Коли 1954 року відомий радянський письменник Ілля Еренбург назвав свою повість «Відлига», він не міг уявити, що назва перетвориться на метафору. Щоразу, коли вмирав диктатор, його спадкоємці починали з того, що відкривали країну urbi et orbi. Необхідним елементом демонтажу колишньої влади є зведення рахунків з поплічниками колишнього володаря і розставляння на важливих постах своїх людей. Туркменістан не став винятком з загального правила. Спочатку у країні один за одним почали зникати портрети батька всіх туркменів, ліквідувалися куточки Ніязова у державних установах, у школах поменшала кількість годин на вивчення римованого зведення правил життя туркменського народу, складеного Ніязовим, у книзі «Рухнама», її знання тепер не є ознакою професійної придатності, потім перейшли до кадрової зачистки. Люди, що забезпечили прихід нинішнього президента Гурбангули Бердимухаммедова до влади, або відсторонювалися від посади, або призначалися у місця не такі віддалені. На їх місце приходили земляки глави держави з селища Геоктепе.
Необхідним елементом політичної відлиги є перегляд ставлення до політв’язнів. Вороги померлого диктатора для його наступників такими не є. На початку серпня амністовано 11 ув’язнених у справі «25 санджар» (25 листопада). Цього дня 2002 року було здійснено «спробу замаху на життя президента Сапармурата Ніязова з метою державного перевороту», як повідомляла тоді генпрокуратура країни. Серед амністованих колишній муфтій Туркменістану Насрулла ібн Ібадулла й один із членів сім’ї Іклимових — Есенаман. Він — небіж відомого політика Іклима Іклимова, засудженого у цій самій справі. Судячи з висловлювань Бердимухаммедова, зроблених у Колумбійському університеті, в ніч на 9 жовтня на святі «Гадир гіджесі» («Ніч всепрощення») готується широка амністія політв’язнів. Передбачається звільнення понад десяти тисяч осіб.
БАГАТОВАРІАНТНІСТЬ ПОСТАВОК
Ізолювавши країну від зовнішнього світу, Туркменбаші вважав за краще мати справу з одним покупцем свого газу — Росією. Тим більше, що відносини з сусідами, зокрема з Узбекистаном, якийсь час балансували на межі збройного конфлікту. Такий стан речей дозволив Росії купити газ за ціною 100 доларів за тисячу кубометрів. Для «Газпрому» це була велика перемога. Давно відомо, що газовий баланс від власного видобутку в Росії є негативним і в найближчі три роки досягне 14 мільярдів кубічних метрів і надалі лише зростатиме. З цієї причини 2011—2015 роках Росії необхідно буде створити нову ресурсну базу, як очікується, на Ямалі (Заполярне родовище) і у Східному Сибіру (Ковиктінське) внаслідок виснаження родовищ Західного Сибіру. А це за найскромнішими підрахунками вимагає вкладення до 500 мільярдів доларів. Відповідно, без туркменського, а в подальшому і казахстанського газу вирішити свої проблеми, в тому числі і з поставками газу до Європи, Росія не зможе.
За цих умов туркменський президент Гурбангули Бердимухаммедов вирішив, що саме час дещо збільшити кількість покупців газу. Після обнадійливих для Москви переговорів у травні цього року президентів Росії, Казахстану, Туркменістану й Узбекистану щодо будівництва до 2014 року Прикаспійського газопроводу потужністю до 40 мільярдів кубометрів на рік, який піде в обхід Каспійського моря територією Росії, настав час великого розчарування. Не встигло висохнути чорнило під досягнутою угодою, як Бердимухаммедов у липні підписав у Пекіні з китайським лідером Ху Цзіньтао угоду про будівництво газопроводу через територію Казахстану потужністю 30 мільярдів кубометрів туркменського газу на рік. Надалі з приєднанням Астани до цієї угоди пропускна спроможність газопроводу за рахунок казахстанського газу має збільшитися в півтори рази.
Практично одночасно було підписано угода з Азербайджаном про будівництво Транскаспійського трубопроводу. Перший крок до його будівництва, проти чого щосили бореться Росія і спорудження якого домагається Захід, зроблено 16 серпня. Головний радник агентства з торгівлі та розвитку США Джеймс Вайлдроттер і президент держнафтокомпанії Азербайджану Ровнаг Абдуллаєв підписали в Баку грантову угоду на 1,7 мільйона доларів. Заступник держсекретаря США Денієль Салліван, що був присутній на підписанні, заявив, що грант виділено на розробку технічно-економічної бази двох проектів: Транскаспійського газопроводу, яким до Європи поступатиме газ із Центральної Азії, та нафтопроводу по дну Каспію для підключення казахської нафти до трубопроводу Баку — Тбілісі — Джейхан. Астана й Ашгабад заявили, що вітають надання гранту.
МІЖ ТРЬОМА ЦЕНТРАМИ
Бажання Туркменістану постачати газ у всіх напрямах відображає складне зовнішньополітичне становище країни і взагалі усієї Центральної Азії. Багатий корисними копалинами і насамперед енергоресурсами регіон став об’єктом напруженої боротьби США, певною мірою Європи, Росії та Китаю. До цього потрібно додати і появу регіонального лідера — Казахстану.
Після початку антитерористичної операції проти талібів у Афганістані США, здавалося, вдалося закріпитися в регіоні у військовому і політичному сенсі. Проте після відомих подій у Киргизії та Москві Америка відновила в цій стратегічно важливій країні свої позиції і домоглася розміщення своїх ВПС на колишніх радянських військових базах поблизу Бішкека. Ташкент також зробив крен у бік Росії.
У регіоні є ще одна проблема, яка додає великого напруження у відносини між країнами. Йдеться про воду та її розподіл. На серпневому саміті Шанхайської організації співпраці президент Узбекистану Іслам Карімов критикував «деякі країни» регіону, які дуже захоплюються будівництвом ГЕС на транскордонних ріках, і заявив про необхідність «розумного використання водно- енергетичних ресурсів у регіоні Центральної Азії, що викликають сьогодні різні і неоднозначні підходи». Він попередив, що найближчим часом може погіршитися становище із забезпеченням водою в низов’ях Амудар’ї та Сирдар’ї, посилиться екологічна катастрофа Аралу, що висихає, і стане неможливим проживання тут десятків мільйонів мешканців Казахстану, Туркменістану й Узбекистану. І хоч узбецький президент прямо не назвав «деякі країни», очевидно, що мається на увазі Таджикистан, який виношує амбіційні плани будівництва цілої низки ГЕС на ріках Вахш і Пяндж, що створюють при злитті головну ріку Центральної Азії — Амудар’ю, і на ріці Зеравшан — притоці Амудар’ї.
Ашгабад за такої ситуації змушений шукати опори на більш сильний центр політичного тяжіння. Враховуючи, що Таджикистан проводить усе більш явний проамериканський курс, президент Бердимухаммедов також змушений звертатися до Вашингтона як точки опори, в тому числі й у разі виникнення суперечок із сусідами, зокрема, щодо води. Є і ще один чинник, який обумовлює необхідність пошуку спільної мови зі США. Четвертим напрямом поставок газу з Туркменістану, а в майбутньому і з Ірану, є Південна Азія. На півночі Афганістану запасів газу не менше, ніж у Туркменістані, і прокладання газопроводу в Пакистан та Індію може стати важливою альтернативою як Китаю, так і Росії. У Москві це чудово розуміють. Проект газопроводу через Афганістан став однією з причин загострення російсько-туркменських відносин. Ашгабад скасував візит російської делегації на чолі з віце-прем’єром Сергієм Наришкіним.
Внаслідок цілої низки об’єктивних політичних, організаційних, технічних і фінансових причин реалізація цього проекту можлива лише за участю і під патронатом Вашингтона. Ось чому Туркменістан після Ніязова насамперед намагається налагодити відносини зі США. І не лише в області поставок енергоресурсів на світовий ринок. У четвер 27 вересня до туркменської столиці прибула делегація на чолі з командуючим військово-морською компонентою Центрального командування США, віце-адміралом Кевіном Косгріфом. У ході візиту проведено переговори в Міністерстві оборони і Державній прикордонній службі. Відбулася також зустріч у Міністерстві нафтогазової промисловості й мінеральних ресурсів. Звернемо увагу на два важливі факти. По-перше, делегацію очолював віце-адмірал, іншими словами, в ході переговорів обговорювалася військова співпраця з США на Каспійському морі. По-друге, переговори велися в нафтогазовому відомстві. Причина цілком зрозуміла. Між каспійськими країнами існують проблеми територіального розмежування на морі. Доходило навіть до озброєних зіткнень. У цьому відношенні Туркменістан сильно відстає від сусідів і наразі практично не має можливості захистити свої територіальні води й економічну зону. У свою чергу і Вашингтон стурбований захистом своїх інтересів по обидва береги Каспійського моря. Так що американським морським офіцерам було про що поговорити в Міністерстві нафтогазової промисловості й мінеральних ресурсів Туркменістану.
Виходячи із зовнішньополітичної орієнтації, Туркменістан узявся до перегляду цін на газ. Виступаючи в Нью-Йорку на сесії Генеральної Асамблеї ООН, Бердимухаммедов сказав, що переговори про поставки газу з Росією дуже напружені. Ашгабад не приховує, що хоче підвищити ціну до 130— 145 доларів за тисячу кубометрів. Досі Москва зберігає горде мовчання, але довго так тривати не може. Якщо ціна газу зросте для Росії, то й Україні доведеться зважати на цей факт і готуватися до того ж. Власне Росія потрапила у власну цінову пастку. Підвищуючи ціну на свій газ для споживачів у Європі і СНД, вона спровокувала загальне зростання цін. А оскільки без центральноазіатського газу Москва обійтися не може, то доведеться погоджуватися на умови Ашгабада. У свою чергу Астана також не змусить себе чекати і теж захоче більш справедливих, з її точки зору, цін на газ.
У Центральній Азії відбувається боротьба за вплив і контроль над енергоресурсами. Скоро до цього додасться і проблема використання води. Складне переплетення інтересів найважливіших світових і регіональних політичних центрів спокою не обіцяє.
