На майданчику біля офісу приватної швидкої медичної допомоги «Тарас» — лише одна машина. Інші — на викликах. Лучани пам’ятають першу появу цих поважних ззовні автомобілів, які спочатку стояли в різних мікрорайонах міста. Проте така практика себе, за словами директора фірми Валентина Романюка, не зовсім виправдала. Якщо автомобіль стояв приміром біля «Глобуса», а виклик бригада отримувала у район підшипникового заводу, то інколи не міг вкластися у визначений норматив часу.
— Дорога могла зайняти до 15 хвилин, а ми добиваємося того, аби «Тарас» приїжджав на допомогу не пізніше, ніж за 10 хвилин.
Неповороткі на перший погляд автомобілі — здається, що вони не такі спритні, як спеціалізовані мікроавтобуси швидкої допомоги державної, при потребі, за словами директора, «женуться як треба». І у них є все, що необхідно для хворого. Повний набір медикаментів, електрокардіограф для постійного стеження за роботою серця, дефібрилятор для відновлення серцевого ритму, кардіомонітор. А також, показує заступник директора Андрій Сльольний, і киснева подушка, достатній запас розчинів для капання, і навіть вакуумний матрац, аби транспортувати пацієнта з травмами. І пічка, якщо на вулиці холодно, і кондиціонер, якщо жарко. Зручні крісла для медиків, просторий салон...
Служба приватної швидкої медичної допомоги існує в Україні, виявляється, уже 12 років. І Луцьк, на жаль, не був піонером у цій справі. Її значно раніше почали і у Львові, і у Рівному. Навіть короткий термін існування фірми «Тарас» засвідчив, що така служба необхідна.
— Можливо, це не та сфера, де треба мати постійних, як кажуть, клієнтів, бо хвороби нікому не побажаєш, але усі під Богом ходимо... Тому ми вже маємо і постійних пацієнтів. Один раз переконавшись у нашій кваліфікації, при потребі викликають знову. І не завжди у гострих станах. Є зокрема пенсіонери, які телефонують, коли буде на чергуванні той чи інший лікар, аби обстежив і проконсультував, — каже Валентин Романюк.
Лікар з педіатричної бригади Тарас Мартинюк, маючи роботу в обласній клінічній лікарні (він ургентний дитячий хірург), з охотою бере чергування у «Тарасі». Вважає, що досвід роботи на швидкій допомозі «безцінний». Щойно він повернувся з чергового виклику. А минулого разу, коли чергував, серед ночі виїжджали у Ківерці. У дитини дуже болів живіт. На щастя, особливої патології не виявили, проте втішені батьки і полікована дитина з полегшенням лягли досипати. Найменшим пацієнтом у Тараса з «Тараса» була тримісячна дитина з високою температурою, яку викликав гнійник на промежині біля прямої кишки. А найважчим — майже трирічний хлопчик, у якого на пневмонію наклалося харчове отруєння, починалася дихальна недостатність. Ще не «важкий», каже лікар, але серйозно хворий...
— Нас дуже вчасно викликали.
— А час надання невідкладної допомоги — чи не найголовніший фактор, — вважає заступник директора фірми Юрій Легкодух. — Наскільки якісно буде надана допомога на догоспітальному рівні і наскільки грамотно пацієнта спрямують у медичний заклад, залежить i ефективність подальшого лікування, власне здоров’я.
Виклики до дітей нині становлять третину всіх звертань у приватну швидку медичну допомогу.
— Дуже часто виїжджаємо у Луцький район, у інші райони, — каже Тарас Мартинюк. — А останнім часом — і в сусідню Рівненську область. У Млинівський, у Демидівський район...
Заступник директора Андрій Сльольний, котрий на підприємстві курує роботу середнього медичного персоналу, розказує, як диспетчер «Тараса» тримає телефонний зв’язок з лікарем і пацієнтом чи його родичами одночасно, аж до моменту, доки бригада прибуде на місце. Це дає можливість зібрати додаткові дані про стан здоров’я, які бригада використає у своїй роботі.
— Якщо є потреба, то лікар поцікавиться станом пацієнта і в наступні дні. А адміністрація, у свою чергу, цікавиться у пацієнтів думкою про роботу нашої бригади, — каже Валентин Романюк.
Навіть побіжне знайомство з проблемою швидкої медичної допомоги у різних країнах світу засвідчує, що й багатші, ніж Україна, держави не завжди гарантують своїм громадянам абсолютно безкоштовну систему охорони здоров’я. Здоров’я людини має свою дуже велику ціну. Так в Австралії, чиїй системі медицини ми можемо глибоко позаздрити, швидка медична допомога державою оплачується частково. Її фінансування залежить від місця проживання. В одних штатах (їх мізерна кількість) — ця допомога безкоштовна для всіх, у більшості — лише для пенсіонерів та громадян кількох країн, з якими в Австралії є двостороння відповідна угода. Решта австралійців платить за таке задоволення — необхідно оформляти абонемент і вносити за нього гроші стабільно, інакше виклик швидкої може обійтися і в 1000 доларів... Лікарі у каретах швидкої не їздять, але середній медичний персонал має таку кваліфікацію, що може і пологи прийняти, і реанімувати хворого. Якщо ж потрібно ввести ліки у дорозі, то бригада телефонує за дозволом лікарю у приймальне відділення. Ще австралійська швидка (за окрему плату) доставляє пацієнтів з дому на амбулаторне лікування, у лікарню — з лікарні.
Виїзд польської швидкої медичної допомоги обходиться у майже 40 євро. Правда медики стверджують, що не питають, чи є у пацієнта страховка або гроші. Проте без страховки, яка становить до десяти відсотків від заробітку, у Польщі нині дуже мало громадян!
Українська ж, і власне волинська приватна швидка медична допомога, наразі долає трохи інші проблеми, ніж зарубіжні колеги. Найголовніша все ж пов’язана з психологією потенційних пацієнтів. Служба «Тарас» задумувалася для обслуговування пересічного, власне, громадянина. Тому й вартість виїзду та обслуговування була визначена так, аби послугами змогли скористатися не тільки, як можна було б подумати, «багаті люди». У тому ж Рівному це коштує 300 гривень, а у Луцьку в середньому вдвічі менше (хоча собівартість звичайно значно вища).
— І приїжджаємо ми дуже швидко, маємо добре оснащення, й займаємося хворим стільки, скільки потрібно. Або доб’ємося покращення стану, або доставимо у спеціалізований медичний заклад, — каже Тарас Мартинюк.
Якщо державна швидка не може виїжджати за межі міста (лише у випадках великих аварій чи масового отруєння), то приватна фірма «Тарас» обслуговує пацієнта там, де це йому потрібно.
— Викликають нас і на аварії, і на обслуговування похоронів, бо ж при біді може погано стати. Доставляємо пацієнтів і на обстеження чи лікування у Київ. Бувало, що дитинці два дні, а ми її вже веземо в кардіоінститут, — каже Валентин Романюк.
