Сьогодні, у часи гламурного буму, багато які непривабливі сторони нашого життя залишаються поза кадром. У буквальному розумінні. Проте фотограф Олександр Чекменьов (читачам «Дня» він добре знайомий по участі в наших традиційних фотоконкурсах) завжди говорив, що люди, які в силу обставин опинилися на узбіччі, не менше за інших заслуговують на повагу та співчуття. Автор знаходить для них і те, й інше, а ще... дорогу плівку, що в результаті дає особливий ефект.
Серія «Фотографія без дублів: люди вулиці вуличного фотографа» була знята в Україні у 1994—1997 роках у Луганську, коли у нас тільки з’являлися перші кольорові плівки, які оброблялися по 41-му процесу. Їхня якість суттєво відрізнялася від тих, які тоді випускали на пострадянському просторі. «Проявляли плівки за 150 км від Луганська. З Луганська їздили до Києва, тому що у нас не було машин для друку. Плівки треба було діставати «по блату» або ж купувати за великі гроші», — розповідає Олександр Чекменьов. Це й визначило підхід до зйомок. Адже у Олександра люди не тільки дивляться в кадр, часто вони позують. Таким чином, фотографії були просто унікальними та й сьогодні залишаються такими ж.
«Вчився фотографувати на вулиці. Адже виріс у приватному секторі — практично на вулиці, — розповідає Чекменьов. — Там я жив, почав заробляти, навчився фотографувати та виживати. І допомогли мені в цьому саме «люди вулиці» — люди, які зображені на цих фотографіях». Олександру цікаві такі люди, йому треба знати, чому вони стають такими та при цьому радіють життю. «Бродяга — це ціла історія...», — розмірковує Олександр. Багато хто з критиків та колег по цеху говорить, що Чекменьов показує цілі долі, адже багатьох із тих людей, які зображені на фото, немає серед живих...
У рамках фотовиставки автор представив і свій перший фотоальбом «Олександр Чекменьов. Чорно-біла фотографія». Особливих зусиль до цього доклав керівник проекту «Гудимов арт-проект» Павло Гудимов. Саме після їхнього знайомства виникла ідея зробити не просто фотовиставку, а й випустити фотоальбом. «Це людина, яка пророкує майбутнє моїм фотографіям. В альбомі — зібрання знімків від 1992 року. У нього увійшло близько дев’яти серій та окремі самостійні знімки. Об’єднує всі ці знімки чорно-біла фотографія, яка зроблена вручну, з негативу плівки, зроблена фотоапаратом, який коштував усього 100 доларів. Відверто кажучи, й сьогодні я знімаю на плівку, а «цифра» — тільки для роботи. На моїх знімках майже всі люди позують, посміхаються. Значить з людиною встановлено контакт. Я підходив впритул, і для цього мені потрібен лише один об’єктив, який не дозволяє знімати здалеку. І саме за таким принципом знімок виходить настільки, наскільки ти відкрився цій людині і навпаки. Ці люди привертають увагу, віддають останнє. Це не політики, які мають все та не віддадуть ні копійки», — розповідає Чекменьов.
ДУМКИ
Павло ГУДИМОВ, керівник проекту «Гудимов арт-проект»:
— Якось Олександр Ляпін та Олександр Радчуков прийшли до мене у гості та познайомили з Чекменьовим та його роботами. І я відразу сказав, що хочу це показати. Ми зробили першу фотовиставку, яка називалася «Чорно-біла фотографія». Це було минулого року, а вже сьогодні ми випустили фотоальбом з однойменною назвою.
«Фотографія без дублів: люди вулиці вуличного фотографа» — це своєрідний психологічний експеримент. Бомжі просто притягають до себе. Він показав насправді людей з вулиць. Не можна говорити, що ці люди погані або хороші, з них не можна сміятися. В них у кожного свій світогляд. Якщо придивитися, то ми побачимо, що ці люди нічим не відрізняються від нас.
Олександр ЛЯПІН, фотограф:
— Років з десять тому в Укрінформі ми робили фотоконкурс «Укрпресфото», і в номінації «Молодий автор» переміг Чекменьов. Тоді він надіслав ті фотографії, які ми зараз бачимо. Я просто зворушений. Чекменьов вибирає ту сферу життя, куди всі бояться заглядати, або взагалі живуть в інших світах. Для когось це сумно, але мені особисто дуже подобається. Ці люди дуже цікаві. Чекменьов уміє подати подібний сюжет: ці люди, як у театрі, він робить з них акторів, повноцінних особистостей.
