2 серпня
Сиджу я на тролейбусній зупинці й слухаю плеєр. Настрій у мене досить-таки поганий. Іноді у мене буває поганий настрій, таке з усіма трапляється. Аж ось чоловік на білому «мерседесі» пригальмовує і починає щось мені говорити. Я сиджу у плеєрі, відтак нічого не чую. Ну що він може мені говорити? Навряд чи він питає дорогу, цей чоловік не схожий на туриста або подорожнього: біла сорочка, золотий ціпок на шиї. Очевидно ж, що чоловіки у «мерседесах» питають у дівчат на зупинках. Я тут просто сиджу, нікого не чіпаю, нікого не прошу зупинятися. Так і хочеться сказати: «Я не такая, я жду трамвая». Тролейбуса. Не можу ж я чекати тролейбуса на тролейбусній зупинці і одночасно тримати у руках плакат: «Інтим не пропонувати»? Можу, звісно, але не хочу й не буду. Отож, я спершу його ігнорую, але він не відчіплюється, тому я беру і показую йому середній палець. У мене поганий настрій, не треба було мене займати. Я, можна сказати, сьогодні зла, у мене починається депресія. Після цього чоловік гальмує остаточно, вибігає з машини, підбігає і починає на мене кричати і вимахувати у мене перед лицем ключами від авто. Я вже починаю вибачатися, а сама розумію, що щойно, мабуть, припустилася найбільшої у своєму житті помилки. Він ще трохи погрожує мені, але потім сідає в машину їде геть. Я в шоці, але депресію як рукою зняло.
