Життя у Сербії різко змінилося. Після того як парламент Косово проголосив незалежність краю, прем’єр-міністр Республіки Сербія Воїслав Коштуніца оголосив, що його країна не визнає незалежність Косово. Сербія вже почала відкликати своїх послів із країн, що підтримали незалежність Косово, і тепер щодень керівництво країни отримує коментарі своїх дій від міжнародної спільноти. Одна людина загинула, кількасот — у лікарнях. Вулицями столиці прокотилися масові маніфестації, що супроводжувалися вандалізмом та мародерством. Сума збитків, які поніс Белград, — близько 150 тисяч доларів, до цього ще потрібно додати набагато більші майбутні витрати на відбудову пошкоджених посольств, банків та підприємств. «Сьогодні такі маніфестації пройшли Белградом, завтра ще деінде. Всі витрати потрібно покривати, а гроші де взяти? Треба працювати, бо й так не легко жити, а тут ще й це», — говорить Катя Свабжевіч, колишня студентка Белградського університету.
Життя у сербській столиці обходиться в щонайменше 500 євро на місяць. Це багато чи мало? Все залежить від того, скільки ви заробляєте. Так, викладач столичного ВНЗ отримує 600—700 євро, зарплатня професора сягне за 1000 євро, робітник на заводі матиме оклад у 400 євро. «У нас тільки-но стали помітними позитивні зміни в економіці країни, — коментує професор економічної кафедри Белградського університету Драгана Мітрович. — Сьогодні наш економічний рівень сягає показників, які мала Сербія у складі Югославії. Після розвалу в нас був суцільний крах: низькі зарплатні, високі ціни й шалені затримки з виплатами, все потрібно було відбудовувати. Зараз ми говоримо про зовсім інший рівень, тому я на сьогоднішній день позитивно оцінюю розвиток економічного сектору Сербії. За завтра говорити не можу».
Щоб улаштуватися на високооплачувану посаду, роботодавець обов’язково затребує диплом, тому серби дуже уважно й завчасно готуються до вступу до «вишів». Це означає не лише вчитися добре, щоб отримати високий середній бал за випускний тест, а й готуватися у фінансовому плані. В Сербії, як і в нас, можна навчатися на бюджеті, коли держава оплачує навчання, і на контракті, в цьому випадку всі витрати доведеться покривати самостійно. Рік в Белградському університеті на кафедрі з найнижчім конкурсом коштує 1000 євро, відповідно, чим конкурс більший — тим вища ціна. Навчання у магістратурі — від 1800 євро. Крім того, сербським студентам не виплачують стипендію, її отримують лише кілька людей на потік — найкращих.
«Коли я була в Києві по програмі студентського обміну, то жила, як справжній український студент, і порахувала, що наш студент, який приїздить навчатися у столицю, витрачає більше, ніж український», — говорить Мілена, студентка кафедри україністики Белградського університету.
Крім плати за навчання, потрібно оплачувати житло. Влаштуватися у гуртожиток часто дуже складно, тому багато студентів віддають перевагу оренді. Плата на місяць за однокімнатну квартиру недалеко від центру міста дорівнює 240 євро. «Нашим студентам легше у тому, що завжди маємо студентські їдальні, де все удвічі дешевше», — розповідає Мілена. Повноцінний обід з трьох страв та десерту коштуватиме 8— 10 гривень, в той час, як тарілка супу в найближчому ресторанчику обійдеться у 12 грн.
На відміну від українців, серед сербів дуже поширена звичка «харчуватися на ходу», саме тому тут на кожному кроці — піцерії, пекарні, булочні, в яких постійно черги до кас. «Я працюю тут близько двох років і вже навчився дуже швидко готувати млинці, адже у Сербії це — стиль життя: біжиш кудись, забіг до нас — схопив млинець і полетів далі, люди навіть не витрачають хвилини, щоб постояти, з’їсти. Все робиться на ходу, в польоті», — говорить Жарко Веляновські, продавець у белградській булочній. Найпопулярніша «страва дорогою» у Белграді — бурик (шматок пирога з сиром). Коштує він близько 10 гривень. Дуже багато сербів віддають перевагу готуванню вдома, з недільним походом по закупи на базар. «От у нас сім’я з трьох осіб, то ми витрачає на їжу близько 400 євро», — говорить Мирослав Гочак, серб українського походження.
Супермаркети столиці нагадують київські і за цінами, і за різноманітністю продуктів. Картопля — 3 грн., ковбаса — 30— 99 грн., сир — 26 грн., пиво — 4 грн., цигарки — 5 грн.
Ще одна графа витрат у бюджеті кожного серба — кава. Якось відомий сербський письменник Мілорад Павіч сказав: «Пити — це по-людськи, пити каву — це божественно!». Важко знайти серба, який з ним би посперечався. Каву тут п’ють всі, і п’ють багато. Можливо, саме тому, коли хтось замовляє чай, його запитують: «Ви захворіли?» — адже цей напій серби вважають лікувальним, тому і п’ють рідко. Чай, на відміну від кави, обійдеться дорожче. В середньому чашка чаю у Белграді коштуватиме від 8 грн., а кави — від 6 грн. «Але гроші не мають значення, коли йдеться про каву, адже це наша історія», — розповідає студент Марко Станісавлєвіч. «Белградські кав’ярні зовсім не такі, як у вас, скажімо у Львові, де я нещодавно був. У нас різні кавові традиції». Якщо у Белграді ви заходите у «кафану», або ж по- нашому кав’ярню, не чекайте на велике меню з безліччю страв. У кращому разі вам запропонують пиріг чи морозиво, але зазвичай — тільки кавові напої: кава по-турецьки, еспрессо, капучіно, холодна кава, «нескафа»... Відвідування кав’ярень — це звична справа для белградців, тому в обідню перерву знайти вільне місце, де можна випити чашечку-другу, «немісцевому» складно.
Приїжджі ж дивуються транспортній системі Белграду. У сербській столиці немає метро, а найпопулярніший транспорт тут автобус та тролейбус. Ходять вони не з такою заздрісною європейською точністю, але організованіше за українські. Зате і платити за одноразовий квиток доведеться 3,5 грн. Багаторазові проїзні квитки мають право купувати лише через навчальні та робітничі установи, тобто немає реєстрації — немає квитка, а «зайцем» краще не ризикувати, бо все одно доведеться платити більше. Штраф за безквитковий проїзд — близько 40 євро.
«Знаєте, як би тут не ставало — краще чи гірше, я тут жити не хочу і дуже рада, що скоро відлітаю на постійне проживання у Британію», — говорить Катерина Свабжевіч. «Я вже давно вирішила, що тут жити не хочу, принаймні зараз. Пам’ятаю, ще коли була меншою, дізналася, що був такий закон, за яким, якщо матір народжує дитину в літаку, скажімо, над Штатами, то дитина автоматично отримує там громадянство, то я довго діставала своїх батьків запитанням, чого мене не народили десь у літаку над Штатами. Я просто не бачу, як зможу тут нормально жити, а через 30 років, якщо все буде в нормі, то мені буде 50, час вже буде втрачено», — сміється Катя Свабжевіч.
Як житиме Сербія завтра, яким територіальним складом, у мирі чи у вирі заворушень — саме час і покаже, а поки жителі сербської столиці обговорюють останні події в країні за чашкою кави і поспішають повернутися до роботи. «Ми ж просто хочемо мати нормальні умови праці й життя, а все інше — то скоріше бажання політиків, хіба у вас не так само?» — перепитує Катя Свабжевіч.
