3 листопада
Для святкування дня народження нашої подруги ми зайняли увесь другий поверх італійського ресторану. Молоді й красиві дівчата у нашій компанії переважали, було кілька хлопців. Спершу нам принесли рожеве шампанське від закладу, і то двічі. Потім ми попросили увімкнути музику голосніше. Офіціанти не просто не відмовили, вони витягли з підвалу різнокольорові ліхтарі й зробили нам світломузику. Почувши музику, відвідувачі з першого поверху підходили подивитися на наші танці, махали нам руками і аплодували. Випровадивши клієнтів, офіціанти почали приходити подивитися на наше диско. На той час ми вже встигли познайомитися з Роккі й Марко. Першим наважився Роккі — він підійшов ближче, ніби подивитися, чи не можна чого-небудь забрати зі столів, а потім не стримався і почав з нами танцювати. Марко довго тримався, але врешті-решт і він здався. Через деякий час вже усі танцювали на другому поверсі того ресторану: ми, Роккі з Марко, офіціантка-полька, марокканець, що миє у цьому ресторані посуд, турецький друг Роккі, що випадково зайшов, і ще купа людей, про яких я нічого не можу сказати, окрім того, що танцювали вони дуже непогано. Складалося враження, що це не ми приїхали у вільну країну з вільними порядками, а навпаки, ніби ми стали каменем для цього берлінського болота, який його оживив. Нам зробили величезну знижку, і тепер пригощають шампанським щоразу, як ми сюди приходимо.
