У новій стрічці Тимура Бекмамбетова «Іронія долі. Продовження», що вийшла на екрани, є все, що треба для створення новорічного хіта для народу. Непоганий акторський склад, святкова атмосфера, вдалі жарти, сентиментальна кінцівка. Однак у результаті в режисера вийшов не фільм, а добротний двогодинний рекламний ролик.
Комедія Бекмамбетова (режисер стрічок «Нічна варта» й «Денна варта») стала своєрідним подарунком до ювілею Ельдара Рязанова, якому в листопаді цього року виповнилося 80 років, пише lenta.ru. Режисера, який зняв традиційно новорічний фільм «Іронія долі, або З легкою парою!», навіть запросили зіграти в присвяченій йому стрічці епізодичну роль.
За сценарієм, написаним для сиквелу Андрієм Слаповським, Женя й Надя не одружилися, а розійшлися й повернулися до свого колишнього життя. Проте кохати одне одного не перестали, але й зустрітися за 30 років розлуки не змогли. Зате в них з’явилися діти, які й стали головними героями продовження новорічної комедії Рязанова: син Жені Лукашина й дочка Наді й Іпполіта.
Напередодні Нового року історія, розказана у фільмі Рязанова, повторюється. Костя Лукашин (Костянтин Хабенський) летить з Москви до Санкт-Петербурга, щоб повторити шлях свого батька до теплого ліжка в квартирі номер 12 на 3-й вулиці Будівельників, будинок 25. Там він зустрічає красуню Надю (Єлизавета Боярська) і її «майже чоловіка», менеджера середньої ланки Іраклія (Сергій Безруков), а також знайомиться з її матір’ю. Слідом за Костянтином за своїм щастям прилетить і його батько. Щоб не псувати враження тим, хто стрічки ще не бачив, зауважимо лише, що сюжет «Іронії долі. Продовження» не повторює першого фільму, хоча подібні моменти є. До речі, у фільмі Бекмамбетова роль Жені Лукашина так само виконує Андрій Мягков, Наді — Барбара Брильська, а Іпполіта — Юрій Яковлєв.
«Молодий» акторський склад у фільмі підібрано непогано. Хабенський, якого Бекмамбетов знімає в усіх своїх фільмах, чудово впорався з роллю романтика Кості, чоловіка, котрий уміє вчасно й вислухати, й поцілувати жінку, яку покохав. Сцена в аеропорту, коли його відвозять до літака на візку, — взагалі чудова.
Іраклій у Безрукова вийшов таким, яким і мусить бути, — в міру неприємним пробивним трудоголиком, який через свою телефонну «гарнітуру» пробазікає навіть своє кохання. У середині стрічки він цілком сумлінно перетворюється на самотнього, вибитого з колії провінціала, який загубив себе у великому місті.
Єлизавета Боярська (до речі, дочка Михайла Боярського) теж впоралася з роллю. Проте на тих, хто хоче оцінити її гру, чекає розчарування: більшу частину фільму вона мовчить, часом пускаючи сльозу або сліпуче усміхаючись. Цю роль творці фільму спочатку пропонували Мілі Йовович, однак вона відмовилася. Невелика втрата, Боярська кліпала очима не гірше.
Старше покоління у фільмі отримало значно менше часу, однак теж встигло відіграти свої ролі, хоч і без особливого блиску. Шкода лише, що Іпполіт з’являється на екрані хвилин за 40 до кінця фільму, після чого знову зникає. Взагалі, перед сценаристом стояло досить складне завдання — поєднати в сюжеті акторські тріо різних поколінь, не відсунувши героїв стрічки Рязанова на задній план. Як він із цим впорався — судіть самі.
Набагато симпатичнішими у фільмі вийшли персонажі, що з’являються в епізодах. Особливо працівники відділку міліції, очманілі від новорічної п’янки: від начальника до безіменного хлопця з «мавп’ятника» (Віллі Хаапсало).
Атмосфера в стрічці вийшла новорічною, з неодмінною «заливною рибою», сніжком, п’яним Дідом Морозом (Михайло Єфремов). Є навіть такий обов’язковий атрибут святкового столу, як Володимир Путін. З екрана телевізора президент під акомпанемент російського гімну мрійно завиває про кращі часи. Загалом вийшла цікава суміш минулого й нового століття, хоч і зникла непомітна рязанівська критика «совка».
Пісню «Опять метель» (до речі, це основна музична тема «Іронії долі. Продовження»), що звучить у фінальних титрах фільму, виконують Алла Пугачова та Крістіна Орбакайте. Музику до неї написав композитор Костянтин Меладзе, а автором слів вважається помічник президента Росії Джохан Поллиєва. У фільмі Рязанова, нагадаємо, використовувалися вірші Белли Ахмадуліної, Марини Цветаєвої, Бориса Пастернака, Євгена Євтушенка. Автором музики був композитор Мікаел Тарівердієв, а виконували пісні Сергій Нікітін і Алла Пугачова. У новому фільмі Хабенський теж досить мелодійно виводить «если у вас нет собаки».
Візуально фільм виглядає дуже пристойно, що, втім, характерно для всіх стрічок Бекмамбетова. Однак режисер — любитель яскравих спецефектів, і тому дещо передав куті меду з їхньою кількістю. Сцена Нового року — практично цілковите повторення «крижаних» мізансцен з його ж «варт».
Творці другої «Іронії долі» відпочатку ставили собі амбіційну задачу — випустити на екрани фільм, який стане найуспішнішим фільмом у російському прокаті.
Для цього «Перший канал» Росії, гендиректор якого Костянтин Ернст продюсував фільм, навіть вирішив не показувати його на телебаченні протягом двох років. Цілком імовірно, що йому вдасться досягти своєї мети — лише в перший день продажу глядачі розкупили квитків на мільйон доларів. Однак вирішивши заощадити на виробництві, творці «Іронії долі. Продовження» ввели у фільм стільки «ненав’язливої» реклами, що місцями мимоволі починаєш запитувати себе: спочатку написали сценарій, а потім підібрали рекламодавців, чи все було навпаки? Бекмамбетов, який колись знімав чудові рекламні ролики «Всесвітньої Історії від Банку Імперіал», напевно, вирішив згадати про своє колишнє заняття. Не скажеш, що «варти» обходилися без product placement, але в «Іронії» цей рекламний прийом використовується занадто часто.
Майже з самого початку фільму нам намагаються «збути» автівку Toyota Corolla, демонструючи, яка ж вона гарна з усіх ракурсів. Новорічні бажання мандрівників виконує «Аерофлот». Потім на новорічний стіл падає майонез Calve, за подарунки правлять шоколадки Nestle, всі поголовно п’ють горілку від «Російського Стандарту», навіть міліціонери у відділку, при цьому сержанти дешевшу, а майор балує себе експортним варіантом Imperia. Але коли герой Безрукова, менеджер стільникового оператора, напинає собі на шию шалик кольорів «Білайну» й вирушає рятувати для росіян Новий рік, хочеться жбурнути в екран банку з попкорном і заволати: «Не вірю!».
Проте менш дратівливому глядачеві стрічка має сподобатися, незважаючи на всі натяжки й недолугості в сюжеті, хоча вона навряд чи увійде до переліку обов’язкових атрибутів Нового року. У Рязанова вийшло щире кіно, а у Бекмамбетова — помісь супермаркету з балаганом.
