На Київському форумі безпеки, який проходив з 14—15 листопада в столиці України, брав участь міністр реінтеграції Молдови Василе Шова. В ексклюзивному інтерв’ю «Дню» молдовський міністр пояснив, на чому базується його обережний оптимізм з приводу врегулювання Придністровського конфлікту, в чому полягає суть нового пакетного підходу, а також розповів про роль Києва у розв’язанні конфлікту між Кишиневом і Тирасполем.
— Мій оптимізм базується на тому, що незабаром може бути знайдена модель урегулювання цього конфлікту на основі пакетного підходу. Йдеться про системний підхід урегулювання Придністровського конфлікту таким чином, щоб учасники формату «5+2» бачили весь процес урегулювання від початкової до фінальної стадії. Це головна складова загального контексту розробки моделі врегулювання на відміну від раніше напрацьованих проектів, які передбачали досягнення прогресу на якомусь етапі й потім фіксації стану справ. Такий підхід призводив або до стагнації переговорного процесу, або до його відкату.
Ми знаємо, що за багато років у нас були й прориви, й відкати. Щоб уникнути подібного розгортання подій і було розроблено так званий пакетний підхід, що включає в себе ідеї, закладені в плані Президента України Віктора Ющенка від 2005 року.
Тому наше очікування базується на цій упевненості, що запропоновані пакетні напрацювання не викликають сьогодні ні в кого відторгнення. Просто над ними зараз йде дуже пильна й скрупульозна робота. Ми сподіваємося, що вона просувається до завершення, й у рамках створення ще додаткового імпульсу можливості прориву в переговорному процесі були озвучені в жовтні з ініціативи Президента Молдови Володимира Вороніна. Йдеться про розгортання широких консультацій між Кишиневом і Тирасполем щодо зміцнення заходів довіри й створення додаткових умов соціального захисту населення Придністровського регіону. До речі, посередники та спостерігачі формату «5+2» активно підтримали ці ініціативи. І наразі на рівні уряду Молдови створено сім робочих груп, які працюватимуть у сфері економіки, торгівлі, соціальній та гуманітарній сферах, у сфері освіти, науки та демілітаризації.
— На які поступки Тирасполя готовий піти Кишинів, аби дійсно розв’язати наявний конфлікт?
— Для якнайшвидшого розв’язання придністровського конфлікту потрібне зближення як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. Що стосується внутрішніх складових, то вони досить чітко позначені досягненням консенсусу серед молдовських політичних сил. Позиції різних політичних сил у Молдові зблизило рішення парламенту 2005 року. Серед політиків існує спільне бачення динаміки розвитку процесу врегулювання й необхідності особливого правового статусу Придністров’я в рамках територіальної цілісності Молдови. Сьогодні розвивається ціла низка соціально-економічних проектів, які фінансує молдавський уряд у придністровському регіоні. Це свідчить про відсутність антагоністичних протиріч між населенням, що проживає по обидва береги Дністра. Авжеж, існують певні протиріччя між позицією Тирасполя та Кишинева щодо врегулювання конфлікту. Це пов’язано з тим, що протягом 15 років учасники переговорного процесу з придністровської сторони більше думали про збереження статус-кво. Але цей час спливає, всі втомилися від цієї невизначеності як на правому, так і на лівому березі Дністра. І населення, і бізнес хочуть мати певні гарантії й можливість складати плани на довгострокову перспективу. А для цього треба активно просувати процес політичного врегулювання. Мені здається, що сьогодні в Придністров’ї дедалі менше тих, хто намагається утримувати ситуацію в статус- кво. І шалька терезів схиляється до того, що певні перспективи дають надію на процеси врегулювання.
Що стосується зовнішніх чинників, тут дуже важливий компонент — необхідність зближення позицій і Росії, і України, ЄС, і США. У нас сьогодні є впевненість у тому, що в процесі обговорення запропонованого Кишиневом системного підходу до процесу врегулювання намічається певне зближення позицій.
У військово-політичному плані Кишинів зберігає свій нейтральний статус, що є дуже важливим моментом для досягнення процесу врегулювання. Чинна конституція та нейтралітет Молдови не дозволяють у подальшому розвитку країни продовжувати військову присутність якихось військових об’єктів іноземних держав або міжнародних організацій.
В економічному плані Кишинів уперше ухвалив досить складні для себе рішення, але дуже важливі для представників бізнесу в Придністров’ї. Йдеться про ухвалення спеціального закону, який би легалізовував усю власність, що належить юридичним і фізичним особам де-факто. Це одне з нагальних питань, яке сьогодні було вирішено. У рамках системного підходу Кишинів також запропонував широку систему конституційних гарантій для населення регіону. Таким чином, складається стовідсоткова гарантія, коли за підтримки інших учасників формату «5+2» може бути забезпечено процес урегулювання. У системному підході визначено статус Придністров’я та розмежування повноважень.
Загалом такий системний підхід свідчить про те, що ми сьогодні маємо реальний шанс за сприяння й активної участі всіх міжнародних посередників і спостерігачів розв’язати придністровський конфлікт.
— Ви вважаєте, що Росія не перешкоджатиме зусиллям вашої країни впровадити в життя цей пакетний підхід?
— За останні півтора року нам вдалося налагодити досить ефективний механізм консультацій і співпраці з РФ. У контексті консультацій ми бачимо позитивні зміни з боку Росії, роль якої є дуже важливою в придністровському врегулюванні. У нас є внутрішнє відчуття, що в Росії не лише бачать свою важливу роль у процесі врегулювання придністровського конфлікту, а й розуміють, що це в її інтересах, а також інтересах збереження стабільності в цьому регіоні.
— Як у Кишиневі оцінюють роль Києва у розв’язанні придністровського конфлікту?
— Не можна не зауважити, що за останні декілька років Україна відігравала важливу роль у процесі придністровського врегулювання. Це активне просування плану Ющенка, який ліг в основу прийняття рішення парламентом Молдови. Україна й сьогодні активно співпрацює з Молдовою та ЄС у рамках збереження транспарентного й ефективного контролю на молдовсько-українському кордоні. Усе це свідчить про те, що Україна щиро намагається допомогти розв’язати цей конфлікт. Не лише ЄС наблизився сьогодні до кордону з Молдовою, а й, з другого боку, Україна зацікавлена, щоб на молдовсько-українському кордоні була стабільність. Тим паче, що стратегічний вектор розвитку й України, й Молдови спрямований у сторону ЄС. І це багато в чому нас об’єднує. І мені здається, що, саме зважаючи на європейські цінності та стандарти, ми можемо просунутися на шляху розв’язання й придністровського конфлікту.
