До Нового року залишилося не так уже й багато часу і, в принципі, вже можна підбивати підсумки. А рік цей був дуже непростим: штурм Генпрокуратури, облога Конституційного Суду, псевдо-Майдани, розпуск Верховної Ради, дострокові вибори, тріумф Тимошенко, двомісячна коаліціада. І, нарешті, нинішня прем’єріада — одна з найдраматичніших в історії України.
Але, незважаючи на всі ці події, президент Української академії політичних наук Микола Михальченко вважає, що цей рік був «сіреньким». Такий висновок він зробив у ході роботи круглого столу «Політичні підсумки року», який днями провів Український центр політичного менеджменту. Щоправда, не всі колеги підтримали таку оцінку року, що минає. Колишній заступник Глави Адміністрації Президента України Василь Базів заперечив, що захоплення Генпрокуратури, це що завгодно, але тільки не сірість.
Пропонуємо вашій увазі обидві думки.
На жаль, манкуртність притаманна частині нашого народу
Микола МИХАЛЬЧЕНКО, член-кореспондент НАН України, президент Української академії наук:
— Цього року пройшли дострокові вибори, ми отримали новий парламент, змінилася влада, але водночас це був черговий сіренький рік. Україна в 2007 році політично змінилася і не змінилася. Залишилася так само світоглядно розколотою 50 на 50. Це засвідчують результати виборів і всі соціологічні опитування.
Україна не змогла вийти на рівень стійкого економічного зростання. Є морально занепалою. Що я маю на увазі? Суспільство схвалює заробляння грошей будь-якими засобами.
Ще один приклад. Хто коли-небудь був на Донбасі, знає, в яких умовах живуть шахтарі. Але вони все одно захищають олігархів. І не тільки напряму (підтримують на виборах), а й із допомогою лже-Майданів. Я не хочу сказати, що це рабська психологія. Але, напевне, щось негаразд із цією психологією.
Я вважаю, що світоглядно-ціннісний розкол у країні породжує не російська чи кримськотатарська громади, а десь 25 відсотків русифікованих українців, які ігнорують українські цінності. На жаль, манкуртність притаманна частині нашого народу. Можна дискутувати з цього приводу, але така думка складається в мене.
Ще один негатив. За такі ціни іншому урядові в іншій країні ноги б повикручували, але у нас все гаразд.
Партійне будівництво у нас теж не просувається. Залишаються патронажні партії. У патрона є гроші — партія існує, у патрона немає грошей — партія розпалась. І Комуністична партія, до речі, існує на гроші олігархів.
З позитивів можна відзначити те, що в 2007 році перевиборами був зупинений процес перетворення республіки на тоталітарну, олігархічну країну.
Що стосується можливого переобрання Президента на другий термін. Чи зможе Ющенко бути переобраним на другий термін, спираючись на «Нашу Україну»? Ні. Об’єктивно Партія регіонів теж не має свого кандидата — Янукович не набирає достатньої кількості голосів. Але якщо Партія регіонів підтримає Віктора Ющенка на президентських виборах, тоді він матиме великі шанси на обрання. Об’єктивно Партія регіонів і Президент мають всі шанси на зближення.
Пам’ятаєте, Кучму перший раз обирали на західній Україні, а потім на східній. Чому такого не може бути з Ющенком? Тим більше, що він родом із Сумщини.
Найбільшою вадою сучасної України є те, що вона нікуди не рухається. Вона стоїть на місці
Василь БАЗІВ, професор кафедри глобалістики, політології та міжнародних комунікацій університету «Україна»:
— Я згадую перший, другий, третій роки незалежності. Тоді я жив на своїй батьківщині, на Зхахідній Україні. І тоді кожен рік сприймався як чергова перемога — ось, рік проіснували, а чи буде наступний рік незалежності? У такому ми тоді були стані.
Щодо цього року, я не зовсім погоджуюсь, що він був сірий. Відстань до застосування сили, коли брали Генпрокуратуру, була, можливо, більшою, ніж восени 2004 року, але загроза існувала.
В усякому випадку казати, що Україна за підсумками 2007 року є благополучною державою, не можна. Але найбільшою вадою сучасної України є те, що вона нікуди не рухається. Вона стоїть на місці. Україна паралізована власною владою, власною політичною елітою.
Україна сьогодні — єдина країна у світі, яка має дві зовнішні політики. На сьогодні в країні такий стан демократії, який несумісний з прогресом. Починаючи з 1964 року, приблизно 100 країн здійснювали перехід від автократії до демократії. І тільки в 18 з них спостерігається економічний прогрес. Україна, звичайно ж, до них не належить.
І декілька слів про ситуацію, що склалася після виборів. Аналогію можна провести з сусідами-поляками, які провели свої вибори набагато пізніше. І хоч як прикро було брату-близнюку приймати відставку від брата, він, кривлячись і майже пускаючи сльозу, прийняв цю відставку — і тут же був призначений новий, не зовсім симпатичний діючому президентові прем’єр-міністр. Він зробив це швидко, відповідно до норм і правил демократії. А те, що відбувається у нас — це денонсація результатів виборів. Правляча коаліція мала б бути створена на другий день після виборів. І оця тяганина знову ж таки свідчить про кризові явища, які стали раковими метастазами в українському суспільстві.
Що стосується кількості мандатів, то я хочу навести приклад із політичної практики наших нових заокеанських старших братів. Там, здається, в період пізнього Клінтона була така ситуація, що різниця в один мандат визначала, хто більшість, а хто меншість. Демократів на один мандат було більше. І тоді журналісти почали глузувати, що серед демократів є конгресмен, якому 92 роки. Розумієте, 92 роки! Тобто може відійти в кращий світ і більшість стане меншістю. Але не дочекалися. Було так, як визначив народ. А яка різниця в голосах — значення не має, коли це стійка, не кризова демократія.
На просторі колишнього Радянського Союзу залишилося три типи демократії — російська, грузинська і українська. Нехай на мене не ображаються грузини, але російський і грузинський варіант майже однаковий. Що їх об’єднує? Вплив на результати виборів до виборів. І так колись було в Україні. Модерний тип української фальсифікації — це спроба вплинути на результати виборів, хоч як це парадоксально звучить, після виборів. Жодна посадова особа, в тому числі і Президент, не мали права піддавати перегляду результати виборів, які стали відомі після 31 вересня. Уявіть собі, якби Віктор Андрійович зі своєю політичною силою (а у нього це була репетиція президентських виборів. До речі, це була його помилка. Йому треба було бути над схваткою) поїхав на західну Україну і сказав, що буде робити коаліцію з Партією регіонів, — скільки б він набрав? Я думаю, він би взагалі не пройшов у парламент. Тож треба діяти так, як ти говорив. І кардинальна зміна позиції неприпустима. Ви знаєте, перша заява Президента після виборів — він фактично денонсував результати виборів. А коаліцію створив народ: 228 і 222.
P.S. Учасники круглого столу намагалися відповісти на питання: Як вдосконалити та прискорити політичні реформи? Чи варто це робити? Як вирішити проблему протистояння гілок державної влади? Як підвищити відповідальність парламенту, а відтак — політичних партій? Яка виборча система є найбільш прийнятною за сучасних політичних умов в Україні? Якою має бути стратегія взаємодії політичних еліт? Чи стане прогнозованою українська політика?
Всі ці теми найближчим часом знайдуть свій розвиток на сторінках «Дня». Запрошуємо всіх наших читачів приєднатися до дискусії.
