Тримати відповідь за скоєне, чи то пак, — звітувати і, наповнюючи крицею голос, виконувати речитативом арію про світле майбутнє рідної царини, така ж невдячна справу, як чекати і наздоганяти. Тим більше, в явно задовгий період політичної нестабільності та економічної конвульсивності. Культура й за кращих часів не була серед бенефиціянтів, що приймають на авансцені підношення захопленої публіки — їй відводилася роль хору, так необхідного в грецькому театрі для роз’яснення логіки вчинків героїв. Для підтвердження моїх роздумів варто лише заглянути в розлогі програми найнесхожіших партій та об’єднань, що претендують на місця під парламентським куполом, щоб вершити долями держави, — там немає чи нікчемно мало місця відведено культурі. А шкода! Адже саме вона формує той духовний і поведінковий стрижень особистості, яка, як «аз» і «вєді» знає, що хоровий спів, може, й добре, але категорично «не можна мочитися повз унітаз».
Тло для третього пришестя в крісло міністра культури Юрія Петровича Богуцького було не найсприятливіше. Тяга все разкидати й побудувати «свій, новий світ» у його недавніх попередників була така велика, що окрім війни, оголошеної храмам культури та її діячам, з самої назви міністерства сплило неприбуткове мистецтво, поступившись місцем перспективному, з чуток, туризму. Так і місцеві власті, під шумок розборок верхнього ешелону, прикриваючись дивно трактованими ними законами, цілеспрямовано розорюють «культурні гнізда», що залишилися.
У такій обстановці міністр навряд чи може стати білим магом, здатним розвіяти злі чари й відвести пороблене, але досвідчений і вмілий чиновник від культури, пан Богуцький, без ажіотажу й конвульсій намагається, закликавши на допомогу свою команду, стабілізувати обстановку в галузі та надати їй поступального руху.
За роки становлення незалежності була створена достатня кількість законних і підзаконних актів, написано й затверджено різних програм, що стосуються сфери культури. Дві концепції розвитку культури та духовності, понад 50 програм, включно з двома, присвяченими розвитку національного кінематографа, Дорожня карта тощо. Але жодним парламентом так і не проведений необхідний культурі закон про меценатство і не заявлений на державному рівні протекціонізм, якого вона так потребує.
Незважаючи на те, що позначена в бюджеті цифра в 810 млн. гривень, призначених на культуру цього року, в минулому півріччі була «відпущена» міністерству в стовідсотковому обсязі, (в порівнянні з 1999 роком вона здається нечуваною — тоді в бюджетному рядку значилося 156 млн. гривень), на думку міністра культури, як і раніше, явно бракує адміністративного і фінансового ресурсу.
Активізується робота з обласними адміністраціями — Закарпатської, Харківської, Одеської та інших. У перспективних планах підписання подібних угод з Сумською та Кіровоградською областями. 85 країн світу готові обмінюватися з нами своїми культурними надбаннями. Триває фінансування будівництва музеїв — Арсенал у Києві, садиба в Батурині. До речі, представник журналу «Музеї України» пишномовно дякував пану міністру за допомогу у відстоюванні ряду музеїв обласного і районного масштабів. Навіть багатостраждальне кіно отримує гроші в повному обсязі. Інша справа, що 49 млн. гривень за рік на кіно — нікчемно мала цифра, а якщо порівнювати з північним сусідом, непристойна.
Соціальне становище працівників культури виглядає сумно, в порівнянні з колегами з освітньої, наукової ба навіть медичної сфер. Але пан міністр сподівається вирівняти цю несправедливу різницю вже наступного, 2008 року.
Обнадійливо лунали перспективи розвитку роботи бібліотек і музеїв, реставрації та ремонту пам’ятників, забезпечення творчих вузів музичними інструментами й іншим обладнанням тощо. Цікавою здалася думка про широку мережу автоклубів на селі, де єдине вікно в світ давно вже розцвічене виключно смаками виробників телевізійного продукту.
Міністерство повертається до системи грантів — головне, щоб судді, яким вершити їх спрямування, були об’єктивними. Держзамовлення в кіно має змінити держпідтримка. Виключення складе дитяче кіно й анімація.
Життя на кіностудії ім. О. Довженка ледве жевріє, повнокровно існує лише новобудова, мешканці якої незадоволені бучливим творчим сусідством. Чиновники різних рівнів з погано прихованою пожадливістю дивляться на «гуляючі» площі в самому центрі столиці. Далекоглядні продюсери, що успішно знімають серіали і працюють у сфері спільних проектів, вже вивели свої потужності за межі міста. Подейкують, на черзі студія науково-популярних фільмів, у якої з’явився щедрий інвестор, готовий «будувати і мести». А цей жанр кіно колись складав чималу славу національному кінематографу. Та пан Богуцький, відповідаючи на запитання про це, запевнив, що «студія в жодному разі не згортатиме свою роботу».
З приводу ж останніх подій з галереями, студіями, Центром Курбаса та іншими, на які бурхливо реагувала громадськість столиці, пан міністр сказав, що 26 числа це питання було підняте ним на засіданні Кабміну. А вже сьогодні Київрада переглянула свої позиції — 81 об’єкт вже вилучено з «чорного списку». Він висловив сподівання, що неподобства, викликані неточним формулюванням статті закону, будуть припинені. А щоб не було бажання їх повторити, буде внесена поправка в закон.
