надходження та відтік інформації для прийняття та здійснення рішень. Ефективність більш важлива, ніж єфектність.
Франклін Рузвельт, наприклад, керував неефективною організацією з юрисдикцією та обов’язками. Вона дорого коштувала у багатьох значеннях, але гарантувала йому численні, конкуруючі потоки інформації. Рузвельт ніколи навіть не передбачав, що адміністрація може мати монополію на прийняття рішень або інформацію, його характеризували як людину, яка шукає поради від будь-кого, хто міг допомогти: членів кабінету, конгресменів, журналістів газет, груп за інтересами, простих громадян та його друзів.
Дуайт Ейзенхауер був президентом з ефективно організованим управлінням, але йому на думку деяких людей того часу бракувало лідерських якостей, хоч пізніше історики виявили, що за найбільш важливими рішеннями стояла його рука. Рональд Рейган вдавався до крайньої делегації, яка працювала доти, поки у нього була здібна команда, але перетворилася на кошмар, коли Дональд Рейган, Джон Пойндекстер та Олівер Норт заступили на їхнє місце. У той час як Рейган перевершував інших у баченні, інформації та емоційних відомостях, у нього було недостатньо лідерських управлінських навичок. Успішні лідери комбінують ці навички таким чином, щоб до них дійшли погані невідфільтровані новини, і вони мали можливість на них швидко реагувати.
Погляньте на трьох тих самих сенаторів, які балотуються на пост президента, у Джона Маккейна є військовий досвід, але як льотчика, а не командира. У Гілларі Клінтон є досвід людини, близької до тих, хто приймав рішення в Білому домі, але не людини, яка безпосередньо приймає рішення. Барак Обама жив за кордоном та працював як організатор співтовариства в Чикаго, однак у нього немає досвіду у виконавчій владі. Як обрані члени законодавчого органу, усі вони демонстрували навички «м’якої влади» залучення електорату, але відносно того, чи будуть вони також хорошими менеджерами-лідерами, вердикт поки відсутній.
Джозеф С. НАЙ — професор Гарвардського університету та автор нещодавно опублікованої книги «Здатність керувати».
