До цього фільму увійшли 33 найвідоміші пісні «Бітлз». Проте «самої ліверпульської четвірки» у фільмі немає й приблизно. Є юнак Джуд (Джим Стерджес), за покликанням художник, за фахом — зварювальник у доці. Під час війни його мати закохалася в американця, але щастя було нетривалим, солдат поїхав, а жінка залишилася сама ростити їхню дитину. І от, отримавши паспорт і здобувши відносну незалежність, Джуд їде до Америки на пошуки батька, а разом і пригод. Стосунки з татом у героя якось не склалися, зате з друзями проблем немає, пишуть izvestia.ru. Непутящий студент Макс (Джо Андерсон) потягнув Джуда до Нью-Йорка. Трохи пізніше до них приєдналася білявка Люсі (Еван Рейчел Вуд), яка щойно втратила нареченого на в’єтнамській війні.
Провідниками у шаленому Нью- Йорку для молодих людей стають Джо Кокер у ролях жебрака, сутенера й хіпі та соліст U2 Боно, який зіграв Доктора Роберта — водія автобуса й автора книжок про трансцендентне. Знамениті музиканти, так само, як і юні виконавці головних ролей, пісні «Бітлз» виконують у мюзиклі самі.
Проте Джулія Теймор робить ставку не стільки на нові аранжування, скільки на візуальну інтерпретацію легендарних хітів. «Через Всесвіт» вправно балансує на межі класичного мюзиклу та пінкфлоїдівської «Стіни»: масові танці на вулиці тут перемежаються з анімацією, а наївно-ліричні епізоди — з вельми жорсткими алюзіями на сучасність. Творці фільму навіть не стали вигадувати нові заголовки для статей про в’єтнамську війну. Просто в заголовках американських газет трирічної давнини замінили слово «Ірак» на «В’єтнам»...
Режисер Джулія Теймор номінувалася на «Оскара» з фільмом «Фріда». Зараз її мюзикл «Через Всесвіт» претендує на «Золотий глобус» у номінації «Найкраща комедія або музична стрічка».
— Джуліє, чим для вас є 1960-ті?
— Я народилася 1952 року, й на демонстрації мене б просто не відпустили батьки. Але я уважно спостерігала за тим, що відбувається, й хто такі «Бітлз» і «Роллінг Стоунз» теж знала. Моя сестра була лідером підпільної організації. А брат став прототипом Макса: він покинув коледж, захоплювався музикою, працював таксистом і сподівався, що його не відправлять у В’єтнам. Фраза Макса «я міг би піти в армію, щоб займатися боксом і грати в карти» належить моєму братові.
— Працюючи над мюзиклом, ви спілкувалися з Полом Маккартні?
— Права на пісні «Бітлз» Маккартні не належать, але я, звісно, не могла не довести до його відома, що збираюся знімати цей фільм. Я написала йому листа зі словами, що для мене це велика честь, але не отримала жодної відповіді. Я розумію Пола: ні він, ні Йоко Оно не можуть контролювати те, що відбувається зі спадщиною «Бітлз», тому вони дуже болісно реагують на будь-які спроби використання цих пісень. Я вважаю, що в них мусить бути право голосу. Але, можливо, якби воно в них було, мюзикл не з’явився б...
— Маккартні бачив фільм?
— Так. Ми дивилися його разом, і Пол залишився в доброму гуморі. Йому сподобалися «Let it be», виконана як госпел, і особливо «Mr. Kite» з балаганом. Взагалі, мені здається, чим далі ми відходили від «Бітлз», виконуючи їхні пісні, тим краще виходило.
— Як у стрічку потрапила Сальма Хайек?
— Ми з Сальмою друзі ще з часів «Фріди». Вона запитала, чи знайдеться для неї роль у фільмі «Через Всесвіт». Я відповіла, що дуже в цьому сумніваюся, бо головних героїв грають зовсім молоді, а головне, професійно співаючі актори. Сальма сказала, що погодиться навіть на маленький епізод. «О’кей, ти можеш бути однією з медсестер», — була відповідь. — «Однією із?!» — «Добре, будеш усіма водночас». Так Сальма зіграла п’ять танцюючих медсестер.
— Ваш мюзикл багато що ріднить з «Волоссям» Мілоша Формана.
— Безумовно, я дуже ціную цей фільм, але коли ми з хореографом обговорювали музичні номери в нашому мюзиклі, перше, на чому ми зійшлися, — жодних танців задля танців. Танець має виростати з природних рухів актора. Ми навіть вирізали одну дуже складну й дорогу сцену, бо під час монтажу зрозуміли, що це чистісінький Бродвей. До речі, Мілош Форман помилився: в 1970-ті роки, коли люди прагнули спокою й стабільності, було безглуздо екранізувати мюзикл, що прославився в 1960 ті. «Волосся»зазнало невдачі в прокаті. Наразі, щоправда, ситуація не набагато краща. Як сказала 20-річна Еван Рейчел Вуд, сьогодні модно бути пофігістом. Девіз сучасної молоді — «Мені байдуже». Але ж у боротьбі виробляються життєві принципи. Тож було б непогано, щоб після перегляду «Через Всесвіт» молодь згадала, що протест є властивим для її віку...