16 жовтня
Мій чоловік вже не один десяток років «страждає» — його дружина варить дуже густий борщ. Супи всі — нормальні, а от червоний борщ... А я не можу інакший, бо такий варили мої бабуся і мама. Бо я на все життя запам'ятала одну із розмов сільських жінок, яких я слухала-переслухала в дитинстві — не перелічити.
Моя бабуся і її кума, баба Ольга Паліїха, що жила навпроти нас, ділились своїми думками щодо заміжжя двох юних односельчанок, які віддавались у сусіднє село Козаровичі. Так от: Настя — як Бог дасть, то буде щаслива. А Валі то вже так повезло... У таку сім'ю хазяїв попала, таких тружеників... У них і в будній день у борщі ложка стоїть, не падає.
Після голодоморів 30-х, 40-х років, після війни, у п'ятдесятих ще не всі могли варити густий, повноцінний борщ. Ось так у народі, просто й мудро, визначали статки заможної сім'ї.
