Споживчі ціни за січень— вересень впевнено пробили планову річну стелю. План на 12 місяців перевиконано за дев’ять. Нагадує колишні дострокові «перемоги», тільки навпаки. Така неординарна для економіки України подія викликала цілу зливу коментарів журналістів, політиків та економістів. І це природно: чим вище інфляція, тим більше потерпають звичайні українці. І не тільки. Вища інфляція — нижча конкурентоспроможність економіки України у цілому. Відтак, маємо удар по нашому добробуту, а про його зростання вже й не йдеться.
Однак гострота ситуації не повинна штовхати до неправдивих висновків. А те, що ми сьогодні чуємо інколи просто приголомшує. Це, зокрема, спроби покласти відповідальність на керівників Нацбанку та чинного уряду. Та чи можна їх звинувачувати, знаючи про надмірно часті «оновлення» вищих органів виконавчої влади, що просто паралізує волю міністрів і підпорядкованих їм чиновників до впровадження найбільш важливих (і, відповідно, болючих) змін і реформ у економіці та, зокрема, у власності (на землю та на ЖКГ, наприклад), у трудових відносинах, у стосунках влади та бізнесу? Пригадаємо, Леонід Кравчук встиг поміняти трьох прем’єрів, Леонід Кучма — пятьох, щоправда, за 10 років, а Віктор Ющенко вже на третього очільника уряду підняв руку лише за два роки. Не можна не враховувати цих поспішних відставок, у результаті чого професія прем’єра України стає ледве не масовою. Як, скажімо, перукар чи офіціант... Можливо, це також ознака громадянського суспільства?
Як правило, нинішні оцінки природи прискорення зростання цін є результатом того, що критики не можуть виборсатися з передвиборних баталій або просто не відчувають і не усвідомлюють змісту подій. Багато хто з них або не помічає принципових змін в економіці, або залишається в обіймах наївного лібералізму перших років незалежності України.
Але, полемізуючи з цими ліберальними закидами і враховуючи сучасний стан речей, не можна не визнати, що надмірна грошова пропозиція живить прискорення інфляції. Це — аксіома! Але... Критично важливо зрозуміти, які чинники сформували і формуватимуть надмірну грошову пропозицію. Адже сили небесні (або пекельні) не мають відношення до такої макроекономічної прози як ця пропозиція. Тим більше, не знаючи, що її формувало і формує, не можна виробити ефективних засобів для приборкання цін.
І ще один важливий момент. А чи взагалі реально забезпечувати у бурхливо зростаючiй економіці усталений баланс пропозиції грошей та товарів і послуг? І чи тільки цим балансом забезпечується стабільність цін?
Соціально-економічні процеси кілька років тому набули в Україні принципово нової якості. Вони аж ніяк не схожі з нашим буттям 10-річної давнини та не вписуються у посібники з макроекономіки для кулінарних технікумів або музичних училищ. Досить сказати, що 2000 року в Україні було введено в експлуатацію 5,6 мільйона квадратних метрів нового житла, а у 2007 році (за прогнозом) — 10,4 мільйона, тобто майже вдвоє більше. А ще є динаміка зростання обсягів виробництва і заробітків (зарплата + прибуток та змішаний доход + доходи від власності). А саме це генератор сучасного механізму формування відносно високої інфляції. Чим більше грошей у людей (заробітки швидко ростуть), тим легше вони йдуть на підвищення власних витрат і тим швидше зростають ціни. Риторичне запитання: може, задля уповільнення зростання цін кинемо гасло «Зарплаті — стоп!»? Але як його здійснити, коли вона відсотків на 75 виплачується приватними роботодавцями на вільному ринку? Чи є в нас моральне право сунути носа в гаманці цих наших громадян — найманих працівників, якi своїми власними гіркими «дослідженнями» шукали свого місця в «соціальній» український державі? І чи будемо зупиняти зростання доходів тих наших громадян, які є опорою громадянського суспільства? Йдеться про зайнятих у малому та середньому бізнесі. (Показник — прибуток та змішаний доход?) На доходах також позначився швидкий розвиток видів економічної діяльності, які за радянських часів або були у жалюгідному стані (банківські та фінансові послуги, торгівля, система харчування, ресторанний та готельний бізнеси, наприклад), або взагалі майже не існували (реклама, інформаційні технології, посередницька діяльність). І саме ці нові види діяльності все частіше і частіше «витягують» темпи зростання економіки до більш-менш задовільних рівнів. І «притягують» закордонні позики та інвестиції! Нам вже довіряють за кордоном.
І ця довіра до нас — потенційно перспективних партнерів — лише невеликою мірою матеріалізувалася у збільшенні прямих іноземних інвестицій. Виразніше вона з’явилася у швидкому зростанні зовнішніх запозичень приватному сектору. Йдеться про банки та підприємства. Зовнішні запозичення приватному сектору сьогодні ледь не в чотири рази більше зовнішніх запозичень уряду та у два рази перевищують прямі іноземні інвестиції. Важлива якісна риса зростання зовнішніх запозичень приватного сектору це те, що вони на 2/3 довгострокові. А кілька років тому такі позики становили тільки третину запозичень з інших країн. Нині ж до приватного сектору країни надійшли майже 119 мільярдів гривень. Невже можна за це критикувати Нацбанк? Невже без коштів, наданих нашій економіці, наше ж життя було б кращим?
Отже, потужне надходження закордонних грошей до приватного сектору і завершило формування високих темпів зростання грошової пропозиції, які були започатковані зростанням заробітків.
Але добра «без худа» не буває. Скажімо, велика кількість м’ясної їжі може зіпсувати підшлункову залозу. Абсолютно зрозуміло, що економіка не може не відгукнутися на ці здобутки лідерів економіки погіршенням інфляційних процесів.
І ця обставина не є нашим відкриттям Америки. Автор дуже добре пам’ятає як років десять тому добре відомі іноземні радники (Алекс Сундаков, Марек Домбровський, Андерс Ослунд, Джордж де Меніл та інші) застерігали, що приток закордонного капіталу у напіврадянську економіку України може ускладнити боротьбу з інфляцією. Більшість iз нинішніх опонентів НБУ та уряду, не говорячи про тодішнього голову Нацбанку Віктора Ющенка, мали можливість засвоїти ці загальновідомі правила. Та й досі не вміємо вчитися на чужих помилках...
І ще одна обставина. Практично одночасно з швидким зростанням надходжень закордонних грошей в приватний сектор економіки України на світові ринки праці потужними колонами вийшли наші працівники — кваліфіковані й не дуже, і «білі комірці» — працівники розумової праці — і «сині комiрці». За кордоном вони заробляють на порятунок для своїх родин та здобувають (безоплатно!) навички роботи у ринкових економіках.
Та скорочення пропозиції робочої сили (за рахунок фатально високої смертності плюс відтік доволі активної частини працівників за кордон), з одного боку, а також швидке нарощуванням обсягів виробництва загострили питання про підвищення заробітної плати. Роботодавці були змушені радикально прискорити його темпи аби послабити відтік працівників за кордон. Сьогодні сотні сайтів рясніють оголошеннями про потребу працівників. Неординарне для України явище! Років 5—7 тому назад, навіть, найпалкіші прихильники ринкової економіки і не мріяли про такий високий попит на працю.
Відповідно швидке зростання заробітків сформувало значний споживчий попит на товари та послуги і, відповідно, зростання цін. Однак незавершеність ключових трансформаційних перетворень уповільнило темпи нарощування пропозиції товарів та послуг. Відповідно, сприяло та сприятиме зростанню споживчих цін у середньостроковій перспективі. Йдеться, наприклад, про відсутність ринку землі (стримується реформування сільського господарства та похідне швидке підвищення продуктивності праці в ньому за рахунок впровадження новітніх технологій), про майже радянське житлово-комунальне господарство, про недосконалість регуляторної політики щодо малого та середнього бізнесу, про корупцію (через непрозорість підготовки та прийняття владних рішень). Перелік незавершених трансформацій можна продовжувати...
Важливий засіб приборкання інфляції — прискорити розвиток національних конкурентних переваг. Але наші президенти та часто оновлювані Кабміни не приділяють цьому необхідної уваги. «А при чому тут висока інфляція споживчих цін?» — може запитати читач. Відповідь дуже проста: «висококонкурентні» — це ті види економічної діяльності, які дозволяють з мінімальними витратами швидкими темпами нарощувати пропозицію товарів та послуг і сприяти зниженню інфляції. Тобто збалансувати платоспроможний попит та пропозицію товарів і послуг і завдяки цьому зупинити зростання цін. На світових ринках розвиток національних конкурентних переваг сприяє зміцненню зовнішньоекономічного балансу товарів та послуг і зниженню інфляції.
Однак влада у ринковій економіці не має можливостей перейматися розвитком конкурентоспроможності тисяч видів економічної діяльності (Україна має складну мікроекономіку. Ця обставина не є нашою бідою. Це — наше велике щастя, бо розмаїття закладає основу для створення високоефективної та стійкої до різних потрясінь, добре диверсифікованої економіки). Влада має зосередитися на розвиткові видів економічної діяльності, які мають конкурентні переваги, завдяки чому можна з відносно невеликими зусиллями, без відчутних бюджетних безповоротних асигнувань, радикально прискорити темпи формування додаткових джерел для розширеного відтворення виробництва, та, відповідно, для розширеного відтворення особистості і прискореного соціально-економічного розвитку.
При цьому необхідно зосередитися на створенні вкрай необхідних регуляторних та інших умов для використання наступних конкурентних переваг. Це чорноземи — основа розвитку потужного кластеру АПК. Це дозволить нарощувати виробництво високоякісного та дешевого продовольства, добиватися зниження його собівартості та підвищення цінової конкурентоспроможності нашої економіки. Це — Чорне море. Його слід вважати основою розвитку морської індустрії, яка забезпечує додаткову пропозицію товарів та послуг, сотні тисяч робочих місць iз високою зарплатою, зміцнення зовнішньоекономічного балансу товарів та послуг і зниженню інфляції. А на першому місці серед наших конкурентних переваг вигідне розташування України на карті світу та Європи. Це — основа розвитку транспортного кластеру.
У цьому переліку не можна обминути також інформаційні технології, які дають нам можливість виходити на ринки високих технологій, поліпшувати торговий баланс держави, налагоджувати виробництво товарів та послуг iз високою часткою доданої вартості, зміцнювати гривню та гальмувати інфляцію. А ще серед наших переваг літакобудування, виробництво озброєнь.
Треба визнати, якщо бути об’єктивним, що уряд Віктора Януковича зробив доволі рішучі кроки для створення системи управління розвитком національних конкурентних переваг, зосередившись на впровадженні інноваційне-інвестиційної моделі. Що готує нам зміна виконавчої влади?
І, нарешті, про те, хто ж все- таки, на мою думку, винен у тому, що нинішня інфляція долає всі бар’єри? Нагадаю, що протягом доволі тривалого періоду (вимірюється роками) в Україні існувало стійке перевищення пропозиції грошей над попитом. Стійке! І тривалий час! Йдеться про майже традиційне значне перевищення коштів на коресподентських рахунках банків над обов’язковими резервами. Залишки коштів у кілька разів перевищували обов’язкові резерви. Різниця — надмірна ліквідність банків — коливалася на рівні (приблизно) 8—10 мільярдів гривень. При цьому ціни на продукти харчування, звичайно ж, не стояли, але й не були такими жвавими, як у вересні. Чому ж вони (ціни на хліб, м’ясо...) рвонули навипередки вгору саме в цьому місяці?
Поміркований читач знайде відповідь сам!
