Нагадаємо, що позавчора відбулась церемонія нагородження «Кращий соціолог року» (див. «День», № 216, 11 грудня 2007 року). Подія є унікальною для України з огляду на те, що це перша премія для молодих вчених, що заснована не державою, а науковим співтовариством на громадських засадах, і перша премія, що названа іменем жінки-вченого. Підставою для участі в конкурсі була одна наукова робота номінанта без співавторів у вигляді статті в журналі чи збірці або у вигляді монографії. Ця робота мала бути опублікована у зареєстрованому українському чи іноземному виданні в паперовому або електронному вигляді. Додатковою умовою конкурсу було те, що учасник мав надати мотиваційного листа, в якому в довільній формі повинні бути викладені думки номінанта стосовно сучасного стану соціологічної науки в Україні та його особливого місця і ролі в соціологічній спільноті або есе, присвячене науковій спадщині Н. В. Паніної, яка свого часу і задумала цей конкурс. У книзі «Наталія Вікторівна Паніна: Життя, наукова діяльність, шлях у майбутнє» у вступному слові від упорядників зокрема написано: «Народившись 10 грудня (Міжнародний день захисту прав людини), Н. Паніна найвище цінувала честь і гідність людини, ніколи не йшла на компроміси, якщо бачила зневажання норм людської порядності та професійної компетентності. Усі знали, що Наталія Паніна ніколи не дозволить недбалого, безвідповідального й безчесного ставлення до роботи — від рядового соціолога до директора інституту». Тому, коли відомі вчені Микола Чурилов, Володимир Паніотто та інтелектуальний союзник та чоловік Наталії Паніної Євген Головаха започатковували цей конкурс, вони зважали не тільки на наукові досягнення претендентів, а ще оцінювали особистість людини, її громадянську позицію. Адже соціологи — це люди, які тримають високу планку в суспільстві, ставлять йому свого роду діагноз. І знати його важливо не тільки під час виборів.
Коли Євген Головаха вручав нагороди (а це — золоті медалі, розроблені художником-реставратором, завідуючим реставраційним відділом Музею історичних коштовностей України) Вiктор Баглей, він сказав, що розум, знання, наполегливість у досягненні результатів, які продемонстрували молоді вчені, — дорогоцінні в наш час і тому справді — на вагу золота. Переможець конкурсу отримав золоту медаль із зображенням Наталії Паніної та грошову премію у розмірі 2500 гривень. Також були присуджені дві срібні медалі з грошовою винагородою по 1250 грн. кожному лауреату. До другого туру ввійшло всього десять осіб, серед яких і визначався переможець.
Отже, перше місце зайняв Олег Демків (Львів), друге — Світлана Бабенко (Харків), третє — Андрій Зоткін (Київ).
КОМЕНТАРI
Олександр СТЕГНІЙ, доктор соціологічних наук:
— Варто зазначити, що планка на цьому конкурсі була досить високо піднята. Безумовно, конкурс охопив всю країну, і відразу ми побачили труднощі. Справа в тiм, що в Україні в багатьох ВНЗ готують соціологів. Але фактично основна маса робіт була зі Львова Києва, Харкова. Чому так? Ми, перш за все, хочемо, щоб молодь знала, що її цінують. Хотів би зазначити, що це конкурс не роботи, а власне самої людини, її професійного рівня і громадянської позиції, рівня активності у соціологічному житті як України, так і на міжнародному рівні.
Загалом у нас в країні проблемою є те, що кількість соціологів, які отримують диплом вищої освіти, набагато перевищує кількість професійно підготовлених соціологів. Скажу, що сьогодні існує певна мода на соціологію. Але займатися наукою — це не масове заняття, адже потрібно мати певний талант.
Ще прикрість сьогодення полягає в тому, що українська соціологія, в першу чергу, пов’язана з виборами, тому що вони в Україні є перманентними. Але соціологія не є політична наука, для цього є соціологія громадської думки, і вона займається цими проблемами. А соціологія як наука — це соціальна діагностика життя суспільства. Саме це спробували показати на конкурсі «Кращий соціолог року» його організатори. І їм це вдалося.
Володимир ПАНІОТТО, доктор соціологічних наук:
— Гадаю, що конкурс відбувся досить вдало. Хоча у нас не так багато конкурсів для соціологів, а тим паче для молодих соціологів. Я вважаю, що отримати медаль — це значно помітніше, аніж грошову премію чи диплом. Окрім того, позитивним було те, що комісія брала до уваги не лише самі роботи. Унікальність конкурсу полягала ще в тому, що оцінювалися рекомендації, особистість людини взагалі та її громадянська позиція. Тому це робить конкурс цікавим та оригінальним. Але поки що в ньому не так багато людей взяло участь. І це дуже прикро. Сподіваюся, що за умови розголосу цей конкурс набуде більшої популярності. До речі, слід зазначити, що в цілому конкурс стимулює до наукової діяльності.
Ще зазначу, що раніше реальні соціологічні дослідження мало використовували, відповідно на них не було попиту. А вже сьогодні ми побачили зростання інтересу. Саме зростання розвитку економічного і політичного ринку стимулювало розвиток соціології. Фактично соціологи включилися в міжнародну кооперацію, молодь їздить на стажування за кордон. Але поки що рівень вітчизняної соціології досить помітно відрізняється від американського стандарту.
Мирослав ПОПОВИЧ, академік НАН України:
— Ініціатива, свідками якої ми були позавчора, стала особливою. По- перше, це конкурс, який організовують фахівці. Уже можна сказати, що проведений він на дуже високому рівні. І лише за назвами робіт ми можемо говорити, що то були дуже кваліфіковані твори у галузі соціології. Це слугує доказом того, що молодь в науку йде навіть за умови низькооплачуваності. Колись один із останніх генеральних секретарів ЦК КПРС, сказав, що ми не знаємо суспільства, у якому живемо. Так от, зараз ми можемо сказати, що знаємо суспільство завдяки наполегливій багаторічній праці соціологів, що продовжують моніторинг суспільства. Гадаю, що цей конкурс сприятиме подальшому розвиткові не лише соціології як науки. Адже, по-перше, для молоді він є великим стимулом — бо для них важливо не скільки те, що вони отримують у винагороду, а те, що їх визнають.
