Твір Джона Стейнбека, лауреата Нобелівської премії, в інтерпретації театральної кампанії «Бенюк і Хостікоєв» сповнений українською рецепцією: заробітчани в пошуках роботи і кращої долі, незважаючи на американські імена, сприймаються як розкидані по світу наші люди з їхніми проблемами.
«Про мишей і людей» — перше в Україні прочитання Стейнбека на сцені та одна з кращих вистав театральної компанії, в якій головні ролі виконує ціле гроно талантів: Богдан Бенюк, Наталя Сумська, Анатолій Хостікоєв; а також це — блискуча режисерська робота Віталія Малахова. «Про людей і мишей» може служити прикладом того, як усі причетні до вистави створюють враження оркестру, який вражає віртуозністю кожного виконавця і загальною зіграністю. Артисти не тільки добре знають свою партитуру, вони відчувають партнера і розуміють, які ще організаційні, психологічні, почуттєві зусилля потрібні особисто від нього для колективного успіху.
Вистава може також слугувати яскравим прикладом раціонального використання потенціалу кожного члена «команди». Окрім уже названих там хочу окремо сказати про Гліба Загорія (автора ідеї). Саме цей молодий чоловік, економіст, кандидат фармацевтичних наук, театрал та кіноман, подивившись фільм «Фантастична історія» (в ньому йдеться про Америку часів Великої депресії), піймав себе на відчутті, що сприймає все те не як американські реалії, а як епізоди до біографії сучасної української людини, її поневіряння по світах.
«Це треба показувати на українській сцені!» — з такою ідеєю Гліб Загорій прийшов до Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва. Були дискусії, сумніви, вагання. Адже надто несподіваний твір для інсценізації запропонував Загорій. До того ж, Джон Стейнбек — не драматург, а прозаїк, і його проза не надто вдало діалогізована. Письменник набагато сильніший у портретних характеристиках, в пейзажах, в зображенні психологічних відчуттів персонажів, а саме мовні партії при інсценізації твору вимагають чи не найвигадливішого «перекладу». Очевидно, саме це й стримувало Хостікоєва та Бенюка. Але в Загорія з’явився спільник — режисер Віталій Малахов, з яким вони почали творити варіант Стейнбека для сцени. Це забрало майже три місяці. Впродовж цього часу твір непомітно українізувався (не підміною американських реалій на українські, а саме акцентуванням на тому у тексті «Про мишей та людей», що передовсім перегукується із сучасною реальністю). Водночас залишилися моменти загальнолюдського звучання. Ця співпраця Малахова та Загорія і забезпечила саме той текст, який звучить сьогодні зі сцени.
Актори — Богдан Бенюк, Наталя Сумська й Анатолій Хостікоєв одностайно стверджують, що без Гліба Загорія цього спектаклю просто не було б. Спочатку була саме його ідея поставити Стейнбека. Потім концептуальне увиразнення тексту американського письменника, наближення його сюжету до саме українських реалій. Загорій безпосередньо брав участь в адаптуванні для сцени оригінального тексту, в процесі творення, інсценізації «Про мишей і людей». Це такою ж мірою Загоріїв твір, як режисерів чи акторів. Адже це творчість саме колективна.