90-річчя класика української літератури Олеся Гончара на його батьківщині — у Дніпропетровську — відзначили цілою низкою ювілейних заходів, які розпочалися покладанням квітів до бронзового бюста письменника, встановленого у ніші старого корпусу Дніпропетровського національного університету. Тут у післявоєнні роки на історико-філологічному факультеті вчився колишній солдат-фронтовик О. Гончар, який почав писати свій знаменитий роман «Прапороносці». Його життю та творчості була присвячена ювілейна виставка, яка відкрилася в Музеї літературного Придніпров’я. Однак центром святкування стали «Гончарівські читання» у Національному гірничому університеті, на які з’їхалися гості з Києва, Полтави, Одеси, Кривого Рогу. Усі вони взяли участь у посадці на території університету «шевченкової верби» з Полтавщини — другої батьківщини Олеся Гончара. Свого часу ця верба почала рости на українській землі з паростка, який привезли з Казахстану — із місця заслання опального Кобзаря. Символічно, що й самі «Гончарівські читання» проходили в аудиторії, заповненій «молодою порослю» українців — студентів Національного гірничого університету, учнів дніпропетровських та дніпродзержинських шкіл. А почалися вони з презентації книги «Тайноцвіт» — збірника афоризмів письменника, виданих українською, німецькою та англійською мовами з ініціативи директора Інституту гуманітарних проблем НГУ, професора Віктора Пушкіна. Протягом декількох років при Інституті працює та веде просвітницьку діяльність Центр української культури імені О. Гончара. Цьому Центру вдова письменника — Валентина Данилівна передала частину архівних документів, а учасникам читання була представлена її літературна праця — розділи зі спогадів, опубліковані у спеціальному випуску журналу «Січеслав». Як повідомила редактор журналу, голова обласної організації Національного союзу письменників Леся Степовичка, у цьому спецвипуску, присвяченому пам’яті О. Гончара, вона намагалася зібрати усе, що пов’язано з життям та творчістю письменника на його малій батьківщині. Не забувають письменника й на Полтавщині, де в слободі Суха Олесь Гончар зростав після смерті матері. Тепер там діє музей, завідуючою якого стала його племінниця Тетяна Бондаревська. Своїм родичам на святкування ювілею у Дніпропетровську вона привезла по пишній паляниці із землі, яка вигодувала майбутнього письменника.
На Дніпропетровщині у переддень ювілею на обласному радіо проходила вікторина «Мій Олесь Гончар» — його переможців, які виявили неабиякі знання з біографії та творчої спадщини письменника, нагороджували книгами, призами та грамотами. Отримали дипломи Центру ім. О. Гончара й учасники конкурсу студенти Національного гірничого університету. Серед них виявився чорношкірий студент з Анголи Сунде Язалде, який під оплески залу промовив слова вдячності українською мовою. Як з’ясувалося, інтерес до особистості та творчості знаменитого земляка залишається високим й серед дніпропетровських школярів. Так, дніпропетровській школі, розташованій на Ломівці — в районі, де народився О. Гончар, недавно було присвоєно його ім’я. В іншій школі — у Дніпродзержинську створено музей письменника, який, зі слів директора, «став центром патріотичного виховання та дослідницької роботи». На «Гончарівських читаннях» у НГУ виступили школярка Марина Третьякова й камерний хор та виконали пісні на вірші О. Гончара та його улюблену пісню «Ой, чий то кінь стоїть...» Лунали у залі й пісні дніпропетровських поетів та композиторів, присвячених О. Гончару, а також вірші самого класика та їх переклади. Поет-перекладач Олександр Ратнер пригадав зустріч з майстром слова, який умів підбадьорити й підтримати творчу молодь. Але, зрозуміло, кращою пам’яттю про письменника й поета є книги — і про це багато говорилося на «Гончарівських читаннях» у Дніпропетровську. Іван Драч та Анатолій Мельник — члени Національної ради з проблем культури та духовності при Президентові України — прибули на святкування ювілею з великим подарунком для дніпропетровських бібліотек. Вони привезли художню та мистецтвознавчу літературу, чудово видані альбоми з іконопису та українському живопису, популярність яких, за словами А. Мельника, «зростає в усьому світі». Скептичний І. Драч, навпаки, помітив, що далеко не все ще робиться для популяризації національної культури — продовжується занепад українського кіно, а гастролі Кубанського козачого хору містами України чомусь фінансує... російський алюмінієвий магнат Дерипаска. У свою чергу дніпропетровці звернули увагу столичних гостей на тяжкий стан унікального собору в Новомосковську, про який писав сам Олесь Гончар. Дерев’яний храм, споруджений запорожцями без єдиного цвяха, продовжує руйнуватися. Пригадали на ювілеї ще одну давню проблему — про присвоєння Дніпропетровському національному університету імені Олеся Гончара. За інформацією, яка прозвучала, клопотання вченої ради ДНУ щодо цього вже давно було направлене до Києва. Однак папери так довго гуляли по бюрократичних інстанціях, що й на нинішній ювілей письменника дніпропетровці знову не дочекалися цієї події.
