У конфлікту навколо ВАТ «Київміськнафтопродукт» (КМНП) уже тривала історія. Їй понад два з половиною роки. І хоча для людини зі сторони — це всього лише якась подібність мильної опери, насправді — це серйозний сигнал, який свідчить про те, що з нашим суспільством відбувається щось недобре і навіть небезпечне.
Нагадаємо: власники 75% акцій цього підприємства вирішили об’єднатися, щоб нарешті налагодити роботу підприємства, яке за час керівництва ним старим правлінням на чолі з паном Миронюком, дійшло до повного занепаду, хоча раніше було одним із провідних операторів столичного роздрібного ринку нафтопродуктів. Ще в червні 2005 року відбулися двоє загальних зборів акціонерів, на яких обрано спостережну раду та правління в новому складі. За чинним законодавством України 75% акцій — це контрольний пакет, який забезпечує його власникам повний контроль над підприємством і право приймати ухвали з усіх питань, пов’язаних із його діяльністю.
Природно, є й право організовувати та проводити збори акціонерів із будь-яких питань. Але ось інші 25% опосередковано належать відомому народному депутату України Андрієві Деркачу, екс-президенту НАЕК «Енергоатом», великому бізнесменові. КМНП потрапив до його сфери впливу ще за часів Леоніда Кучми, коли любому хрещеникові тогочасного президента було дозволено практично все. З тих часів Деркач діє за давно відомим принципом «якщо не можна, але дуже хочеться — то можна».
Ось і розгорнув Андрій Леонідович широкомасштабні бойові дії за «Київміськнафтопродукт». Його мета — якомога довше не допускати на підприємство новий менеджмент, продовжуючи, тим часом, за допомогою кишенькового правління «керувати», з усіма наслідками, що звідси випливають.
Але як утримати кермо влади, якщо в тебе всього лише 25% акцій? Тут уже, як кажуть, не май сто рублів, а май сто друзів. За інтереси Деркача активно виступає Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку на чолі з його давнім другом Анатолієм Балюком. А якщо потрібно, надають силову підтримку спецпідрозділи «Титан» і «Беркут», які продовжують, за старою пам’яттю, виконувати «замовлення», що надходять від «святого сімейства».
Але все ж таки основним захисником цього депутата і бізнесмена є судова система України, причому, як не дивно, від районного суду до Верховного. Першою ластівкою тут стала ухвала судді Господарського суду м. Києва Сергія Шабуніна, який у червні 2005 року задовольнив позов ТОВ «Студія Бориса Хлобистова», що взагалі не був акціонером «Київміськнафтопродукту», і заборонив проводити загальні збори акціонерів у будь-який час і в будь-якому місці України. За ці роки мінялися міста, в яких проходили судові засідання, рівень судів і прізвища суддів, незмінною залишалася лише ця абсурдна заборона. Дійшло до того, що навіть після прийняття закону України, за яким усі корпоративні спори повинні розглядатися тільки госпсудами за місцезнаходженням об’єкта (КМНП розташовано в Деснянському районі м. Києва), найрізноманітніші суди в усіх містах і селах продовжували приймати позови від «ущемлених акціонерів», розглядати їх і виносити, як звичайно, неправомочні ухвали.
Нарешті справа дійшла й до Верховного Суду. І головний судовий орган, як кажуть, себе не зганьбив. 18 грудня 2007 року він розглянув дві судових справи за позовами якогось громадянина Фещенка Є.В., який перетворився останнім часом на легендарну особистість. Володіючи менше ніж 0,001% акцій «Київміськнафтопродукту», він постійно виступає позивачем у цій справі й перемагає. І цього разу Верховний Суд, не мудруючи, як завжди повністю задовольнив претензії цього громадянина, в черговий раз визнавши незаконними загальні збори акціонерів і підтвердивши заборону на їх проведення в майбутньому.
Вся пікантність, вірніше, трагічність, ситуації полягає в тому, що до цього моменту за аналогічними справами Верховний Суд приймав абсолютно протилежні ухвали. Так було з АТ «Торговельний дім «Укртатнафта-Київ», ВАТ «Орджонікідзенський ГЗК», ВАТ «Чернігівський торговельний центр «Дружба» і багато які інші. Тоді позиція Верховного Суду була ясною, чіткою та правовою. При розгляді судових справ, пов’язаних із оскарженням загальних зборів акціонерів, приймався до уваги ряд чинників. Перше — чи був кворум на загальних зборах (за українським законодавством — на них повинні з’явитися власники понад 60% акцій). Друге — чи могла істотно вплинути відсутність позивача на прийняття ухвал загальними зборами. Третє — при проведенні загальних зборів із урахуванням усіх вимог відповідних законів України має враховуватися волевиявлення більшості акціонерів.
У ситуації з «Київміськнафтопродуктом» усе повторилося, але з точністю до навпаки: на зборах були присутні власники 75% акцій, які одноголосно прийняли свої ухвали, а присутність і голосування пана Фещенка зі своїм мізерним пакетом акцій ніякого впливу справити не могла. Проте, тут нам залишається лише повторити крилате речення шанованого Леоніда Кравчука: «Маємо те, що маємо». Верховний Суд своїми діями створив дуже небезпечний прецедент. Виходить, що будь-який акціонер будь-якого підприємства, володіючи навіть однією його акцією, шляхом подачі позову до суду може повністю заблокувати роботу вищого органу управління будь-якого підприємства.
Але, можливо, ми перебільшуємо, підносячи до рангу явища всього лише окремий факт? Адже хіміки недаремно вигадали лакмусовий папірець. Ось ситуація з «Київміськнафтопродуктом» і стала чимось подібним для судової системи країни. Виходить дуже неприваблива картина — хворий швидше мертвий, аніж живий. Адже існує перевірена система тестування помилок: «Один раз — випадковість, два — закономірність, три — система». У справі «Київміськнафтопродукту» за ці роки судовими інстанціями різних рівнів винесено понад 20 протиправних ухвал, причому деякі з них схожі, як близнюки-брати. Вражає й географія цих помилок: Київ, Вінниця, Шахтарськ, Бориспіль, Макіївка. Так що ж це, як не тотальна корупція судової гілки влади, наявність якої постійно заперечує голова Верховного Суду Василь Онопенко. До речі, поява «нового підходу» до розгляду позовів міноритарних акціонерів прямо пов’язана з приходом до влади в Судовій колегії з господарських спорів пана Барбара, якого багато хто вважає ставлеником Онопенка.
Щоправда, останнім часом з’явилися і сприятливі для подальшої долі Київміськнафтопродукту переміщення. Так, Президент України направив до Вищої ради юстиції подання на звільнення 47 суддів. Є в цьому списку й сім осіб, «які відзначилися» в історії з КМНП. Чи досить цього, щоб навести порядок у судовій системі, де, на думку багатьох експертів, необхідна справжня чистка на всіх рівнях, подібна до тієї, яка в останні декілька років триває в Італії.
