Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Наш вибір знову під загрозою

Старі помилки нових списків
29 листопада, 2007 - 00:00

Затримка з підписанням коаліційної угоди з Блоком Юлії Тимошенко всіма депутатами від блоку «Наша Україна — Народна самооборона» в принципі не стала несподіванкою для тих, хто уважно слідкував за подіями в пропрезидентській фракції з моменту закінчення позачергових парламентських виборів. Було абсолютно очевидно, що очільники фракції Партії регіонів проводять титанічну роботу з окремими депутатами від НУ-НС з тим, щоб унеможливити створення анонсованої ще до виборів коаліції між цією політичною силою і БЮТ, яка б мала, хай з невеликою перевагою, більшість у Верховній Раді. Бо в такому випадку регіоналам не випадало ділити «пиріг влади» хоча б на паритетних засадах. Не кажучи вже про домінування, яке вони мали у попередньому складі вищого законодавчого органу. В принципі зрозуміло, які «аргументи» у тій підкилимній роботі використовувались. І не суть важливо, йшлося про можливі державні посади чи про суми щонайменше із шістьма нулями. Гірше інше — знову принаймні одна з політичних сил, за яку віддала голоси значна частина виборців, налаштованих демократично і проукраїнськи, виявилась не спроможною сформувати свій список таким чином, щоб не ставити під загрозу їхнiй вибір. І знову частина її представників, зараз значно менша, поки демонструє, що власні амбіції і інтереси для неї важливіші за все, хоча й прикривається красивою риторикою і дрібними приводами. Про те, як і що там робилось, говорилось і писалось багато. Але, як правило, не аналізувалось, чи є насправді політиками державного рівня всі ті, хто зайняв прохідні місця у названому списку, і насамперед ті, хто зараз веде гру навколо формування коаліції НУ-НС з БЮТ і розподілу керівних парламентських, урядових та регіональних посад або хто керує діями деяких з них.

Відразу слід обумовити — в широкому розумінні слова дії (або протидія) тих чи інших депутатів або посадовців з ухвалення і виконання законів, рішень, урядових постанов тощо, спрямованих на регуляцію відносин у суспільстві, формування союзів з різними політичними силами вже є політикою. Однак якщо мислити категоріями загальнодержавними, рівень тих, хто цим займається, визначається здатністю (або нездатністю) ставити загальнонаціональні цілі, формувати пріоритети розвитку країни і відповіді на виклики часу, розробляти і втілювати загальнодержавні проекти, спрямовані на вирішення масштабних суспільних завдань, і, головне, підкоряти вищим громадським інтересам власні амбіції. Чи відповідає цим критеріям, наприклад, Іван Плющ? Думається, що ні. Бо не пригадується, щоб на посаді секретаря Ради національної безпеки і оборони він висунув хоча б якусь серйозну ідею, спрямовану на вирішення загальнонаціональної проблеми, яких загалом в Україні більш ніж достатньо. Останнім часом його роль звелась в основному до представлення новопризначених виконувачів обов’язкiв або повноправних голів облдержадміністрацій та розлогих коментарів на тему «широкої» парламентської коаліції і ностальгічних пасажів щодо того, як було добре, коли першим секретарем ЦК КПУ був Володимир Щербицький. На превеликий жаль не можна вважати політиком крупного масштабу і Юрія Єханурова. Не зважаючи на крупні посади, в тому числі прем’єр-міністра, які він обіймав. Причому він сам часто позиціонував себе насамперед як технократа і прагматика. У 1998 році, наприклад, він боровся у Житомирі за парламентський мандат, під слоганом «Реальна справа Юрія Єханурова». Члени його тодішнього штабу в приватних бесідах з автором говорили, що він за своїми уподобаннями виступає скоріше членом якоїсь команди, а не її лідером. Потім Ю.Єхануров створив партію «Прагматичний вибір», частина членів якої перейшла до НУ-НС. Як зiзнавались кореспондентові «Дня» її місцеві функціонери, передбачалось, що «прагматиків» очолить і приведе до влади Віктор Ющенко, однак той віддав перевагу широкому об’єднанню різних партій. Але чи може прагматизм, який передбачає, що слід робити те, що вигідно (при цьому часто опускається питання, кому вигідно), основою державної політики України? І в той час, коли перед нею стоять дуже серйозні проблеми укріплення реальної незалежності, національної ідентичності, розвитку засад демократії і громадянського суспільства, проведення кардинальних реформ в економіці, правовій і правоохоронній сферах. Питання ці зовсім не риторичні. Бо мова йде про фундаментальні засади існування України, як країни із власним обличчям і самоцінним значенням серед інших народів світу.

За такого рівня завдань ще одна ключова фігура нинішніх навколопарламентських і парламентських подій глава Секретаріату Президента Віктор Балога відносно недавно заявляв, що він не політик, а менеджер. Але менеджеру, який каже, що він не політик, місце в якійсь корпорації, а не в центрі політичних подій, які визначають долю країни. Проте В.Балога через своїх закарпатських депутатів і деяких інших намагається нав’язати вигідний насамперед для нього варіант розвитку подій у Верховній Раді. Незважаючи на волю абсолютної більшості блоку НУ-НС. (У цьому зв’язку окреме питання до моральних якостей мукачівського міського голови Василя Петьовки — бо ще не забулась відчайдушна боротьба за його обрання на цю посаду, яку вели нашоукраїнці на початку 2004 року). Виходить, що кілька людей, які нехтують партійною дисципліною в політичній силі, яка привела їх у парламент, і плюють на власні зобов’язання перед нею, намагаються диктувати їй свою волю. Це абсурд з будь-якої точки зору і є дуже далеким від європейських парламентських стандартів.

Щодо Президента Віктора Ющенка, то з останніх його виступів та інтерв’ю складається враження, що або він не усвідомлює чітко, чого бажає насправді, і головним чином з точки зору загальнонаціональних інтересів, або не володіє ситуацією ні в своєму Секретаріаті, ні в блоці, в якому є почесним головою. Чи його думки зайняті тим, як залишитися на посаді на другий термін? І тоді найбільш вагомі державні завдання, про які йшлося, виступають для нього як другорядні. Але якщо їх взяти за орієнтир, то слід визнати, що доля України як самобутньої держави, яка повинна зайняти гідне місце у світі, а не сторонно підспівувати Росії, посідає значно більше місця в програмних документах БЮТ і НУ-НС і переконаннях більшості їхнiх членів. У передвиборчій програмі Партії регіонів національною ідеєю оголошується добробут народу. Але не можуть чисто матеріальні, «черевні» запити служити такою ідеєю — нація повинна ставити перед собою значно вищі цілі. У цьому зв’язку ризикну сформулювати кілька власних тез: «Українці — достойний самобутній народ серед інших народів. Усі в Україні сущі мають право на гідність». Якщо взяти за основу таку ідею, то парламентська більшість і уряд на основі коаліції БЮТ і НУ-НС є кращим варіантом для України. І Віктор Ющенко має на це зважати, якщо він не забув власні гасла зразка 2004 року. А якщо заради країни В’ячеславу Кириленку треба буде відмовитись від спікерства, хай буде по тому. Але є небезпека, що навколопрезидентські неполітики цим не задовольняться і будуть продовжувати свою прагматичну і менеджерську політику, яка є тупиковою за визначенням.

Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День»
Газета: 
Рубрика: