Днями Україна зробила крок по наближенню до НАТО, подавши заявку на приєднання країни до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Це сталось досить несподівано і співпало з візитом до України співголови Комітету у закордонних справах Сенату США Річарда Луґара. До останнього моменту не було відомо, чи поставить під цією заявкою підпис прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Хоча, як відомо, коаліційна угода передбачала спільну позицію з цього питання. Однак український прем’єр дотрималася свого слова, що українська влада буде говорити «єдиним голосом» і скріпила своїм підписом прохання щодо надання Україні ПДЧ.
Сам же американський сенатор вважає План дій щодо членства в НАТО початком загальнонаціонального обговорення в Україні цього питання, в результаті якого через кілька місяців чи кілька років може відбутися референдум, на якому український народ висловиться і скаже «так», або «ні» вступу в НАТО і досягненню повного членства в цій організації. Про це пан Лугар неодноразово підкреслював вчора на прес-конференції, коментуючи підписання трьома українськими лідерами: президентом Віктором Ющенком, прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, спікером Арсенієм Яценюком листа, у якому висловлюється прохання розглянути можливість надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) під час Бухарестського саміту Альянсу, запланованого на квітень цього року.
При цьому американський сенатор звернув увагу на те, що інші країни повинні будуть сказати своє слово з приводу того, наскільки якісним було це обговорення і наскільки Україна підготовлена до членства в Альянсі. Відповідаючи на запитання журналістів щодо можливої дати вступу України в НАТО, пан Лугар зізнався, що ніхто не може цього прогнозувати як і дату проведення референдуму. Якщо Україна проголосує за членство, то я це підтримаю і думаю, що така сама буде позиція нашого президента, хто б на цей час не був на цій посаді, зазначив сенатор.
За його словами, «з точки зору США членства в НАТО дуже важливо для міжнародного миру, а не лише євроатлантичного. Тому що лідери тих країн, які сповідують демократію, права людини, завжди покладаються на це. І в цьому сенсі, можливо, я заангажований тому, що бачу, перш за все, переваги членства в НАТО. Але я повертаюся до твердження, що це відповідальність народу всієї країни вирішити для себе, що потрібно країні і в якому напрямку рухатися в цьому відношенні». Таким чином пан Лугар відповів на запитання «Дня» про те, які, на його думку, вигоди чи ризики отримає Україна від приєднання до ПДЧ, враховуючи те, що Росія різко виступає проти членства України в НАТО та загалом розширення Альянсу на Схід.
Вчора на брифінгу Заступник глави Секретаріату Президента Олександр Чалий зазначив, що наразі невідомо коли саме остаточно вирішуватиметься питання про вступ України до НАТО. Разом із тим він сказав, що консультаційний референдум з цього питання таки буде проведено. За його словами, незалежно від форми референдуму — консультативної чи іншої — влада візьме його результати до уваги, оскільки у Секретаріаті Президента переконані, що приєднання до НАТО повинно відбутися на основі волевиявлення народу.
Крім того, Олександр Чалий зазначив, що формат приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) і тимчасові терміни будуть визначені за підсумками переговорів міністерства закордонних справ з країнами-членами НАТО. Він також зауважив, що перша реакція дипломатичного корпусу на звернення Президента, прем’єра та голови ВАР України до генерального секретаря Північноатлантичного альянсу про бажання офіційного Києва приєднатися до ПДЧ під час Бухарестсько саміту (Румунія) в квітні є позитивною.
Заступник глави Секретаріату наголосив, що звернення України до генсека НАТО є абсолютно конституційним і не суперечить законодавству. Він зазначив, що Конституція не містить жодних обмежень на інтеграцію України до Євроатлантичних структур. Більше того, як наголосив Чалий, Основний Закон України не містить вимоги про необхідність проведення референдуму з цього питання.
В штаб-квартирі НАТО поки що не коментують повідомлення щодо прохання України надати ПДЧ. Як повідомило «Дню» джерело в Брюсселі, на першу реакцію слід очікувати в п’ятницю, коли міністр закордонних справ Володимир Огризко прибуде в Брюссель і офіційно представить прохання, підписане лідерами України.
КОМЕНТАРI
Євген МАРЧУК, екс-міністр оборони, екс-прем’єр-міністр, екс-голова СБУ, екс-голова РНБО:
— Така заявка є хоча й запізнілим, але логічним продовженням прийнятої ще 2002 року на РНБОУ Нової стратегії Україна—НАТО, яка була введена в дію Указом Президента, яким передбачалось у майбутньому приєднання України до Альянсу. З іншого боку, ця заявка мала бути поданою навесні 2005 року, коли прем’єром була Тимошенко і Президентом Ющенко. Тоді був великий кредит довіри з боку європейських столиць, і процес міг піти скоріше. Сьогодні, з урахуванням багатьох обставин, заявка викличе велику і гостру дискусію в суспільстві, яке в широкому смислі не готове розібратися з тим, що це таке — європейська система оборони і безпеки. А з іншого боку, треба чекати досить жорсткої реакції з боку Росії. Це може бути якийсь несиметричний хід. Не обов’язково слід чекати реакції самого Путіна чи російського МЗС. Може відреагувати «Газпром», або це буде здійснено в якийсь інший спосіб. На мою думку, в цьому відношенні треба було продумати і провести на двосторонній основі випереджувальні українсько-російські акції.
Зразу виникає запитання, наскільки всі команди: Президента, прем’єр-міністра готові зараз зустріти у всій повноті весь комплекс проблем, який на них звалиться. А навалиться багато. Крім того, загостриться внутрішня політична боротьба. Тут слід чекати реагування Партії регіонів і їхніх крайніх крил. З іншого боку, непогано, що заявка подана в сприятливий момент, коли країна перебуває в виборчій паузі. Але з іншого боку, виникає запитання, на якому інформаційному і роз’яснювальному тлі зроблений цей крок. Сам по собі він стратегічно правильний. Але багато залежить від того, як команди можуть організувати інформаційну роботу з роз’яснення громадянам суті того, що таке НАТО. Це серйозний і гострий виклик.
Але завдяки цьому кроку Україна наближається до якоїсь визначеності. Виходячи з того, що в НАТО досить складний процес ухвалення рішення, то до саміту в Бухаресті лідери цих країн захочуть отримати відповідь на запитання, в якій мірі українське суспільство і нація підтримує ідею членства і чи зможе українська еліта забезпечити зростання підтримки членства хоча б до 50%, не кажучи вже про 60%, яке це було на нещодавньому референдумі в Грузії.
Але відповіді щодо близького вступу в НАТО лідери Альянсу зараз шукати не будуть. Цей процес, перехід в режимі ПДЧ для України може розтягнутися на багато більше років, ніж, приміром, для Румунії. Але це не страшно, бо, якщо в Бухаресті Україні буде наданий режим ПДЧ, то всім владним структурам доведеться брати не себе зобов’язання по трансформації всієї системи і, найголовніше, треба буде широко розрекламувати і просто розказати людям що таке ПДЧ. Бо багато думають, що це натовський «чобіт» на Україні і так далі. А якщо глянути в цей план, то можна побачити, що військових проблем там 30%, а все інше торкається судової і юридичної системи, прав людини, свободи слова, а також економічної та екологічної сфери.
На мою думку, важливо, щоб ПДЧ, а точніше те, що в ньому міститься, не був закритим документом. Тим більше, що в таких документах немає нічого таємного. Я думаю, було б непогано, щоб наша українська команда підготувала План дій щодо членства до Бухареста і передала його на обговорення в суспільство. Також потрібно випередити агресію опонентів, щоб до Бухарестського саміту в Україні не розгорнулась кампанія на зразок Феодосійських акцій протесту проти військових навчань. Тим більше, що в Партії регіонів зараз вивільнилося більше часу. Якщо така хвиля не буде нейтралізованою, то в Бухаресті може виникнути серйозний знак запитання. І лідери країн НАТО можуть поставити запитання до української влади, в якій мірі вона може забезпечити режим перебування в ПДЧ.
Джеймс ШЕРР, cтарший науковий працівник Групи передових досліджень і аналізу (Велика Британія):
— Якщо заявка з боку української влади буде ясною і чіткою, то в цьому випадку Україна заслуговує на ясну й позитивну відповідь від Альянсу. Потрібно зазначити, що з самого початку основна проблема між Україною та її західними партнерами полягала у відсутності з обох боків розуміння і ясності про наміри та зобов’язання один одного. Тому якщо зараз Україна «спуститься з паркану» — іншими словами, перестане займати амбівалентну та незрозумілу позицію, то, на мою думку, з боку НАТО повинна прозвучати чітка позитивна відповідь. Навряд чи зараз ми не можемо сказати: «Повертайтеся на «паркан»!
Євген КОЖОКІН, директор Російського інституту стратегічних досліджень (РІСД):
— У Росії звернули увагу на підписане керівниками України формулювання, в якому говориться про те, що для отримання членства в НАТО необхідно порадитися з українським народом. У той же час, слід зауважити, що процедура вступу до НАТО передбачає декілька етапів, з яких найважливішим є приєднання до ПДЧ. Якщо у квітні 2008 року Україна приєднається до ПДЧ, то це означатиме фактичний початок процедури вступу. З погляду права, дотримання демократичних принципів, перш ніж підписувати такий документ керівництву країни слід порадитися з народом. І такий референдум треба було проводити вчора. А зараз ми бачимо факт неповаги до права й власного народу. За численними опитуваннями ми знаємо, що наразі серед українського населення немає підтримки вступу України до НАТО.
Тому дії українського керівництва викликають у Росії занепокоєння долею України, занепокоєння нашою безпекою. Вступ України до НАТО перетворює її на стовідсоткового союзника США й призведе до відправки українських солдатів до Іраку.
Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України:
— У даному випадку лист не єдиний документ, який свідчить про наявність консенсусу української влади щодо ПДЧ. Згідно програми, яка була презентована прем’єр-міністром, в розділі Україні і світ чітко написано про необхідність приєднання до ПДЧ. Отже, цей лист відіграє роль офіційного прохання. Тоді як на внутрішньому рівні досягнуто консенсусу. І вперше в історії ми бачимо три підписи керівників держави під цим проханням.
Що стосується квітня, то питання не на українській стороні. В Альянсі, який складається з 26 держав, існують внутрішні процедури і це питання вирішується не генсеком НАТО, не в штаб-квартирі НАТО, а урядами 26 держав — членів Альянсу. Зрозуміло, що в НАТО немає єдиної позиції щодо способів інтеграції України в євроатлантичний простір і є певні тактичні розбіжності між країнами. Наскільки вони будуть подолані до квітня — невідомо. Тому в даному випадку, дійсно, є всі підстави сподіватися на таке позитивне рішення. Однак воно не є гарантованим. Тепер дуже багато залежить від дипломатичної служби України, від якісної роботи з урядами країн — членів Альянсу. Це стосується Міністерства зовнішніх справ, профільного віце-прем’єра, а також посольств України у 26 країнах — членах НАТО. На найближчі місяці це питання має стати основним пріоритетом роботи України з державами — членами Альянсу для того, щоб переконати уряди тих країн, які коливаються з тим, щоб таке рішення — про надання ПДЧ — було прийнято.
Я не думаю, що може бути ухвалено негативне рішення. Формальних підстав відхилення прохання про ПДЧ не існує. Хоча існують різні способи зволікання з прийняттям такого рішення. Я не передбачаю можливостей прямого відхилення цього прохання.
Що стосується позитивів, то нинішня заявка української влади щодо ПДЧ дає суспільству більш чіткі дороговкази і орієнтири в плані реформування політичної, економічної системи і, особливо, сектору безпеки. Тобто мова йде про більш чіткі зумовлені членством зобов’язання стосовно трансформації сектору безпеки, оборони у відповідності до європейських стандартів. Крім того, існують загальнодемократичні критерії. Зрозуміло, що країну з слабкими демократичними інститутами, не завжди дієздатним урядом чи парламентом у НАТО ніколи не приймуть. Тому загалом йдеться про дуже серйозні зусилля щодо забезпечення ефективності функціонування держави, демократичних інститутів, захисту прав людини, ефективної, якісної культури управління всередині держави. Якщо говорити про негативи, то вони стосуються того, що деякі політичні сили традиційно використовують НАТО і всі дебати навколо Альянсу як фактор політичного маніпулювання. І тим самим вони вкидають у суспільство неправдиву, фальшиву інформацію. Зокрема, в цьому контексті можна привести заяву Партії регіонів, яка прямим тексом декларує абсолютну нісенітницю, що в Конституції зафіксовано позаблоковий статус України, коли про це в Основному Законі зовсім нічого не сказано. Або коли ПДЧ прирівнюється до членства чи ставиться питання про референдум не по відношенню до членства в НАТО, а з приводу ПДЧ, що є абсурдом. Адже ПДЧ є лише форматом співпраці, який не гарантує членства в Альянсі.
Сергій ГРИНЕВЕЦЬКИЙ, блок Литвина, Комітет національної безпеки й оборони:
— Я можу сказати одне: напевно, не той зараз час, щоб суспільство, в тому числі й депутати профільного комітету національної безпеки й оборони, дізнавалися цю новину через засоби масової інформації, причому від пана Лугаря.
Я не можу це вітати, бо не був присутній на підписанні й не знаю, що вони підписали. Адже в нас буває так: підписують «подарунок» на Новий рік у вигляді бюджету, а за сім днів кажуть, що фінансування на оборону зменшено до критичного рівня.
Ще зазначу: спікер, який у вівторок цілий день головував у Верховній Раді, про це нам не повідомив. Це свідчить про повну втрату правової культури та відповідальності перед державою.
