Останнім часом, можливо, у зв’язку зі зміною влади в країні, багато говорять про необхідність реформування багатьох державних інститутів в Україні. Не виняток i Фонд державного майна. Більше того, до проектів реформування приєднуються розмови про майнові конфлікти, про безлiч судових розглядів, різнобій у законодавстві, що регулює процес приватизації, взаємини на вторинному ринку нерухомості й виробничих об’єктів, про порушення законів і навіть злочини в цій сфері. Говорили, зокрема, і про протиріччя, що існують у відносинах між Фондом державного майна України та Фондом майна АРК. Про суть і подробиці цих проблем наш кореспондент розмовляє з головою Фонду майна Криму Юрієм ШИМІНИМ.
— Юрію Володимировичу, кілька тижнів тому «День» опублікував статтю, в якій проінформував читачів, що Севастопольський апеляційний суд ухвалив рішення, яким підтвердив, що передача права з проведення приватизації об’єктів державної власності в Криму й управління держмайном на території автономії Севастольському відділенню ФДМ є правомірним. Наскільки це рішення вплине на роботу установи й чим викликана ця суперечка?
Ю. Шимін: Рішення, звичайно, вплине, ми працюватимемо з урахуванням висновків суду. Однак у цей час це рішення оскаржене у Вищому адміністративному суді України. Тому суперечка ще не закінчена. Підстав для цього досить. Так, закони України «Про приватизацію державного майна», «Про малу приватизацію», «Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі», «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва», а також Державна програма приватизації 2000—2002 років, затверджена законом України й яка діє досі, — всі вони передбачають, що з державним майном у Криму працює Фонд майна АРК, а в програмі навіть сказано, що відповідальність за приватизацію держмайна на території Криму несе голова Фонду майна Криму, навіть не Фонд, а особисто голова...
— Тобто, щоб функції нинішнього Фонду майна Криму з управління об’єктами державної власності передати Севастопольському відділенню ФДМ, потрібно було заздалегідь внести зміни у всі ці закони й узгодити їх між собою?
— Абсолютно вірно. Це було б юридично чисто. А так накази ФДМ України тільки всіх заплутали й нічого не вирішили...
— Але це з юридичного погляду, а з логічного й практичного поглядів — як вірно? Навіщо тоді існує ФДМ України? Чи його повноваження на автономію не розповсюджуються?
— Чому ж, розповсюджуються. Але все набагато складніше, оскільки ці відносини побудовані не прямолінійною схемою, як хочуть зараз зробити у ФДМ. Це — спроба відібрати в нас повноваження щодо приватизації та оренди майна держави і ні що інше — як прагнення звести особисті рахунки з Фондом майна Криму і мною як головою шляхом неправових дій.
Давайте проаналізуємо цю систему в історичній ретроспективі та з погляду логіки. Насамперед, це регулюється Конституцією України та Конституцією Автономної Республіки Крим, в яких зазначається, що до повноважень АРК відноситься управління майном, розташованим на території автономії. У 1995 році, коли створювався фонд, була досягнута домовленість між президентом, Верховною Радою України та Верховною Радою автономії про те, що на території Криму замість двох фондів буде створена одна державна структура, яка називатиметься Фонд майна АРК і якій були передані повноваження щодо приватизації та оренди державного майна, щодо приватизації та оренди майна АРК, а також щодо приватизації комунального майна. Там, де місцеві ради давали нам повноваження, ми створили представництва в містах і районах Криму. Таке рішення було прийняте з урахуванням паритету інтересів держави та автономії. Фонд майна Криму був створений на основі указу Президента України. У ньому була вказівка про те, що Положення про Фонд майна Криму затверджує Раду Міністрів АРК за узгодженням з ФДМ України та Верховною Радою Криму. Фонд тоді узгодив це положення, а пізніше — кілька змін до нього. Під це положення й була створена згодом уся правова база. Згідно з нею, в нас є повноваження щодо приватизації та оренди майна, яке належить АРК, і ми виконуємо делеговані повноваження щодо приватизації та оренди державного майна, тобто ФМ АРК із питань приватизації й оренди державного майна повністю підзвітний ФДМУ. Не враховувати сьогодні це або односторонньо ігнорувати буде неправильно...
— Чому ж виник цей конфлікт і які ще протиріччя існують між Фондом майна Криму і Фондом державного майна України?
— Я б сказав, що протиріч- то ніяких і немає. Ця суперечка між нами й головою ФДМ Валентиною Семенюк пояснюється виключно її необгрунтованою й протиправною, як бачите, спробою відчужити ФМ Криму, який уже багато що зробив на цьому шляху, від управління державним майном на території Криму, і її особистими домаганнями на право одноосібного управління всім і вся, що є в державі. Щоб пересвідчитися, що її твердження (про непокору ФМ АРК Фонду держмайна України, про існування «держави в державі»), м’яко кажучи, надумані, досить подивитися інформацію на сайті ФДМ — там розміщені наші звіти та інформація про виконання делегованих повноважень, що це як не підкорення? До того ж, між нами існує інтенсивне листування, обіг службових документів — і всі розпорядження й накази ФДМ, видані в межах його повноважень, ми точно і в термін виконуємо...
— Тобто, діяльність Фонду майна Криму щодо управління майном як автономії, так і держави на території Криму ви вважаєте цілком успішною?
— Я вважаю, що ми переважно успішно справляємося і зі своїми повноваженнями щодо управління майном АРК, і з делегованими повноваженнями щодо управління, приватизації та оренди об’єктів державної власності. Принаймні, не гірше, ніж сам ФДМУ, а також його представництва в областях України. За статистикою того ж ФДМ, ми майже завжди в числі кращих у країні. Судіть самі. З початку 2007 року всіма структурами Фонду майна АРК була проведена приватизація 305 об’єктів, у тому числі 5 — державної власності, 19 — майна АРК, 281 — комунальної власності. Причому 296 об’єктів відносяться до групи «А». У 2007 році ми продовжували забезпечувати збільшення надходжень грошових коштів від приватизації. Реалізація пакетів акцій (часткою) здійснюється всіма законодавчо встановленими способами. За станом на 1 грудня 2007 року до бюджетів усіх рівнів надійшли кошти від приватизації майна в сумі — 90 352,5 тис. грн. Крім того, до бюджетів перераховано ПДВ на об’єкти приватизації — 5 823,4 тис. грн., дивіденди — 12,24 тис. грн., орендна плата — 20 790,3 тис. грн.
Але річ не стільки в грошах і приватизації, скільки в логіці: якщо із завданнями впорається одна структура, то навіщо створювати дві?
— Нещодавно деякі інформаційні агентства поширили інформацію, що саме ви буцімто «віддали Росії кримські маяки, чим перевищили повноваження навіть Президента країни». Що ж було насправді?
— Знову ж таки джерелом цієї дезінформації була голова ФДМ. Коли вирішувалося питання про передання Україні зі складу Чорноморського флоту кораблів і сухопутних об’єктів власності, я тоді не був ще головою Фонду й не мав до цього жодного стосунку. Можливо, ви пам’ятаєте той час, коли порушувалося питання про інвентаризацію об’єктів, які перебувають у користуванні Чорноморського флоту Росії, про перевірку виконання міждержавної угоди про умови базування ЧФ в Україні. Ось саме тоді, за дорученням міждержавної комісії, створеної в рамках угоди, ми разом з морською інженерною службою Чорноморського флоту підготували інформацію, потім склали відповідний протокол, де були перераховані всі об’єкти, якими користується ЧФ. Були там і маяки. Але це інформація, яка не є документом, що встановлює право, (ні договором, ні актом приймання- передання)! Є, звісно, там і мій підпис. Ми засвідчили, що майно, зокрема й маяки, дійсно використовуються Чорноморським флотом Росії. А що далі з цим робити — справа урядів наших країн. Ці документи тривалий час перебували в згаданій міжурядовій комісії, Фонді держмайна України, але з приходом пані Семенюк отримали нове тлумачення. Інформагентства підхопили цю інформацію, й вона пішла гуляти по ЗМІ. Ця інформація не відповідає дійсності, оскільки значення документа — не передання, а констатація факту.
Крім цього, я хотів би заперечити вашій газеті і з приводу того, що «...Верховна Рада й Рада міністрів АРК... за допомогою свого фонду розпоряджалися й загальнодержавним майном, розташованим на території автономії...». Я не говорив також про відсутність у Президента повноважень у скасуванні Указу «Про органи приватизації в Автономній Республіці Крим». Коментарі з приводу повноважень Президента формувати й скасовувати органи виконавчої влади, про порушення законодавства при приватизації заводу «Прогрес» — усе це перекручено інформаційними агентствами. Тому в тому вигляді, в якому це опубліковано, інформація не відповідає реаліям, як і інформація щодо маяків.
— Давайте поговоримо про філософію приватизації. У Криму ходять чутки про постійний «дерибан» майна, хоча зрозуміло, що підприємства й інші об’єкти не можуть вічно перебувати в одній власності, вони мають «шукати ефективного власника», тобто періодично продаватися, шукати інвестиції. Чому ж простий продаж підприємства, приватизацію вважають «дерибаном»? Наскільки багато в цьому процесі та на ринку нерухомості взагалі незаконних рішень? Чи вдається порушення закону відстежувати й усувати?
— У нинішній ситуації тотальних перевірок і контролю з боку правоохоронних і контрольних органів прийняття незаконних рішень є практично неможливим. Якщо ж допускаються дрібні порушення самих процедур оформлення з різних причин, то, як правило, їх одразу виявляють. Процеси продажу й оренди державного майна перевіряються на предмет їхньої відповідності чинному законодавству судами всіх інстанцій. Інша річ що нормативна база цих процесів є дуже складною, але на цьому я зупинюся нижче.
Звісно, на етапі так званої сертифікатної приватизації було виявлено досить багато порушень, п о в’язаних із забороненими законодавством операціями купівлі-продажу приватизаційних сертифікатів. Досить часто цим грішили керівники підприємств, що приватизуються. Як правило, це була скупівля сертифікатів у громадян, які не мають стосунку до підприємства, що приватизується, й оплату цими сертифікатами акцій.
Це був складний етап у нашому житті, та й загалом країни. Адже ставилося завдання з метою організації багатоукладної економіки шляхом приватизації скоротити державний сектор, знайти так званого ефективного приватного власника, одночасно організувати ринок цінних паперів. Процес приватизації проходив в умовах швидкої зміни законодавства та постійного погіршання економічної ситуації. На мій погляд, причини багатьох так званих порушень пов’язані з неоднаковим розумінням процесів реформування економіки учасниками заходів. Я вже не каже про те, що в цілях, далеких від економічної доцільності, окремими особами та групами осіб розуміння цих процесів умисно спотворювалося в засобах масової інформації.
Тут дійсно треба виходити на філософське осмислення цих понять і процесів. От коли говорять, що держава має володіти безліччю підприємств, я часто не розумію, навіщо, якщо, з одного боку, доведено, що держава не найкращий власник. З другого боку, якщо очевидно, що в приватній власності це ж підприємство приноситиме велику користь суспільству й тій же державі, чому б його не продати. На мій погляд, уже сьогодні треба у визначені Законом способи продати в приватну власність підприємства, пансіонати й санаторії, об’єкти нерухомості, об’єкти незавершеного будівництва, що перебувають на балансах підприємств і установ. Залишити державі лише необхідні для здійснення своїх функцій об’єкти, перелік яких затвердити законом. Переглянути з цією метою всі заборони, що містяться в різних законах і підзаконних актах, перелік яких настільки великий, що відтворення їх у цій статті утруднене.
Вигоди для держави й основної маси її громадян від таких заходів очевидні. Наприклад, у селищі Партеніт стоїть санаторій «Крим» (назва його неодноразово змінювалася, тому я наводжу загальновідому), який перебуває в підпорядкуванні Міністерства оборони. Величезний комплекс площею в декілька десятків гектарів в одному з найкращих місць на південному узбережжі Криму біля підніжжя гори Аю-Даг. Якщо продати цей комплекс на відкритих торгах, до бюджету можуть надійти сотні мільйонів гривень. Однак, продавши об’єкт, держава позбувається тягаря його утримання, на що, повірте, йдуть з бюджету щомісяця мільйони гривень.
Крім того, що надійдуть досить великі кошти від продажу згаданих об’єктів, у договорі купівлі-продажу можуть бути передбачені такі умови, як збереження трудового колективу та створення нових робочих місць, надання інших соціальних гарантій працівникам. Після придбання об’єкта витрати на його утримання робитиме вже новий власник, а держава стежитиме за правильністю виконання з його боку зобов’язань за договором купівлі-продажу, сплатою податків, дотриманням екологічних вимог і правил містобудування. Це лише один приклад, але їх десятки, сотні...
І навпаки, збереження сьогоднішньої ситуації з державною власністю — одна з причин збереження умов для корупції. Безліч чиновників мають можливість отримувати зиск, м’яко кажучи, від експлуатації державних підприємств.
— Власність — це продовження людини, це її функція. Лише за допомогою власності людина, як громадянин, як особистість, може реалізувати себе...
— Це дійсно так, але річ у тім, що в нас є одна дуже велика вада. У нас зареєструвати власність — надзвичайно складно. Ми створили таку громіздку систему, яка не сприяє розвиткові інституту власності.
Нещодавно я прочитав роботу перуанського економіста Ернандо де Сото «Інший шлях». Ця робота, написана ще 1989 року зробила буквально революційний переворот в уявленнях учених про тіньову економіку в сучасному господарстві.
Головне відкриття де Сото — принципово новий підхід до пояснення виникнення тіньової економіки. Основною причиною розростання міського неформального сектора він вважає не відсталість, а бюрократичну заорганізованість, яка перешкоджає вільному розвиткові конкурентних стосунків.
Де Сото активно виступає за чітке закріплення прав власності та лібералізацію контролю за бізнесом, вважаючи ці заходи головною передумовою успішного економічного розвитку країни. Одним із висновків його досліджень є такий, що ступінь свободи і рівень розвитку демократії в країні визначається легкістю та простотою реєстрації права власності.
— Так, але роботу Ернандо де Сото відтоді офіційно вивчили в сенаті США, її положення офіційно включили до своїх програм як ліві, так і праві партії Перу. А в нас на передові теорії ніхто не звертає уваги. Ми чомусь йдемо вперед навмання, підкоряючись лише законам дикого ринку. А Ернандо де Сото, наприклад, заявив, що для розвитку суспільства недостатньо дотримуватися законів стихійного ринку, потрібно створення грамотних правил регулювання стосунків у суспільстві, в тому числі й ринкових...
— Так, проведені «Інститутом свободи та демократії», створеним де Сото, експерименти дозволили виміряти «ціну законності» в Лімі — тих витрат, яких змушені зазнавати люди, які бажають зайнятися звичайним легальним бізнесом. Так, для реєстрації швейної майстерні експериментаторам довелося затратити 289 днів і суму, яка дорівнює 32 мінімальним місячним зарплатам (витрати на хабарі, мито, втрачені прибутки); отримання ліцензії на торгівлю у вуличному кіоску потребували 43 дні ходіння бюрократичним лабіринтом і грошових витрат у 15 мінімальних зарплат; для набуття законних прав на земельну ділянку під будівництво житла потрібно пройти бюрократичний марафон довжиною майже в 7 років, витративши 56 мінімальних зарплат. Основним джерелом тиску на бізнес виявляються, таким чином, не податки, а бюрократичні процедури. Ця система відсікає від участі в легальному бізнесі людей із невисокими доходами, але зате дає простір для роздачі привілеїв і корупції.
Докладне посилання на роботу де Сото пов’язане з тим, що в нас спостерігаються аналогічні процеси, але, на мій погляд, значно ускладнені. Використання світового досвіду буде доречне в описаних вище напрямках, а також наприклад у регулюванні питань, пов’язаних із самозахопленням земельних ділянок. До речі схему підготовки та захоплення земельних ділянок, яку застосовують у Криму, де Сото описав досить детально.
— Як ця складність законодавства і заплутаних правових норм відбивається на вашій роботі?
— Наш Фонд постійно стикається з бюрократичними проблемами, особливо в органах місцевого самоврядування при оформленні права власності на нерухомість чи земельні ділянки. Так, під об’єктами незавершеного будівництва, процес оформлення землі займає три— чотири—п’ять років! Скільки б ми не твердили про демократію в Україні, її не буде, якщо не буде реально забезпечено прості прозорі правила роботи з об’єктами власності (реєстрація права власності, спрощення легального продажу). Там, де немає простої прозорої процедури реалізації права громадянина на власність, у тому числі й реєстрації права власності, — там виникає корупція, там порушуються права людини, виникають конфлікти громадянина та органів влади, там немає демократії.
Хотів би озвучити ще одну проблему, вона стосується питання передачі в оренду нерухомого майна. На сьогодні в країні діють десятки законів і підзаконних актів, які регулюють процедуру передачі в оренду державного та комунального майна. У цьому ряду особливо постарався ФДМ України під керівництвом пані Семенюк: з питань оренди державного майна створив безліч підзаконних актів, які ускладнюють і заплутують процес передачі майна, викликають масу абсолютно непотрібної паперотворчості. Так, щоб оформити договір оренди на три квадратних метри для установки кіоску, необхідно провести: інвентаризацію цього майна (а заодно і всього іншого, що є у підприємства), провести його експертну оцінку (і рецензування цієї оцінки), отримати висновок і згоду органу управління (Міністерства чи іншого відомства), укласти нотаріально засвідчений договір, підписати акт прийому-передачі, укласти на об’єкт договір страхування. Один перелік заходів втомлює, але за кожним із них стоять урядовці, яких необхідно пройти, отримати документ, згоду і подібне. Гадаю, що лише вартість цих робіт перевищує суму орендної плати, отриманої за договором, а час, а нерви? Кому вигідна створена система? Державі, підприємцям, навряд !? Я міг би навести й інші приклади.
Все це говорить про необхідність реформування системи взаємовідносин держави та громадянина з питань власності, спрямованого на усунення бюрократичних пут, які є серйозною загрозою для економіки країни.
— Дякуємо за інтерв’ю...
* «Кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю» (Конституція України, стаття 41-а).
