Сьогодні Об’єднана Німеччина відзначає своє вісімнадцятиріччя. Саме 3 жовтня 1989 року було прийнято рішення про об’єднання Федеративної Республіки Німеччини і Німецької Демократичної республіки. Згідно з рішенням, прийнятим канцлером Республіки Німеччина Ангелою Меркель, цього року німецький народ відзначить цей День об’єднання Німеччини у неділю, сьомого жовтня. Що в позитивному і негативному сенсі принесло об’єднання Німеччини східній частині країни — колишній НДР, як зараз мешканці цього регіону сприймають це історичне рішення? Про це читайте в матеріалі німецького депутата, який виріс і живе у східній частині Німеччини.
Чи було це випадковістю? Перед тим, як я почав писати цю статтю, по телебаченню показали репортаж про «розділену» Україну. Спочатку подали повідомлення зі Львова й Галичини, а потім з Луганська й Донбасу. Було показано історичну карту. Я дізнався про існування правого і лівого берегів Дніпра і наскільки різні люди на заході та сході України.
І проте за всіх історичних, мовних, культурних і партійно-політичних відмінностей люди по різні боки берегів Дніпра, у Львові та в Луганську відчувають себе українцями, приналежними до однієї єдиної, суверенної країни. І всі вони поділяють спільні проблеми. Ось як висловився один гірник із Луганська: «Ми хочемо більше поваги і визнання за нашу працю».
Випадковість чи ні, але повага і визнання є також для мене ключовими словами, коли я думаю про єдність моєї країни, упродовж сорока років розділеної на Захід і Схід.
3 жовтня 1990 року згідно з постановою її першого й останнього вільно обраного парламенту, Німецька Демократична Республіка ввійшла до складу Федеративної Республіки Німеччина. 17 мільйонів східних німців стали громадянами ФРН. Цього дня завершився повоєнний час для об’єднаної Німеччини, тепер уже з 82-ма мільйонами мешканців. Федеративна Республіка Німеччина стала суверенним і повноцінним членом співдружності народів, яка могла спростувати побоювання про відродження націоналістичних тенденцій.
Стисло так можна узагальнити фінансові дані для об’єднання Німеччини. З 1990 року з Західної Німеччини до Східної надійшло 1 300 мільярдів євро. Цими грошима було профінансовано пенсійне страхування, страхування у випадку хвороби, безробіття, а також лікарні, автомобільні магістралі, університети, очисні споруди.
На сьогодні федеральні землі Саксонія, Саксонія-Анхальт, Тюрінгія, Мекленбург, Передня Померанія і Бранденбург мають ультрасучасну інфраструктуру. Але все ж величезні фінансові вкладення не призвели до зниження безробіття на Сході до рівня Західної Німеччини. Якщо рівень безробіття на Заході складає в середньому 9%, то на Сході вона досягає 18% і вище, а в деяких регіонах перевищує навіть 30%.
Високий рівень безробіття призводить до еміграції. Молоді люди, особливо молоді дівчата, переселяються туди, де є добре оплачувана робота, в більшості випадків — на захід Німеччини. Залишаються немолоді люди і молоді хлопці без роботи і без сім’ї. Тому радикальні партії знаходять тут підтримку як ніде в інших місцях.
Що ж робити? Більше здійснювати фінансових вкладень? Більше забезпечувати програм з надання допомоги? На це я твердо скажу — ні! Сьогоднішня фінансова допомога, як і домовлялося, завершиться у 2019 році. Зрештою, Східна Німеччина має економічно стати самостійною. Економічні відмінності існують не лише між Сходом і Заходом, вони є і в самій Західній Німеччині між прибережними областями півночі та баварською столицею Мюнхен на півдні країни.
І ще одне мені б хотілося згадати. Хоча фінансові вкладення Заходу на Схід скорочуються, проте їх частка становить 80 мільярдів євро, що відповідає чотирьом відсоткам загальнонімецького валового національного продукту, який щорічно за останні 20 років збільшувався лише на 1,7%. Величезна частина солідарних грошей виплачується з заощаджень Західної Німеччини.
Цих грошей якраз і не вистачає для модернізації, інвестицій і ремонту в самій Західній Німеччині. Таким чином, прийняття і підтримка 17 мільйонів східних німців є для багатої Федеративної Республіки складним завданням.
Після 17 років розвалу НДР і об’єднання Німеччини, Схід і Захід починають одне одному розповідати свої історії та біографії. Тільки таким чином можна досягнути взаємного розуміння та поваги.
Випадковість чи ні, але сьогодні на чолі держави стоїть жінка, яка виросла у НДР, фізик Ангела Меркель. Вона пережила 35 років диктатури й директивної економіки, а тепер упродовж 18 років сприяє формуванню демократії та соціально-ринкової економіки.
Моя країна зростається, люди починають цікавитися, прислухатися, розмовляти одне з одним і рахуватися одне з одним. Того ж я бажаю Україні, по правий і по лівий бік Дніпра. Україні потрібні політичні діячі, які будуть гуртувати, а не розколювати країну.
Незважаючи на існуючі труднощі, Німеччині вдалася економічна єдність, особливо для людей на Сході країни. Все ж ейфорія осені 1989 року в багатьох людей поступається місцем прихованому невдоволенню, роздратуванню, розчаруванню і жалю. Тут можна провести паралель із зимовими подіями на Майдані 2004 року.
Що ж сталося в Німеччині? Що змінилося? Багато східних німців бажали і сподівалися швидко і легко досягти життєвого рівня Західної Німеччини. Але розпад НДР й усього радянського табору був повним розвалом економічної системи, державним банкрутством. Сутність держави було знищено. Треба було все наново будувати. До того ж, на світовому ринку після розвалу НДР не продавалися ніякі продукти. Жодних продуктів, жодної роботи. Згодом люди втрачали надію і віру в краще життя.
Почуття розчарування неодноразово було наслідком цього, при цьому процес глобалізації прискорювався. Мільйони дешевої робочої сили і недорогої продукції загрожували промисловому виробництву, що відроджується. Це стосується як Східної, так і Західної Німеччини, що у свою чергу вселяє невпевненість роботодавцям і підприємцям.
Зміна настрою має також духовні й емоційні компоненти. Часто не вистачає взаємної поваги і визнання різних доль і життєвих шляхів. Багато людей на Заході скаржаться на похмурість і невдоволення Сходу. У матеріальному добробуті, з яким вони мають ділитися з іншими, вбачають вони результат власної важкої праці. На Сході люди вважають, що їх однобоко було покарано за спільне минуле країни. Зрештою їм довелося виплачувати репарації за наслідки Другої світової війни і бути під радянським правлінням на сорок років більше, ніж Західній Німеччині, чиє відновлення було відразу підтримано програмою допомоги плану Маршалла.
Але особливо важливо для східних німців знати, що їх життя і зусилля в НДР через банкрутство країни не знецінені. Більшість східних німців прожили також гідне і належне життя. Адже небагато з них співпрацювало з комуністичним режимом. У неправильній країні теж є справжнє життя.
