24 жовтня
На нашій вулиці — подія. Вчора наш наймолодший сусід Дениско зробив свої перші кроки по землі сам, витягнувши свої маленькі рученята із рук мами Юлі й тата Олексія. Хлопчик пішов — хай невпевнено, але зосереджено і радісно, посміхаючись скупому осінньому сонечку і киці, яка сиділа на лавочці, спостерігаючи за першими кроками малюка.
На жаль, це подія. Бо діток народжується зараз так мало. Хай наша вуличка й невеличка, на ній всього тридцять будинків, але раніше, ще в радянські часи, на ній бігало від 7 до 12 дітей приблизно одного віку. А зараз же Денискові немає з ким гратися. Хіба що із шестирічним Миколкою. А Миколка або бігає сам, або чекає 11-річну Аню. Оце, по суті, і всі діти. Адже зустріти на вулицях міст і сіл сьогодні вагітну жінку вдається, як пощастить, один раз на місяць, а то й рідше. Колись буденне явище перетворилось на виняткове — ось реалії життя.
