Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

М’яка посадка в happy end

21 грудня, 2007 - 00:00

До чого ж речі хочуть винести сміття з хати, до чого ж балакучі — щойно за поріг будинку, з нагоди ремонту, хімчистки, реставрації, щойно послабиться нагляд господаря, вони й починають викладати все, про що їх і не питають.

У реставраційній майстерні меблів компанії «Ваш майстер» кожна річ намагається поділитися наболілим: добротне літнє крісло, наприклад, своїми ранами — домашні дітлахи потоптали його підлокітники до пролежнів; дубовий стіл — ніхто не помічає його краси, може, хоч у майстерні після різних косметичних процедур зрозуміють, що ціни йому немає; 50-річна канапа, стоячи з розпореним животом, зовсім обм’якла, розлучившись зі старою морською травою та ватою, чекаючи, якими ж новомодними штучками начинять ії нутро нині.

У цеху затісно — один до одного притислися предмети абсолютно непорівняної вартості, багато які речі, як кажуть, народилися в різних спальнях — та тут, начебто, всі рівні. Трохи необережно мало не порівняла — як у лікаря, спаде ж на думку така, до безглуздості наївна думка...

Меблі, що чекають на ремонт, не такі вже й безіменні. Посеред зали відразу впадають у вічі яскраво-жовті різьблені вручну опори майбутнього крісла, поки що з порожниною всередині. Дражнять цю парочку троном і говорять, для якої особливо важливої персони призначені. Звернула увагу — посадочні місця чималенькі, десь 70 на 75 сантиметрів — можна й пролізти через нього. Вульгарний жовтий колір — це, виявляється, лише ґрунтовка. Коли м’яке місце буде на місці, дерев’яне мереживо позолотять — і вийде царське сидіння. Та мені воно нагадало величезні меблі з мультфільмів — у них Ведмеді сиділи. Але кожному, очевидно, своє — хтось же бачить себе на троні. Збоку примостилися поганенькі стільчики з просидженими сидушками, які чекають на перетяжку. Вочевидь, якась бідна контора доставила — вирішила. Але виявилося, що стільчики обслуговували ще донедавна працівників МЗС. Очевидно, скромно живуть дипломати, майже як група ризику — маю на увазі незахищені верстви населення. Мабуть, кошторис дозволяє лише ремонт, ось і крутяться. У Верховній Раді крісла явно шикарніші, до речі, й тамтешні меблі побували в цеху. Те, що реставрується тижнями, на політичних барикадах може загинути миттєво. Безглуздо якось.

Самі депутати також іноді щось замовляють, щоправда, більше для тварин: для собак канапи, обтягнуті тканиною «антикіготь», для котів — метрові подушки. Ще меблі для своєї охорони.

— Була впевнена, що стільці, крісла, канапи перетягують або дуже економні або небагаті, — звертаюся до старшого майстра Костянтина. — Невже депутати й тут?

— Ми не питаємо в замовників їхні документи, фах. Просто багато відомчих замовлень — тоді зрозуміла зворотня адреса, а індивідуальні замовники такого рангу частіше присилають обслуговуючий персонал — а ті що хочуть, те й розповідають. Помилкова думка у вас: не в ощадливості справа, і в нас ціни щільні. Це природно — по-господарському врятувати потрібну річ, але ще люди зрозуміли, а ми, фахівці, підтверджуємо — якість нинішнього збирання та і вживаного дерева не порівняти навіть із меблями 15-річної давнини. Буває, дивлюся на якийсь м’який куточок у магазині (з дешевих, так гривень за 1500) і розумію, що проживе він від сили півроку. І дорогі меблі часто народжуються в несумлінних руках. Майстер, спираючись ліктем на стільчик позаминулого сторіччя, додав:

— Зараз, бачите, він увесь шоколадно-брунатний — чудо, а приїхав зовсім здихляком. Частенько привозять шкіряні меблі на перетяжку — ще не так давно шкіра була дуже популярною — тепер же просять замінити. Розібралися люди, що для дому тканина затишніша. Буває, заможні клієнти привозять і свою тканину для обшивки — 200 євриків за метр. Ось так.

Побачила в черзі за омолодженням і стоматологічне крісло, і меблі з нічних клубів, салонів краси, готелів і офісів. З того, як і яку замовник вибирає оббивку, легко можна скласти думку й про його смак, і його прибутки. Костянтин, явно володіючи смаком і навичками переговорника, радить компетентно й делікатно, на якій тканині краще зупинитися в кожному конкретному випадку, але не всі прислухаються, всі підозрюють, що той свою вигоду шукає.

— Мені також хочеться отримати своє задоволення, якщо хочете, своє моральне задоволення від чистої роботи, адже частенько йду з цеху об 11 вечора. Кожен любить красивий результат.

Ніколи не думала, що, спостерігаючи, як розрізають стару канапу, можна майже знепритомніти. Чого там лише не нагромадилося років отак за 50: пилюка впереміж зі старою морською травою з вельми неприємним запахом, колись загубленими ключами, брелоками, монетами, карбованцями, манікюрними ножицями, пінцетами, навіть записками. Колись усе це шукали, та канапа «з’їла й мовчала».

Робота тут нервова і якась токсикоманічна: пахне і клеєм, і лаком, і іншою хімією, та, як признаються майстри, до цього швидко звикаєш. Проблема ж — нервові клієнти, які в очікуванні м’яких меблів із ремонту зовсім гумор втратили. Адже буває — замовлення не привозять вчасно. Однією з причин може стати неякісна тканина, яку привезли від постачальника. Починаються істеричні дзвінки до диспетчерської, але цей «дипломатичний» корпус так навчений воловодити, що клієнт завжди не матиме рації. Майстер часто й не знає, які пристрасті киплять у диспетчерській, а варто було б. Відволікаючись від слабкої ланки, — признаюся, хотілося б продовжити — скажу, що всі замовлення майстерня збирається доставити до Нового року — до 30 грудня вивозитимуть помолоділі речі.

Мабуть, і трони поїдуть на свою позолоту, збільшивши до неможливого дистанцію. І все ж, бачачи їх ще до мішури, ще без сидінь, чітко розумієш, що це всього лише м’які місця, а на двох одразу ніколи не всидиш.

У цьому ж і весь happy end!

Людмила ЗАСЄДА, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: