Український кооперативний рух утвердив високі ідеали свободи, справедливості нового суспільного ладу українського самобутнього кооператизму, який, за висловом професора І. Витановича, виник з історичних джерел життя широких мас українського народу та його власних потреб, сформувався з найкращих представників нації, з її надій і співпраці, не був чужий запозиченням і розвинувся у прикметну суспільну національну інституцію українського народу.
Оскільки економічний лад суспільства будується задля особистої користі споживачів, то тільки кооперація, виходячи зі своїх принципів, дбає про споживача і може збільшувати владу споживача та віддати йому в руки економічне управління споживанням.
Ідеали кооперації відповідали національному характеру і типу української душі, а тому мали всенародну підтримку.
Західноукраїнська кооперативна система, втілюючи в життя засади аграрного кооператизму й незважаючи на неоднозначність політичних переконань у суспільстві, виховувала глибоку віру у власні сили народу, утверджувала гармонійні морально-етичні суспільні відносини, скріплювала солідарність нації! у духовній праці народу, дбала про належну організацію кооперативної господарської самооборони й самодисципліни, про тверезі оцінки господарського і культурного життя серед народів світу, слугувала особливим засобом добору керівництва кооперативних організацій.
У країнах Європи кооператизм розвивається під назвою солідаризму. Солідаризм як суспільно- політична течія шукає альтернативних шляхів уникнення крайнощів капіталізму, соціалізму й комунізму.
Капіталізм виявив патологічні крайності до необмеженого накопичення непомірних багатств купкою багатіїв і зубожіння життя мільйонів простих людей, Солідаризм стирає соціальні і національні протиріччя капіталістичних відносин, оголошує спільність інтересів усіх людей незалежно від класової належності і їх матеріального становища, закликає до класового миру в суспільстві, освячує існуючий суспільний лад капіталістичної системи.
Соціалізм і комунізм навпаки — захопивши владу над народними багатствами, встановлюють безправ’я своєї класової моралі і насильної ідеології атеїзму, обмежують право на справедливу приватну власність, дбають про пільги і владні привілеї своїх партійних можновладців, вимагають здійснення державного (колоніального) опікунства великих держав над малими народами, встановлюють заступництво старшого над молодшим. Таким чином вони перетворюють суспільство в пасивного споживача матеріальних і духовних вартостей, що знищує ініціативу людини до високопродуктивної праці, веде до суспільних протиріч, соціальних і національних конфліктів...
На жаль, за шістнадцять років незалежності Україна не обрала демократичної системи державного устрою. Український націоналізм та національно-демократичні сили, поповнивши свої ряди «партачами життя» (як їх називала О. Теліга), котрі, надівши політичні, партійні, урядові, духовні чи наукові користолюбні маски, утративши цивільну відвагу і мужність, перестали бути національною елітою і вважають, що за правду з лихом не треба боротися, а його тактовно обходиш, щоб не погіршувалися їхні матеріальні інтереси і не терпів життєвий спосіб, не вживають конкретних заходів для відродження перевіреного життєвим національним досвідом кооперативного руху та його суспільних відносин кооператизму, не зрозумівши особливостей стратегії і досвіду післявоєнного німецького національного патріотичного солідаризму...
Після комуністичного «геноциду» Україна стала жертвою «дикого капіталізму», коли купка олігархів захопила всі важелі впливу законодавчої, виконавчої, судової влад, органів силових структур і економічного насильства через податкові органи і корумпованих державних чиновників, заборонила право народу на отримання справедливої приватної власності і на вільну господарську діяльність як недоторканне право людини, насильно заволоділа народним багатством і сплановано стала вести повне знищення національної економіки і культури, здійснила повну заборону малого і середнього кооперативного виробництва, та здатності споживання і будь-якої господарської діяльності як недоторканного основного права людини на фізичне і матеріальне існування українського народу, перетворила його на безправного вигнанця з рідної землі. Олігархічна влада, захопивши великий капітал і монополію на владу задля інтересів великого бізнесу, встановила систему корупції проти ініціативи діяльності різно-галузевих кооперативних підприємств і конкурентного середовища кооперації у державному секторі економіки, організувала нову форму геноциду української нації і застійне знищення Української держави, яка практично усунулася від керування глобальними питаннями економічного розвитку країни, перетворившись на органи обслуговування інтересів олігархічних кланів, які, зосередивши у своїх руках фінансові можливості та контроль над державною владою, неухильно ведуть суспільно-політичне життя до цілковитого краху.
Настав час українцям повернутися до ідеалу кооперації та самобутніх суспільних відносин кооператизму, які не мали вузьких класових і егоїстичних національних інтересів, а ставили за мету своєї праці самозахист соціально- господарських, національно-культурних і духовно-моральних інтересів українського суспільства, які відповідали етнічно-національним моральним світоглядним ідеалам української нації, її живої органічної суспільної цілості, віри в завтрашній день, соціальну солідарність духовно-світоглядним широких трудових верств.
В Україні лунають лукаві обіцянки 136 політичних партій стосовно радикальних економічних та суспільно-політичних реформ у житті українського народу, але без конкретного розв’язання владних проблем, марними є надії на поліпшення життя в Україні.
