Парламентські вибори в Україні, які відбудуться в неділю, поділяють, принаймні, одну спільну річ із наступними президентськими виборами в Сполучених Штатах. Під час тривалої кампанії, параду політичних особистостей і сніжної бурі спотворень та напівправди майже неможливо запам’ятати, про що йдеться на цих виборах.
Хоча наші кандидати використовують кампанію для того, щоб показати, якими вони уявляють свої привабливі якості (жорсткість, довірливість, а часто лише добрий вигляд), на американських виборах 2008 року йтиметься про кризу закордонної політики, в яку потрапила країна. Загалом пересічний американець ставить під сумнів роль своєї країни та цілі її міжнародної політики. Війна в Іраку є однією із перших причин втрати національної самовпевненості, але разом із тим основне питання, що можуть робити чи не робити США вдома і за кордоном, визрівє після завершення холодної війни.
По суті, президентські дебати ведуться між тими, хто думає, що Сполучені Штати нагадують Англію періоду правління Вінстона Черчилля в 1940 році: яка перебула в осаді, але була хороброю і дотримувалася правильного курсу історії. І тими, хто вважає, що США мають нагадувати Швецію: яка добре пристосовується, є люб’язно багатосторонньою і з задоволенням приділяє більше часу внутрішній політиці. Але ви ніколи не знатимете, що почуєте від наших кандидатів цього року.
В Україні навіть ще важче визначити, якими будуть основні питання під час дострокових виборів. Значною мірою заплутаність викликана величезною кількістю політичного галасу і особистої злості, що в Україні проходить як кампанія. Заплутаність також була викликана тим, що вибори були призначені президентським указом, а не за Конституцією. І жоден з українських кандидатів не пішов так далеко, щоб пояснити виборцям, який складний і важкий виклик постане перед наступним українським урядом.
Висувалось багато різноманітних теорій, щоб пояснити тривалу політичну кризу в Україні. І всі вони, в кращому разі, є частково правдивими, але більшість з них повністю неправильні. Перше пояснення полягало в тому, що часті та невирішальні вибори були частиною процесу будівництва української нації. Хоча частиною правди може бути те, що люди зі Львова, Одеси і Дніпропетровська не в захопленні один від одного, але кожен із них (навіть політики) відчувають, що вони є українцями і серйозно ставляться до патріотизму.
Майже рік тому з’явилася інша теорія, яка полягала в тому, що вибори вирішать питання: стане Україна проросійською державою чи проєвропейською. Ця теорія виявилася фальшивою і спеціально вводила в оману. Культура та історія, яку Україна поділяє з Росією, є визнаним історичним фактом. А історію не можна переписати виборами чи референдумом. Подібним чином, близькість відносин України з Європою встановлена історією, географією і спільними економічними інтересами. Україна завжди буде близькою до Росії та Європи і, водночас, незалежною від них. І з цим нічого не можуть зробити українські політичні партії. Ми можемо бути впевненими, що нинішні вибори не мають за мету порушити залізне правило геополітики.
Остання теорія, яка сьогодні має продовження, полягає в тому, що нинішні парламентські вибори мають на меті політичну стабільність. І в цьому є частина правди. Ми всі сподіваємось, що наступний уряд України зможе добре ... правити. Уряд Юлії Тимошенко погано справлявся з економікою і був розпущений уже через сім місяців. Уряд Віктора Януковича краще справлявся з економікою і ухвалив необхідні для вступу в СОТ закони, але не зміг зберегти довіри серед партнерів по коаліції і також був розпущений. Справді, після 2004 року було звільнено стільки міністрів, судів і парламентаріїв, що лише Богдан Хмельницький досі займає місце на Софіївській площі.
Звісно, на нинішніх виборах йтиметься про політичну стабільність, але стабільність є лише умовою, а не ціллю. Мені здається, що для українського виборця вибір наступного прем’єр-міністра і коаліції, яка надасть його уряду політичний мандат, головним чином, полягає у виборі економічного майбутнього України.
Україна перебуває на порозі вступу до СОТ, яка є входом до глобальної економіки. Європа є готовою вперше, принаймні, в столітті розглянути створення зони вільної торгівлі з Україною, що 40 років тому Європейський Союз зробив для Туреччини. Вихід України на міжнародні ринки і відкриття європейських ринків для українських товарів матиме значно більше значення для пересічної української сім’ї, ніж далека можливість членства в НАТО або те, чи будуть українські бюрократи говорити українською чи російською мовою або ж обома мовами.
Сьогодні основні російські компанії зареєстровані на Лондонській фондовій біржі, де вони можуть брати інвестиції і нарощувати капітал. Жодна велика українська компанія досі не зареєстрована ні на будь-якій європейській чи американській біржі. За останні десять років Україна отримала невелику частину прямих закордонних інвестицій у порівняні зі своїми сусідами Польщею та Словаччиною. Лише цей фактор скоротив зростання, зберігав низькі зарплати і впливав на забезпечення роботою українських працівників.
Через деякий час студенти і робітники з країн Балтії, Польщі, Чеської Республіки, Словаччини, Румунії та Болгарії будуть вільно без віз подорожувати по Європейському Союзу і США. Тим часом наступні покоління українських студентів буде позбавлено таких можливостей здобути освіту, а українські робітники не матимуть можливості скористатися мобільністю європейського ринку праці. У результаті, через одне покоління українські сім’ї будуть значно біднішими, ніж це могло бути, якщо, звісно, наступний уряд в Києві не візьметься серйозно за роботу.
У цьому полягає ставка на парламентських виборах у неділю. Українські виборці повинні вибрати у списку ту партію, яка, на їхню думку, буде найспроможнішою вирвати їхніх жінок, чоловіків і дітей з економічної пастки, в яку Україна та інші країни Східної Європи потрапили після колапсу Радянського Союзу. В ході цієї виборчої кампанії здебільшого ігнорувались питання, які впливають на життя звичайних людей: роботу, освіту і зростання. Справжнє питання, яке буде або, принаймні, має бути вирішене у неділю, полягає в тому, хто є найбільш спроможний провести економічні реформи та відкрити міжнародні ринки. А це є дуже важливими для того, щоб сини і дочки України процвітали в XXI столітті.
Брюс ДЖЕКСОН — президент Проекту перехідних демократій, неприбуткової організації, яка базується у Вашингтоні.
