Отже, багатомісячні коаліціади, виборіади та нові коаліціади, схоже, наближаються до фінішу; але до остаточного чи проміжного — цього не може сказати з упевненістю ніхто. А чому все це, власне, розпочалося. Бо багато хто хотів «як краще». Але не виключено, що знову вийде «як завжди». В усій цій політичній лихоманці було багато імпровізації й мало раціональності: тверезого розрахунку, ґрунтовності і, якщо хочете, просто здорового глузду. Мотиви й дії політиків часто-густо лежали у сфері ірраціонального і були малозрозумілими простим смертним. А розібратися в логіці їхніх дій хотів багато хто.
Схильність до раціональності та імпровізації властиві кожній людині так само, як і кожному народові. Приміром, німці — народ, що явно тяжіє до раціонального типу ментальності (хто регулярно спостерігає гру збірної Німеччини з футболу, той навряд чи зважиться заперечувати це), а ось росіяни й італійці більш схильні до імпровізацій. Сказане вище, природно, не означає, що серед німців немає хороших імпровізаторів, так само, як і серед росіян та італійців можна без великих зусиль відшукати того, в кому переважає раціональна ґрунтовність, але ці винятки лише підтверджують правило.
Умови існування, історія, спосіб життя та ментальність народу взаємозалежні і взаємозумовлені. Наприклад, середньостатистичний німець, вирішивши, скажімо, побудувати новий будинок, спочатку зважить свої можливості, все добре обдумає, а потім складе детальний план, де все розраховане достоту. Iз самого початку він точно знає, що отримає внаслідок своїх дій. Його новий будинок буде таким, який він і хотів мати. Підготовка до початку дій у німця завжди ґрунтовна й виважена, тому німецьке прислів’я свідчить: Alter Anfang ist schwer — всякий початок важкий. Та наприкінці роботи німець, зазвичай, задоволений результатом.
Середній росіянин, помріявши певний час про новий будинок і зрештою вирішивши, що в новому будинку буде краще, певний час роздумує і береться за справу несподівано для багатьох, а часто й для себе самого — без ґрунтовної підготовки і детальних планів, сподіваючись, що якось воно буде (відоме російське «авось»). Проте з самого початку все йде не так як треба. Головне — розпочати, а там воно якось буде. І справді, «аби розпочати»: робітники «халтурять», п’ють та ще й крадуть будматеріали, постачальники ненадійні, а будматеріали неякісні, та й архітектурний план нікудишній.
Тому відразу ж після початку будівництва росіянинові доводиться приймати нові швидкі рішення, тобто імпровізувати. Коли новий будинок, нарешті, готовий, з’ясовується, що він надто відрізняється від запланованого. Його необхідно майже відразу ремонтувати, переробляти й перебудовувати. Нескінченні латання, переробки та перебудови — типове російське явище.
Проте немає лиха без добра, а добра — без лиха! Німці, які звикли до ґрунтовності та успіхів у здійсненні своїх добре продуманих планів, зазвичай, — слабкі імпровізатори; вони впадають у розпач, якщо виникають непередбачувані обставини й первісний план виявляється нездійсненним. Для більшості німців — це майже катастрофа. Вони продовжують чіплятися за старий план, хоча стороннім уже зрозуміло, що його потрібно змінювати. Педантичні й виважені німці нелегко пристосовуються до обставин, що змінилися, до порушення добре налагодженої справи та порядку. Їх лякає неясність, а за умов плутанини більшість німців просто безпорадні.
Росіяни ж, зазнавши невдачі і опинившись, здавалося б, у безвиході, долають розгубленість і навіть паніку набагато швидше й гарячково розмірковують, що можна зробити, аби врятувати становище. Методом спроб і помилок вони знаходять будь-який вихід, хоча знайдене таким способом розв’язання не завжди буває оптимальним. Згодом воно призводить до нових зусиль і витрат, «латань» і переробок. Російський народ здебільшого завжди був бідним, а, як відомо, «що голіший — то мудріший». Тому нерідко росіяни демонструють неабияку імпровізацію; хоча часто- густо Росія брала все ж таки не якістю, а кількістю. Суворе дотримання законів та правил, розпоряджень та інструкцій, довгострокова розмірена робота нелегко даються російській людині — вона завжди знайде виправдання, аби зробити по-своєму, а не так, як від неї вимагають.
Особливості менталітету росіян і німців проявилися у ході Другої світової війни. Ґрунтовній підготовці до війни райсхверу (навіть німецькі топографічні мапи території СРСР були точнішими, ніж радянські!), скрупульозно підготовленим військовим операціям Червона армія протиставила особливу винахідливість: використання тренованих собак у боротьбі з танками, відправка штрафників у бій з палицями в руках замість гвинтівок тощо.
А німецьке командування після провалу плану «бліц кріг» (блискавичної війни) нового дійового стратегічного плану так і не створило, продовжуючи прагнути до швидкої перемоги та використовуючи як головний метод впливу на окупованих територіях залякування і примус, що викликало реакцію у відповідь — ще запекліший опір. Німці все робили згідно із заведеним порядком. Тож фронтовики-червоноармійці добре знали: коли у німців сніданок, обід чи вечеря — вони припиняли артобстріли.
Деякі випадки раціональності та імпровізації були й просто курйозними. У виданих у ФРН мемуарах німецького офіцера Рольфа Гінце (книга «Plenni, dawaj»), який провів кілька років у таборі для військовополонених у містечку Камиш-Бурун біля Керчі, описувалися неймовірно тяжкі умови в цьому таборі, через які багато полонених помирало — особливо взимку. Та від холоду потерпали не лише військовополонені, але й охорона та радянський персонал разом зі своїми родинами. І ось радянський комендант табору знайшов оригінальний вихід: він дозволив полоненим красти дрова на найближчій залізничній станції, де розвантажувалися вагони з лісом. У темні безмісячні ночі німці «нападали» на залізничні склади за заздалегідь підготовленим планом. Кілька людей створювали шум і відволікали на себе увагу озброєних карабінами жінок-охоронниць, а основні «ударні сили» німців у цей час тягали дрова далі з протилежного боку. Здобиччю вони чесно ділилися з табірним персоналом. До речі, за відгуками цього ж офіцера, багато місцевих мешканців, що «скуштували» німецьку окупацію, зі співчуттям ставилися до полонених «фріців» і таємно їх підгодовували, хоча й самі не розкошували.
Тож не слід доброту й високу мораль прив’язувати назавжди лише до одного типу ментальності або лише до деяких народів (хоча, звісно ж, брак порядку в суспільстві стимулює злочинність і корупцію).
Тож раціональна Німеччина та ірраціональні й непередбачувані Росія та Італія потрапили свого часу під владу злочинних тоталітарних режимів, підкорившись їхній волі й ставши іграшками в їхніх руках. При цьому виявляється дивна особливість: у Росії володарював холодний і розважливий Сталін, а в Німеччині — імпульсивний імпровізатор Гітлер.
Хай там що, та попри тимчасове «запаморочення» від різних форм фашизму i раціональні німці, й завжди імпровізуючі росіяни та італійці — великі народи, які зробили неабиякий внесок до скарбниці людської цивілізації.
А як у нас, українців, справа з раціональністю та імпровізацією? Судячи за діями наших політиків і за економічною ситуацією в країні, — погано (сподіватимемося, що це явище — тимчасове). І цьому є пояснення.
Майже протягом усієї своєї історії українці працювали під чужою владою і на чужу владу — за чужими планами, законами й правилами, під чужим керівництвом і контролем. Конструктивна ініціатива знизу якщо й проявлялася, то часто-густо призводила до прикрощів. Мабуть, звідси й нинішня пасивність середнього українця. Планувати, розраховувати й імпровізувати самостійно українці могли лише в межах власного двору чи помешкання. Тому в нас так мало фахівців і діячів, спроможних мислити масштабно, системно й стратегічно. Точний розрахунок і тонка інтуїція — це доля справжніх майстрів своєї справи, а від українців упродовж століть вимагали не високої професійної майстерності, а лояльності чи, принаймні, мовчазної слухняності. Хороші фахівці, якщо вони, звісно ж, не демонстрували своєї вірності чужій владі, завжди викликали підозру та побоювання.
Тому нам притаманніша негативна раціональність та імпровізація. Чудеса винахідливості у нас проявляються, коли потрібно безкарно обійти закон, порушити правила чи інструкції, якщо хочеться щось «прихопити» або в чомусь «схалтурити». Або ж, приміром, розладнати чиїсь плани чи й просто зіпсувати будь-кому настрій... Зростання професійної майстерності в усіх життєво важливих сферах відбувається лише тоді, коли ця майстерність затребувана суспільством. Ми ж, поки що, вимогливі до себе й інших лише на словах.
У часи точних та надточних технологій, величезних швидкостей і неймовірних енергетичних потужностей дедалі більше зростає роль раціонального підходу до справи. Без точних довготермінових розрахунків, без найсуворішого дотримання законів, правил та інструкцій, без великих зусиль і дисципліни в ХХI столітті будемо плентатися у хвості цивілізованих народів. І з жахаючою регулярністю оголошувати національний траур через власну нерозпорядливість і «незграбну» роботу. Адже навіть для подолання так званих «нештатних ситуацій» потрібна хороша професійна підготовка, дисципліна й сумлінність. Імпровізації за кермом швидкісного автомобіля, за штурвалом надзвукового літака чи на пульті управління атомним реактором, зазвичай, закінчуються катастрофою. Та й імпровізації наших політиків і господарників часто-густо вилазять усім нам боком.
Старий гуркотливий потяг із середньою швидкістю шістдесят кілометрів на годину — це повсякденність і символ сьогоднішньої України. Чи навчимося ми їздити й літати швидко й безпечно? Користуватися газом і не висаджувати в повітря будинки? Святкувати весілля і не вкладати на лікарняні ліжка власними стравами своїх гостей? Мати сучасну зброю і не вбивати невинних? Приймати закони, видавати укази й не смішити ними розумних? Одним словом — жити й діяти раціонально й обґрунтовано? Ми повинні цьому навчитися, іншого виходу не маємо.
Однак і здатність до конструктивної імпровізації нам також доведеться розвивати — і робити це якомога швидше, адже науку й бізнес, літературу, мистецтво і спорт важко собі уявити без людей, що володіють неабияким даром імпровізації. Та й у житті завжди може виникнути проблема, непередбачена жодними правилами та інструкціями, на вирішення якої ситуація відводить лише лічені хвилини, а то й секунди. Тому неподільне панування сухої раціональності не загрожує людству. Homo sapiens буде і в майбутньому істотою не лише думаючою, а й такою, що імпровізує.
