Естонія майже чотири роки перебуває в складі НАТО і підтримує надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО на саміті Альянсу в Бухаресті. Чому Естонія виступає за надання Україні ПДЧ уже в Бухаресті? Чи може Росія якимось чином заблокувати подальше розширення НАТО? Що отримують прості естонці від членства Естонії в Організації Північноатлантичного договору? Яким досвідом євроатлантичної інтеграції може поділитися Естонія з Україною? Про це «Дню» — в ексклюзивному інтерв’ю голови комітету у закордонних справах парламенту Естонії Свена МІКСЕРА.
— Пане Міксере, чи виникали якісь проблеми в естонського уряду, коли ваша країна ухвалювала рішення вступати в НАТО? Адже не секрет, що в вашій країні проживає велика російськомовна громада.
— Я мушу сказати, що фактично на той час підтримка громадськістю вступу країни до НАТО була дуже сильна. Звісно, вона була більшою серед естонського населення, ніж серед російськомовного. Але всі основні політичні партії активно виступали за членство країни в Альянсі, серед них був консенсус щодо досягнення цієї мети. Тому я можу зазначити, що у нас усередині країни не було проблеми щодо членства Естонії в НАТО. Проблеми лише стосувалися реалізації законодавчих реформ. Нам довелося провести оборонну реформу, а також реформу бюджетного процесу. Можу сказати, що загалом це був доволі спокійний процес. У нас ця робота не переривалася від зміни урядів. Це пояснюється тим, що між правлячою коаліцією і опозицією не було розбіжностей щодо необхідності реалізації вищезазначених реформ.
— Але у вашій країні не проводився референдум щодо членства в НАТО.
— Конституція не дозволяє виносити на референдум питання національної безпеки. Але навіть якби референдум щодо членства в НАТО і проводився, то переважна більшість громадян висловилася би «за». Це пояснюється тим, що суспільна підтримка членства країни в НАТО завжди була більшою, ніж підтримка членства Естонії в Європейському Союзі. Я на 100% переконаний у тому, що й зараз більшість естонців висловилася би за членство країни в Північноатлантичному альянсі.
— Пане Міксере, ви, мабуть, знаєте про ситуацію в Україні, де правляча коаліція виступає за те, щоб Києву надали План дій щодо членства на Бухарестському саміті, а опозиція вимагає, щоб це було зроблено через референдум. Як ви вважаєте, виходячи з досвіду вашої країни, чи потрібен нашій країні ПДЧ зараз, чи можна ще почекати?
— По-перше, я хочу зазначити, що рішення про те, чи ставати країні членом НАТО, є її суверенним правом. Деякі європейські країни-сусіди Естонії, наприклад Фінляндія, Швеція, вирішили залишатися поза НАТО, виходячи зі своїх власних мотивів. Ми в Естонії підтримуємо суверенне рішення кожної країни. Ми перебуваємо тут, в Україні, не для того, щоб тиснути на когось. Ми не чинимо тиску на наших сусідів, щоб вони ухвалили рішення щодо приєднання до НАТО. Оскільки в Україні політичне рішення ухвалено, то ми будемо раді поділитися власним досвідом, ідеями і допомогти, чим можемо. Це наш месидж. Відомо, що нинішнє політичне керівництво України висловило бажання отримати запрошення приєднатися до ПДЧ. Ми знаємо про таке бажання і підтримуємо його. Ми підтримуватимемо його на саміті в Бухаресті. Сподіваємося, що це бажання буде реалізовано на цьому саміті. Очевидно, що рішення з цього питання прийматимуть члени НАТО, а українське керівництво повинно звернути увагу на те, чи є достатній консенсус серед політичних сил і серед населення, щоб перетворити ПДЧ на повне членство в НАТО. Знову хочу наголосити, що це буде суверенне рішення українського народу.
— Чому Естонія виступає за надання Україні ПДЧ уже в Бухаресті?
— Ми вважаємо, що надання ПДЧ буде сильним месиджем для України, а також для Грузії. Ми знаємо, що серед країн-членів НАТО існують різні думки щодо цього питання. Дехто серед країн Альянсу, як, наприклад, США, дуже енергійно виступають за надання Україні ПДЧ. Є країни більш скептичнi. Але ми сподіваємося, що в Бухаресті буде знайдено консенсус і всі країни зрозуміють, що потрібен сильний позитивний сигнал.
— Ви можете сказати, що отримують прості естонці від членства в Організації Північноатлантичного договору?
— Я вважаю, що кожен естонець став більш упевненим щодо безпеки країни в майбутньому. Членство в НАТО було дуже позитивним для економічного розвитку та інвестицій, інтеграції країни в західні структури, а також структури безпеки. Приналежність до оборонного Альянсу дає додаткову впевненість для потенційних інвесторів. Окрім того, наш оборонний сектор отримав багато цінного досвіду та експертизи. Ми також отримали можливість безпосередньо брати участь у процесі ухвалення рішень усередині НАТО. Хочу нагадати, що Естонія є дуже малою країною і складає дуже маленьку частину від загальної кількості збройних сил країн-членів НАТО. Але разом з тим, як відомо, ця організація діє за правилами консенсусу. Ми зараз у кращій позиції, бо тепер наш голос може бути почутим з будь-який політичних питань та аспектів. До нашої думки прислуховуються, коли всередині НАТО необхідно досягти консенсусу. Очевидно, для нашого уряду в сфері оборони та безпеки зараз пріоритетними є операції НАТО в Афганістані та Косово.
— Пане Міксер, як ви ставитеся до думок деяких німецьких експертів, які стверджують, що для України не повинен бути пріоритетом вступ до НАТО, бо, мовляв, для вступу до Європейського Союзу зараз непотрібно вступати до Альянсу? Чи поділяють у вашій країні таку думку?
— Справді, існує невелика кількість країн, які є членами Європейського Союзу і водночас не входять до складу НАТО. Це Австрія, Фінляндія, Швеція, Ірландія. І навпаки, Ісландія і Норвегія є членами НАТО, але не входять до складу ЄС. Але переважна більшість країн є водночас членами обох організацій. Тому, я вважаю, звісно, що тут не треба ставити питання, що членство в НАТО пов’язане з членством ЄС або ні. Це суверенне право України вступати в ту чи іншу організацію. І я вважаю правильним для України просити членства в обох організаціях. Я не можу сказати, що вони взаємно виключають одна одну, навпаки, приналежність до них, фактично, взаємно посилюється. Оскільки в цих організаціях існують різні цілі й вони діють за різними принципами і в різних сферах. Якщо Україна буде прагнути вступити в ці дві організації, ми будемо її активно підтримувати в цьому.
— Ви вже казали, що Естонія може поділитися досвідом євроатлантичної інтеграції. Яким досвідом уже ділиться ваша країна, чи готова поділитися з Україною?
— Очевидно, що в першу чергу мова йде про технічні речі. Наприклад, це може бути наш досвід підготовки законодавства або досвід реалізації оборонних реформ, оборонного планування і підготовки бюджету для оборонних реформ. Я б сказав, що оборонне планування й оборонні витрати є важливими аспектами. Окрім того, повинна бути готовність для реалізації реформ відповідно до взятих обіцянок. Я хочу зазначити, що НАТО не просить, щоб Естонія надала певні оборонні можливості, які дуже необхідні для Альянсу. Країни-члени НАТО хочуть бути певними: якщо Естонія дала якусь обіцянку, то вони можуть розраховувати, що наша країна, хоч яким крихітним був би її вклад в операції НАТО, виконає взяті на себе зобов’язання. Я думаю, що найважливішим аспектом у діяльності НАТО є саме виконання взятих на себе зобов’язань.
— Яким, на вашу думку, є вплив Росії на майбутнє розширення НАТО і чи зможе Москва запобігти тому, щоб на саміті Альянсу в Бухаресті Україна та Грузія отримали запрошення приєднатися до ПДЧ?
— Дійсно, Росія чітко заявляла, що вона не буде радою тому, щоб країни колишнього соціалістичного табору приєднувалися до НАТО. Так було, коли Польща, Угорщина та Чеська Республіка отримали запрошення приєдналися до НАТО в 1997 році. Так було, коли інші країни Центрально- Східної Європи, включаючи балтійські країни, отримали запрошення приєднатися до НАТО в Празі у 2002 році. Росіяни завжди неохоче сприймали розширення НАТО. Разом з тим зараз, на мою думку, Росія зрозуміла, що вона не в такій позиції, щоб заблокувати рішення НАТО. Це чисто внутрішнє рішення НАТО — запросити країни, які хочуть приєднатися до Альянсу. Також це суверенне рішення країн, подавати чи не подавати прохання на вступ до Організації Північноатлантичного договору. Але цілком очевидно, що Росія хотіла б чинити перепони черговому розширенню НАТО. Одним із прикладів цього є оголошення Москвою мораторію на Договір про звичайні збройні сили в Європі, а також порушення інших питань щодо режимів контролю за озброєннями. Окрім цього, у випадку Грузії Москва підтримує сепаратистські режими. Тобто росіяни намагаються знаходити різні причини, щоб чинити перепони на шляху сусідніх країн. Іноді вони пов’язують речі, які не можуть бути пов’язані. Прикладом цього були намагання досягти пакетних домовленостей з деякими країнами-членами НАТО, щоб затримати приєднання країн Центрально-Східної Європи. Я гадаю, що ми повинні чітко заявити, і ми досі це успішно робили, що Росія не має формального слова у рішеннях, які стосуються розширення НАТО.
— На завершення хотілося б почути ваш прогноз щодо результату саміту НАТО в Бухаресті. Україні запропонують приєднатися до ПДЧ?
— Я не можу повністю гарантувати цього, оскільки рішення ухвалюється консенсусом. Ми знаємо, що серед союзників по НАТО є скептики. Але я маю достатні підстави сподіватися, що таке рішення буде ухвалено. Я бачу зараз активну дипломатичну роботу, яку ведуть ваші друзі й союзники, котрі бажають, щоб Україна отримала запрошення приєднатися до ПДЧ.
