Післявоєнна Франція проголосила пріоритет культури в усіх сферах життєдіяльності. Поставила високі орієнтири національної, європейської, світової культури у своїх економічній, політичній, патріотичній доктринах і французькій демократії загалом. Звичне словосполучення «німецька якість», «японська працьовитість», «китайська церемонія» у даному разі звучить чарівливо і масштабно: «французька культура». Так само, як і традиційні національні Дні культури, тепер вже завжди очікувані нами, як Французька весна в Україні.
Синє в різнокольорових кульках кружальце запрошення, як з’ясувалося під вечір, провіщало планетарні мотиви вуличної вистави «Ловець місяця».
Посол Франції в Україні Жан-Поль Везіан і заступник голови Київської міської державної адміністрації Віталій Журавський обидва двома мовами — українською і французькою — вітали тих, хто зібрався в павільйоні «Київська троянда» на тлі «Вежі апетиту». Проте ця смислових кольорів пірамідальна споруда з трьох обелісків, густо прикрашених встромленими в них канапе з сиром, виноградом, морквою, марципанами мала кількість значень, зведену чудовим французьким вином до значення нескінченності.
Вечір не настав, а нагрянув. І в темряві центральної площі Міського парку з півкола земної кулі повстав срібний німб, який звичайно ми називаємо Аркою Дружби народів, уже давно не тільки російського і українського.
Пригадується в рамках фестивалю «Київ травневий» 2005 року сюди ж до велетенського екрана збирав тисячі глядачів чеський відеоарт. Років п’ять тому Французький культурний центр вивчав думки для формування концепції своїх культурних акцій в Україні. Автор цих рядків нарікав на повну відсутність вуличних вистав у Києві, недивлячись на популярність цього жанру в усьому світі.
У різні роки фестиваль «Київ травневий» представляв вуличні театри «Чеський вуличний театр КВЕЛБ» (Чехія), Компанія «Брют де Бетон продюксьйон» (Франція), театр «СІЛЕНСЕ» (Італія). Але тільки державній культурній програмі Франції виявилося до снаги показати такі потужні вуличні дійства, як «Вистава вогню» (2005), «Під кінець Одіссеї» (2006) і, нарешті, 29 березня 2008 року «Ловець місяця».
Усі його персонажі (наповнені гелієм фігури) діють в повітрі над глядачем. Головний герой головою до землі, як по тверді небесній, іде, біжить услід за місячним ликом коханої. Лик цей, як і всі інші форми на тросах, водять актори в масках, що швидко пересуваються серед глядачів. А коли фігура велика, кілька ведучих, координуючи свої дії по радіозв’язку, жваво рухають її різними частинами, а часом роблять її навіть взаємодіючою з глядачами.
У небесному океані, куди ми потрапляємо вслід за героєм, невинних рибок від нападу вогнедишного дракона, рятує поява чотирьохгрудої русалки. Кохання і чудовиськ робить прекрасними, — розуміємо ми. Багатоликі, що з’являються після цього — з десятьма очима кожна голова — чи то плід їх пристрасті, чи то небесні наглядачі, що направляють до нас легкокрилу Діву. Вона живе в кільці під кулею, на якому витатуйовані зображення чоловіка та жінки. Рукою Творця (це самостійний персонаж, що ворушить всіма пальцями) вона підштовхується і потрапляє чи то в човен кохання, чи то в рятівний Ковчег, в якому відправляється до коханого. Їх зустрічі ми не побачимо. Але розкидані нею з висоти кружальця паперу, немов, мітка для зустрічі з коханням, дісталися кожному, хто, спрямувавши свій погляд у небеса, сповнювався думкою вистави про перемогу Великого Почуття.
Так само, як круг запрошення, це біле кружальце одночасно виявилося символом Планети, на якій живуть усі люди, і особистої Планети Кохання кожного сущого на Землі. Планети ці нероздільні, як нероздільне і об’єднуюче їх кохання.
Французька весна прийшла у весну України.
