«День» пропонує читачам долучитися до обговорення давньої, добре відомої і фахівцям, і взагалі небайдужим громадянам України проблеми: яким має бути сучасний, якісний, суспільно «запитаний» підручник з історії України? Одразу слід зауважити, що питання це є аж ніяк не вузьковідомчим, корпоративним (з тих, що стосується винятково вузького кола осіб — авторів підручників та ще й високих чиновників Міністерства освіти і науки, Національної та галузевих академій наук). Тут мова йде про проблему загальнонаціонального масштабу, і саме тому наша газета вирішила (вже не вперше) дослідити це питання.
Бо, по-перше, без єдиної (підкреслимо: саме єдиної, попри всі регіональні та світоглядні відмінності!) національної історичної свідомості немислимою є єдина українська держава — і ми повинні чітко це розуміти. А єдина історична свідомість, формувати яку покликана саме шкільна освіта — це усвідомлення єдності історичного шляху українського народу (не лише в минулому, а й в майбутньому). А по-друге, привертає до себе увагу поява в Російській Федерації нових, «виправлених» (державою, хоч це й не дуже афішується!), «політично правильних» підручників з історії Росії в дусі офіційної «суверенної» демократії — що передбачає, між іншим, і «новий погляд» на Сталіна...
Отже, як бачать експерти «Дня» державницький (не варто соромитися цього слова), сучасний й цікавий підручник з історії України?
«Сталін — хороший, Хрущов — поганий...». Російська влада замовила нову «Новейшую историю»
Більш як тиждень триває скандал, спричинений обговоренням книжки для вчителя «Новейшая история России 1945—2006 гг.». За галасом ніхто не помітив, що Держдума терміново ухвалила поправки до закону «Про освіту», що зобов’язують вчителів викладати лише за рекомендованими навчальними посібниками. Ймовірно, за такими, як «Новейшая история».
Скандал навколо книжки вийшов за рамки наукового обговорення після зустрічі 21 червня в Ново-Огарьові Володимира Путіна з делегатами Всеросійської конференції викладачів гуманітарних і суспільних наук. На зустрічі президент багато говорив про патріотизм і роль історії та суспільствознавства у вихованні підростаючого покоління. А також про роль сучасних підручників: «Наукове й методичне забезпечення гуманітарної сфери освіти сьогодні іноді, кажучи м’яко, запізнюється: запізнюється і з сучасними підручниками, і з підготовкою самих фахівців, самих педагогів. Практично немає посібників, які глибоко й об’єктивно відображали б події новітньої історії нашої Вітчизни».
Говорячи все це, президент не міг не знати, що хоча б два такі посібники вже є: вчителі, з якими він зустрічався, саме й з’їхалися до Москви на презентацію двох книжок, що проходила в рамках конференції, — «Новейшая история России 1945— 2006 гг.» і «Глобальный мир в XXI веке».
На конференцію прийшли міністр освіти та науки Андрій Фурсенко і перший заступник глави адміністрації президента Владислав Сурков. Таким складом посібники для вчителів не презентували ніколи. І незабаром стало зрозуміло, чому: вже після зустрічі з президентом один з авторів «Новейшей истории России 1945—2006 гг.» Павло Данилін, відомий користувачам «живого журналу» як leteha, написав у своєму мережевому щоденнику: «Ви скільки завгодно можете поливати мене брудом, а також стікати жовчю, але вчити дітей ви будете за тими книжками, які вам дадуть, і так, як треба Росії».
Слідом за цим інший дослідник, що брав участь у роботі над книжкою, відомий політолог Оксана Гаман-Голутвіна в інтерв’ю в «Независимой газете» відмовилася від свого авторства, повідомивши, що лише консультувала творців підручника щодо окремих історичних періодів, а сам проект назвала ганьбою. Проте вже наступного дня в «Інтерфаксі» вона повідомила, що її неправильно зрозуміли: «Ганьбою я назвала некоректну дискусію, що розгорнулася, зокрема, з участю деяких авторів підручника в інтернеті, а в жодному разі не сам проект. Своєї участі в ньому я не припиняла».
Закінчилося тим, що в недільному ефірі 8 липня державні канали показали сюжети на захист книжки.
Видання, що спричинило скандал, надійшло до редакції від невідомих доброзичливців. Побіжне вивчення книжки показало, що вона вийшла у видавництві «Просвещение» накладом 10 тис. примірників. На обкладинці автор один — Олександр Філіппов, але на зворотному боці титульної сторінки згадуються ще шість прізвищ, яким автор висловлює вдячність за участь у роботі над книжкою. Крім відомих вчених, наприклад керівника Центру міжнародних досліджень Інституту США і Канади РАН Анатолія Уткіна і політолога Оксани Гаман-Голутвіної, що стала учасницею скандалу, серед них є вже згаданий шеф-редактор порталу Кремль. оrg Павел Данилін, який написав розділ «Суверенная демократия». Крім іншого, Данилін відомий як автор брошури «Гламурный фашизм» з передмовою лідера «Наших» Василя Якеменка.
Про Олександра Філіппова, керівника авторського колективу, відомо, що в минулому він учитель історії, а нині заступник директора Національної лабораторії зовнішньої політики (як зазначено у вихідних даних книжки, вона створена за підтримки цієї організації). У лабораторії є сайт, на якому зазначено, що НЛЗП — це «некомерційна організація, що спеціалізується на експертизі й розробці стратегій у сфері зовнішньої політики, сприяє органам державної влади в підготовці і здійсненні зовнішньополітичних рішень». Діяльність лабораторії описується так: «НЛЗП веде розробку стратегій, спрямованих на досягнення пріоритетної зовнішньополітичної мети Росії — становлення нової системи світового порядку».
Щоб дізнатися подробиці появи «Новейшей истории», я зателефонувала до декількох людей з наукових, видавничих, освітніх і політичних кіл. Жоден не погодився, щоб його ім’я було згадане у ЗМІ. Дехто погоджувався говорити на умовах анонімності, інші зовсім відмовлялися від коментарів. Найбільше мене вразив один з опитаних, який спочатку погодився виступити анонімно, а потім попросив надіслати записане для звірки.
За словами моїх анонімних співрозмовників, книжку замовили безпосередньо в адміністрації президента. З адміністрації дали й вказівки щодо формування оцінок історичних діячів: «Умовно такі: Сталін — хороший (затвердив вертикаль влади, але не було приватної власності); Хрущов — поганий (ослабив вертикаль); Брежнєв — хороший за тими ж критеріями, що й Сталін; Горбачов, Єльцин — погані (розвалили країну, однак за Єльцина виникла приватна власність); Путін — найкращий управлінець (укріпив вертикаль влади і приватну власність)».
Джерело, близьке до адміністрації президента, підтвердило мені цю інформацію й розказало, що ще наприкінці минулого року рукописів твору з новітньої історії було декілька. Наприклад, один з них був написаний лідером руху «Євразія» Олександром Дугіним. Але його в розробку не взяли. У січні у видавництво «Просвещение» був надісланий рукопис, створений під керівництвом Філіппова. Подальші події (презентація на конференції та слова президента на зустрічі з вчителями) показали, що саме йому судилося довге життя.
Глава видавництва «Просвещение» Олександр Кондаков запевняв мене, що «Новейшая история России 1945—2006 гг.» не буде «єдино можливою» для вчителя: «Варіативності ніхто не відміняв. По суті, це перша спроба створення посібника відповідно до вимог загальноосвітнього стандарту другого покоління. Зараз готується вже друге видання книжки з урахуванням усіх зауважень і рекомендацій, зокрема й отриманих на конференції. Гадаю, до вересня вона буде готова. Також ми готуємо підручник з історії. До осені, сподіваюся, закінчимо. Підручник обговорюватиметься широкою аудиторією, ми розішлемо його в усі регіони й подивимося, як до нього поставляться вчителі».
За словами моїх анонімних співрозмовників, на вчительській конференції також говорили про «варіативність» і навіть Владислав Сурков обіцяв, що цей посібник не буде обов’язковим для вчителів. Однак мені вдалося отримати стенограму засідання комітету Держдуми з освіти й науки, на якому обговорювалися поправки до закону «Про освіту». Її вивчення ставить обіцяну «варіативність» під сумнів.
25 червня, тобто через чотири дні після зустрічі викладачів з президентом, на засіданні комітету Держдуми з освіти та науки при обговоренні поправок до закону «Про освіту» раптово прозвучала пропозиція надати повноваження федеральній виконавчій владі визначати список видавництв, які випускатимуть як підручники, так і навчальні посібники. Міністерство освіти та науки здобуде право затверджувати список навчальних посібників, рекомендованих до використання в школах. Відповідно, вчителі муситимуть користуватися лише такими посібниками.
Учасник засідання проректор університету Вищої школи економіки, директор Інституту розвитку освіти ГУ-ВШЕ Борис Рудник розповів мені: «Про ці поправки більшість присутніх почули вперше. Ми заперечували ухвалення поправок, але ніхто не був підготовлений, і ніякого альтернативного варіанта не можна було запропонувати. Поправки читалися з аркуша. Так і залишилося цілковито незрозуміло, як відбуватиметься відбір цих видавництв і контроль. Незважаючи на заперечення, вони пройшли друге читання».
А 6 липня поправки були ухвалені й у третьому читанні. З 1 вересня 2007 року вони набирають чинності. За цей час, напевно, Міністерство освіти та науки окреслить коло видавництв і навчальних посібників, що заслуговують на довіру. Судячи з усього, «Новейшая история России 1945—2006 гг.» займе серед них гідне місце.
«Детальніше сказати не можу — тема надто делікатна»
Автор «Новейшей истории» Олександр Філіппов розказав «Власти», над чим тепер працює його творчий колектив.
— Чому написати книжку з новітньої історії попросили саме вас, а не іменитих академіків?
— Шкільні підручники таких іменитих вчених, як директор Інституту загальної історії РАН академік Олександр Чубарьян або завідувач відділу ІМЕМО Микита Загладін, користуються в школах заслуженою популярністю. Наскільки я знаю, автори працюють над перевиданнями. Представлений мною рукопис привернув увагу двома особливостями. По-перше, подіям останніх 20 років приділено приблизно стільки ж уваги, скільки й періоду з 1945-го по 1985 рік. По-друге, є спеціальні розділи про повсякденне життя. Сьогодні молоде покоління дуже цікавиться тим, де жили, як працювали і яким було дозвілля, що їли і в що одягалися їхні батьки, бабусі й дідусі. Ми спробували задовольнити цей інтерес.
— А хто запросив працювати над книжкою?
— Адміністрація президента та міністерство освіти і науки. Їх непокоїло, що в наявних підручниках, хоч би які хороші вони були, події останніх 15 років майже відсутні, виступаючи тільки як свого роду післямова до історії СРСР.
— Ви заступник директора Національної лабораторії зовнішньої політики. Чим займається лабораторія?
— НЛЗП — некомерційна організація, спеціалізується на експертизі й розробці стратегій у сфері зовнішньої політики. Сприяємо органам державної влади, зокрема й адміністрації президента, в підготовці й здійсненні зовнішньополітичних рішень. Детальніше сказати не можу — тема надто делікатна.
— Чи правда, що ви наразі працюєте над підручником для школярів?
— Так, у роботі над підручником бере участь 18 людей, зокрема і я. Ми прагнемо цього року пройти експертизи РАН і РАО, щоб 2008 року підручник можна було видати з грифом «допущено». Щоб після запровадження стандартів освіти другого покоління (орієнтовно це 2011—2012 роки) наш підручник міг використовуватися з грифом «рекомендовано», потрібні перевидання, тому час нас квапить.
— А раніше ви брали участь у написанні підручників?
— 2006 року у видавництві «Европа» вийшла хрестоматія «Вся политика», написана мною разом з Володимиром Нечаєвим. Судячи з рецензій, видання вдалося. Але, звісно, це не шкільний підручник.
«Я б не назвав розділ «Суверенная демократия» найскладнішим»
Автор розділу, присвяченого новітньому історичному періоду 2000—2006 років, Павло Данилін електронною поштою пояснив «Власти» ази науки.
— Чому всі розділи в книжці для вчителів озаглавлені за хронологічним принципом: «СССР после Второй мировой войны», «Реформы Н. С. Хрущева (1953—1964)», а ваш розділ називається «Суверенная демократия»? Ви вважаєте «суверенну демократію» історичним періодом?
— Низка назв параграфів у книжці має символічний характер. «Новое мышление» — найяскравіший приклад. Розділ про період 2000—2006 років по праву міг би називатися й «Путинская эпоха», й «Выход из кризиса». Але важливо те, що Володимир Путін, будучи главою держави, а також лідером епохи, діяв не сам, а зі своєю командою, очолюючи її й керуючи нею. І тому, щоб уникнути наголошування на ролі особистості (у випадку з варіантом «Путинская эпоха»), а також щоб не применшувати переваг цього періоду (погодьтеся, «Выход из кризиса» не вичерпує минулі вісім років), і було висунуто компромісну назву «Суверенная демократия», що характеризує час з початку нового тисячоліття.
— В останньому розділі, на відміну від попередніх, немає підсумкової частини, присвяченої оцінці діяльності президента. Чому?
— Такого параграфа немає й у розділі про єльцинський час. Причина проста — велике бачиться на відстані, і тому оцінка періоду 1990-х, а також 2000—2006 років поки не може бути позбавлена суб’єктивізму як на побутовому, так і на експертному рівні.
— Пан Філіппов у розмові зі мною сказав, що книжка є замовленням адміністрації президента. Ви як автор розділу про найбільш складний період отримували рекомендації безпосередньо від замовника?
— Якщо ви маєте на увазі рекомендації від Путіна, то, звісно, ні. Я також не зустрічався з приводу змісту книжки ні з ким, крім пана Філіппова. З ним ми, звісно, обговорили попередній план, який він дав мені, а також розставили наголоси на низці подій і синхронізували наше з ним загальне бачення минулих років. Коли я здав матеріал, з ним була проведена певна редакторська робота, яка не зачепила суті й духу написаного мною. Редактуру, наскільки мені відомо, також здійснював Філіппов. Між іншим, я б не назвав розділ «Суверенная демократия» найскладнішим. Він усього лише найбільш актуальний, але нічого складного в ньому немає. Набагато складнішим з погляду подання історичного матеріалу й забезпечення об’єктивності є розділ про останні роки правління Сталіна та про єльцинський період. Написати ці розділи — дійсно вчинок громадянської мужності.
