Екібана — це традиційне мистецтво японців, спосіб передачі свого настрою й світовідчуття через квіткову композицію. Цей вид мистецтва поєднує в собі техніку компонування рослин з тонкою філософією життя, а зародився він тоді, коли японці захотіли відтворити красу природного ландшафту в себе вдома... Оскільки буквально природи не відтворити — навіть найталановитішим рукам — то японці багато «інформації» залишають поза картинкою — домислювати глядачам. У цьому полягає суть японської філософії життя: головне повинно залишатися невидимим, або, як писала Ліна Костенко, — «несказаним». Наприклад, у техніці екібани Ікенобо, велика увага приділяється «створенню» вітру, який на думку японців, приносить радість і щастя — як і мистецтво створення квіткових композицій.
Японський майстер екібани, професор Морібе Такасі, який вчетверте за кількадесятирічну практику давав майстер-клас у Києві, доніс за півтори години лише основи побудови гармонії за допомогою рослин. Приміром, поєднання червоного й білого кольорів означає побажання щастя й удачі, а поєднання зеленого й жовтого символізує єдність минулого, теперішнього та майбутнього, а ще — що основним положенням центральної квітки в мистецтві Ікенобо є вертикальне (хай навіть інші рослини в композиції стеляться чи вигинаються), тому що це символізує прагнення людини до чогось хорошого.
— Якщо ви будете в Японії, чи в своєму повсякденному житті сміливо вживайте слово «йока», — створюючи чергову композицію, розповідав він. — Трапляється у вас в житті щось хороше — кажіть «йока», маєте якусь невдачу — знову кажіть «йоко». Який би у вас не був настрій — згадуйте слово «йока». В залежності від почуттів, значення слова змінюється. Так само в екібані: ми передаємо свій настрій тим, хто дивитиметься на композицію. І навіть коли починаємо працювати з сумом в душі, до завершення роботи все стає на місця.
Як запевняє пан Такасі, з квітами потрібно обходитися по-доброму: лагідно звертатися до них, розмовляти та показувати захоплення від створеного (сам майстер під час роботи дуже часто розводив руками в захопленні від того, що сам створив). Морібе Токасі — 45-й майстер школи Ікенобо з початку її створення, яка знаходиться в японському місті Кіото. Він навіть коли дуже хворий, працює — так отримує енергію від рослин і набагато швидше одужує. Діалог з рослинами — це основа для створення гарної композиції, стверджує він.
— Спілкуючись і ведучи діалог з рослинами, можна дізнатися в якому положенні їй найкраще перебувати, — розкривав він секрети. — Запитуючи це в неї, в певний момент ви отримаєте відповідь. В екібані немає правил, мовляв, у майстра завжди повинні виходити успішні композиції, адже рослини також живі... Вони добре себе почувають, коли майстер думає лише про те, що відбувається зараз і тепер — лише про ситуацію, яка є зараз. Я вважаю, що час «зараз і тепер» — найважливіший. По-іншому, якщо ваші думки будуть десь далеко — гілка може зламатися, а квітка — не почути вас.
Екібана, як і кожне справжнє мистецтво, починається з філософії, адже по-іншому сама техніка нічого не дасть. Принаймні, ви не зможете за допомогою трьох гілок різної величини, квітів і зелені відтворити «повний космос» і «півмісяць». На думку ж майстра, «лише тоді, коли майстерність і техніка поєднається із силою вираження, можна говорити про справжнє мистецтво». Майстер вкладає в роботу душу — тоді виходить композиція оригінальна і неповторна.
У школі, в якій викладає пан Такасі, навчаються тисячі учнів, які досконально вивчають кілька стилів школи Ікенобо — найстарішої в Японії, а всього в Країні Сонця , яке сходить, є близько двох тисяч різних шкіл екібани. Як правило, на створення однієї композиції в майстра йде кілка годин, але у Києві Марібе Токасі створював композиції набагато швидше завдяки помічникам — двох — пані Ямади, яка викладає це мистецтво в Москві та Анжели Лобастової, завдяки якій діє школа Ікенобо в Києві.
За його словами, найбільше учні хвилюються на заняттях зі стилю рікки — коли за допомогою рослин зображується пейзаж. Майстри аби втримати рослини, використовують дроти (їх не повинно бути видно) та спеціальний скотч. Вони скріплюють внизу ними кілька гілок в пучок, який розширюється — така форма символізує щиру душу. Загалом же композиція символізує космічну гармонію,«повний космос».
За словами пана професора, не всі школи полюбляють використовувати в екібані сухе листя й гілки, але його класична школа не відмовляється від такого матеріалу — на думку Марібе Токасі, навіть неживі квіти є символом життя — хай у іншій формі. Таким чином, він підтверджує аксіому японської філософії: все в цьому світі має свої призначення. Правда, видається дивним, що не використовують рослин з плодами, вважаючи що «життя рослини вже закінчилося».
У школі традиційної японської екібани найстарішим стилем, який тут вивчається, є шоука — започаткований ще 1800 років тому. На перший погляд, він ніби нескладний, чого не скажеш про філософію. У його основі — три гілки, які символізують небо, землю і людину.
— Основна гілка — в центрі, вона за формою нагадує півмісяць. Це символізує стан, коли ми все ще хвилюємося й перебуваємо в стані напруження, — тренував незвиклі до «бачення невидимого» мізки слухачів японський майстер. — Але я прошу, щоб півміяць до кінця нашої зустрічі перетворився на повний — символ дружби, гармонії зі Всесвітом… У Японії прийнято саме в невидимому передавати почуття й відчуття людини. Тож якщо ви, будучи в нас, побачите цей твір, знайте — з вами хочуть подружитися.
Серед квітів, які використовував Морібе Такасі, були звичні для нас троянди, ромашки, гілки дерев, нарциси, листя фікусів і рідкісні, які надав майстру київський Ботанічний сад ім. Фоміна. Людей, які захочуть створити вдома якісь квіткові композиції, пан Такасі закликає до «сезонності» — брати до роботи ті квіти, які є в дану пору року, адже «в людей, які розуміють сезонність у фруктах і рослинах — дуже широка душа. Використовуючи сезонні квіти, душа і серце людини збагачуються». Є над чим подумати… Як і над наступним зразком японської філософської думки: працюючи над композицією з листям калли, яке, за його словами, колись замінювало японським жінкам парасольку, він зауважив: «У Японії вважають, що жінка виглядає дуже привабливою в темноті, вдалині й під парасолькою».
Весь час майстер і його помічники використовували гострі ножиці — необхідне знаряддя. Вони повинні завжди блищати — як меч в самураїв і завжди перебувати в хорошому технічному стані. На сам кінець він створив подарунок для киян: за допомогою рослин передав своє бачення Києва з космосу. Це виглядало так: у чотирьох вазах — багато гілок із жовто- зеленим листям («я слухаю гілки і це символізує слухняність моєї душі»), які нагадали йому золоті монети, додав до них кілька листків «профілірованого» фікуса, білі лілії — символ щирого серця, й невідомі червоні квіти — символ запалу й наснаги киян...
Увесь час, працюючи над 12 композиціями, майстер не лише вів діалог з рослинами (мабуть, цей діалог був більш невербальним), він також спілкувався з киянами, постійно повторюючи які гарні в залі глядачі і як слухаються його рослини завдяки цьому. Морібе Такасі пообіцяв, що обов’язково ще раз приїде в Київ, бо «тут така уважна публіка, що квіти слухаються мене, як ніколи».
