Заяви, які знайшли потрібним виголосити серед найперших прем’єр-міністр Юлія Тимошенко і та її вірний зброєносець, а нині перший віце-прем’єр Олександр Турчинов, мабуть, вже примусили напружитися переважну більшість бізнесменів і чиновників. А ще викликали певні застереження навіть у прихильників демократичної коаліції. Почнемо за рангом. Ю.Тимошенко пригрозила урядовцям (тим, які залишили посади і які поки залишаються у своїх кабінетах), що проведе тотальну перевірку їхньої діяльності на предмет законності використання державних коштів і що все буде враховано до копійки. Все нібито правильно — державна казна, особливо за другого пришестя Віктора Януковича, стала дуже суттєвим, якщо не сказати — головним джерелом доходів низки наближених до Кабміну промислово-фінансових груп, бізнесменів трохи меншого калібру і чиновників, які забезпечують спрямування бюджетних коштів в потрібному для тих напрямі. Інформація про величе зні «відкати» на користь останніх стала звичним явищем. Але всеосяжну перевірку законності, обґрунтованості тих чи інших бюджетних витрат, тим більше «до копійки», неможливо здійснити за визначенням — цього ніколи не могла зробити навіть така потужна структура, як Рахункова палата. Тим більше — «протестувати» законність всіх проведених попередніми урядовцями тендерів. І в першому, а особливо в другому випадку, якщо застосовувати правові процедури, справа може розтягнутися на довгий час хоча б із тієї причини, що «загрузне» у судових процедурах. Прикро, але все це дуже нагадує заяви пані Юлії під час першого прем’єрства про перегляд, якщо правильно пригадую, понад 30 тисяч приватизаційних справ. До речі, ця тема спливає і зараз. Тобто виникає цілком реальна загроза, що значні сили нового уряду будуть кинуті на вирішення минулих проблем замість того, щоб боротися з нинішніми й тими, що постануть невдовзі. Трохи заспокоює, що з вуст прем’єра прозвучали заяви про доручення міністрам виділити по п’ять пріоритетних напрямків в сфері своєї відповідальності й розробити програми вирішення назрілих і перспективних завдань. Але все це може просто потонути в боротьбі з минулими зловживаннями. Безумовно, практику перетворення державної казни на «годівницю» для бізнесу та власників великих і малих крісел в уряді (як і в парламенті, а ще, мабуть, і в Секретаріаті Президента) слід безжально викорінювати. Але, бачиться, у близькій перспективі розумніше зосередитися на тих напрямках, де проходять найбільш значні фінансові потоки або які є найбільш важливими в соціальному плані. Серед перших, на погляд автора, це має бути вугільна промисловість, аграрний сектор, деякі інші сфери. В «соціалці» варто було б зайнятися охороною здоров’я, освітою, житлово-комунальним господарством, заходами із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і захисту потерпілих від неї. Та значно більший ефект можуть дати системні підходи для зниження можливостей маніпуляції бюджетними коштами. А сподівання, що силовим натиском можна вирішити ці проблеми, є ілюзорними, але вони можуть бути характерними для таких вольових особистостей, як Ю. Тимошенко. Хоча розумом прем’єр не обділена, і хочеться надіятись, що вона здатна це усвідомити.
О. Турчинов зі свого боку зробив таку собі багатозначну заяву — бізнесменам, які працюватимуть на законних засадах, з боку нового уряду нічого не загрожує. Але те, що більшість із них працює на межі, а часто за межею «фолу», невідомо хіба що найбільш нетямущим. Тим більше, що державні органи — фіскальні, контролюючі, правоохоронні — у багатьох випадках схильні використовувати «дірки» у законах не на користь державі, а в інтересах своїх структур, (що півбіди) або своїх керівників і працівників. У разі розгорнення широкої кампанії за законність бізнесу й висунення в ній на перший план контрольних і силових факторів, можна очікувати, що, віддаючи державі більше коштів, компанії будуть змушені зменшувати інвестиції у розвиток. Про це аналітикам- економістам, мабуть, вже набридло говорити. Тобто і тут, принаймні на даному етапі, справа повинна обмежитись найбільш кричущими, найбільш фінансово й матеріально ємними, тобто найбільш шкідливими для суспільства тіньовими схемами оборудок. А необхідність у цьому зв’язку суттєвого вдосконалення нашого законодавства вже давно стала загальним місцем відповідних дискусій представників зацікавлених кіл.
Які ознаки можна побачити у згаданих заявах про наміри Ю. Тимошенко і О. Турчинова? Щонайменше, принаймні на ментальному рівні, що хвороба «лівизни» (ліві, як правило, вірять у можливість усезагальної справедливості, а для її забезпечення — у силу всеосяжного контролю з боку держави за бізнесом і чиновниками й адміністративних чинників) поки не залишає очільників нового уряду. Тут може бути також свідомий розрахунок на розповсюдженість у суспільстві патерналістських настроїв і використання їх у подальших політичних планах, серед яких першість на президентських виборах 2009 року. Якщо ця лінія візьме гору не тільки на рівні заяв, а й у діяльності уряду, нагальні реформи знову будуть відсунуті.
