Якщо минулого року в Львові у виставці еротичного мистецтва взяли участь виключно чоловіки, то нині —лише жінки. Одинадцять художниць принесли до галереї «Зелена канапа» полотна, кераміку, фотографії, щоб сказати не просто: Так, я втілюю еротизм у мистецтво, а наголосити: Я — пустунка й фантазерка, я вмію бути сміливою та розкутою, а головне — я можу іноді лише натякнути, а жижки вже затремтять...
Звісно ж, вони ходили на грані фолу, але дуже вже майстерно. Звісно, було все: і оголені груди, і фалос. Але як і годиться жінкам, які прославляють красу чуттєвості, — без жорсткості, просто «дві душі зустрілися тілами». Можливо, при цьому грім і прогримів, але ж дощ пройшов... кольорами.
Глянеш на такі роботи й погодишся з психологами: в людському житті не існує еротики як відокремленої сфери. Психіка наша є цілісною: злиття інстинктивного та розумового, тілесного й натхненного в ній нероздільні, і це та сила, яку неможливо препарувати, визначаючи, чого зараз більше. Просто один і той самий об’єкт у різних обставинах і в різному контексті може породити різні реакції.
Можна, звичайно, розмірковувати про те, що дуже вже ницими бувають обставини, а звідси й реакції. І вже не еротика, а порнографія заполонила наш простір. Але це було б надто банально. Та й набридло. Може тому на відкриття виставки прийшло стільки шанувальників мистецтва, що не тільки зал галереї був повний, але й коридори, навіть на вулиці стояла група львів’ян, чекаючи своєї черги увійти. Та ж не на голі тіла вони прийшли подивитися, цього «добра» вистачає в кожному кіоску. Їм хотілося подивитися, як трактують еротику жінки, які з наступаючою гендерною рівністю сильно змінилися. Вони вже не чекають, коли будуть обирати їх — вони обирають самі: і професію, і прийнятну модель поведінки, і чоловіка...
До речі, стародавнім римлянам здалися б абсолютно дикими сьогоднішні уявлення про порнографію. Такого слова вони просто не знали. У римлян сюжети, що викликають еротичне задоволення, були всюди, вони прикрашали домашній посуд, вази, склянки, навіть стіни будинків. Наявність таких картин підкреслювала високий суспільний статус і заможність господаря. Більше того, полотна еротичного змісту ставали об’єктом поклоніння й захоплення. Художники особливо цінилися за уміння донести до покупців таких шедеврів всю їх сексуальну напругу. І все це можна пояснити скоріше реалізацією всеосяжної віри в сакральну силу сексуальних символів, ніж втіленням потреби в еротичному переживанні.
Сьогодні вчені стверджують: без усвідомлення значення форм прихованої еротики в повсякденному житті ми не зможемо зрозуміти причини тих вибухів, які час від часу змушують суспільну чуттєвість виходити з берегів. Тому виникають у солідних університетах кафедри еротичного мистецтва й навіть з’явився перший професор — соціолог мистецтва, найбільший колекціонер еротичного мистецтва в Європі, один із засновників Музеїв еротики в Берліні й Амстердамі, пан Hans-Juergen Dopp (Франкфурт-на-Майні, Німеччина). Цікаво, що, опиняючись на пострадянському просторі, він читає лекцію на тему: «Еротичне мистецтво й бажання свободи». Тобто переводить тему з постільної на інший, більш високий рівень. Утім, Фрейд вже давно нас привчив до думки, що в усьому треба шукати жінку. Або чоловіка. Бо «пол в нас дрожит, колеблется, вибрирует, лучится», як писав впливовий і самобутній філософ Розанов...
