Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

РЕЗОНАНС

13 липня, 2007 - 00:00

Антинаукові чи антиукраїнські?

(Відгук на статтю Романа КРУЦИКА «А таки совєтська окупація!», «День» №110, вівторок, 10 липня 2007)

Не буду коментувати всю статтю чи висловлювати згоду чи незгоду з думками Романа Круцика. Зауважу лише, що автор далеко не вперше перекручує факти або подає лише ту їх частину, яку йому вигідно. Ось цитата: «Текст «союзного договору» був прийнятий за основу і мав допрацьовуватися ЦВК СРСР разом з урядами совєтських республік. Потім його мали тимчасово впровадити на наступній сесії ЦВК СРСР і ратифікувати на з’їзді Совєтів. Однак на з’їзді Совєтів у січні 1924 року ніхто жодного «союзного договору» не обговорював». Якщо подивитися з суто формального боку справи — це так. Впровадили на наступній сесії ЦВК СРСР (6 липня 1923 року) і ратифікували на II Всесоюзному з’їзді рад (31 січня 1924 року) справді не Договір, а Конституцію СРСР. Але в тому то й справа, що ця Конституція складалася з двох частин — зовсім невеликої Декларації про утворення СРСР, яка несла суто пропагандистське навантаження, і Договору про утворення СРСР, який складав більш 90% першої конституції СРСР. Власне, 30 грудня були прийняті проекти обох цих документів, які потім об’єднали в один і назвали Конституцією. І ця Конституція прийнята з виконанням усіх формальних процедур. З українського боку — 2 липня її схвалив ВУЦВК, а в січні 1924 — ратифікував черговий Всеукраїнський з’їзд рад. Тобто аргументація пана Круцика нічого не важить.

Чому на початку свого коментарю я написав про те, що пан Круцик не вперше перекручує факти? Відразу якось згадався його виступ на «5 каналі», де він говорив про 82 мільйони українців за переписом 1926 р. Це твердження, як і сьогоднішнє, з одного боку носило характер правдоподібності (у випадку з кількістю українців — посилання на книгу, у яку вкралася друкарська помилка — замість 32 — 82 млн.), а з іншого — спростовується найменшою перевіркою наданих даних. Тобто ті «факти» які, безперечно, викликають прилив емоцій — дуже легко спростувати. А це, на мій погляд, може викликати не менші емоції вже зворотної спрямованості. То на чиї інтереси об’єктивно працюють подібні антинаукові вислови? Явно не на українські...

Кожен має право на помилку

(Відгук на статтю Станіслава КУЛЬЧИЦЬКОГО «Чи перебувала Україна під радянською окупацією?», «День» №107, четвер, 5 липня 2007)

Прошу вибачити редакцію газети «День», що веду тут своєрідне листування з Максимом Шаховим за слідами статті С. Кульчицького. Тепер деякі свої міркування з приводу його другого коментарю. Безумовно, Максим Шаховий має право на враження і на висловлення своєї думки з будь-якого приводу. Я навіть готовий вибачитися за своє твердження, в якому я сказав, що він звинуватив Кульчицького. Але лише в тому випадку, коли Шаховий мені скаже, що він розуміє під терміном «єзуїтський», яким було охарактеризовано статтю Кульчицького, мабуть, щось зовсім інше, ніж, приміром, в тлумачному словнику? А там говориться — єзуїтство — «лицемірство, підступність, зрадництво, застосування обману, інтриг, провокацій і т.ін.». Тобто, якщо в його понятійному апараті єзуїтство означає щось інше, приміром, впертість у досягненні своєї мети, добропорядність тощо, то я тоді готовий вибачитися. Однак тоді лишається ще один момент: вкладання у вуста свого опонента, причому без будь-яких застережень на зразок «можливо» чи «мабуть», — слів, яких він не казав — це не наближається до безпідставних звинувачень? Чи, можливо, неправильне приписування, — що він сам і визнав, — будь-якій людині невисловлених нею тез і подальша критика її за ці тези не є звинуваченням? Якщо й тут ми з Шаховим розходимось у понятійному апараті — то тоді я справді вибачаюся перед ним.

От скільки непорозумінь виникає через вжиту в коментарі термінологію. Не буду сперечатися з ним з приводу необхідності наукового підходу до поставлених проблем, бо повністю підтримую його у цьому прагненні. Зауважу навіть, що справді існує велика проблема понятійного апарату. І це, як видно з аналізу вживаних термінів, є далеко не лише наукова проблема. Але й наукова також. Нерідко доводиться спілкуватися з науковцями, навіть сперечатися, але потім виявляється, що більшість непорозумінь виникає із різного тлумачення термінів. Справді, про терміни треба домовлятися.

Тепер до тексту коментарю Шахового. Якщо знову таки взяти із тлумачного словника термін «окупація», то він означає «тимчасове захоплення частини або всієї території однієї держави збройними силами іншої держави». Судячи із статті Кульчицького — саме про це і йде мова. Однак якщо б він кожен вживаний ним термін розтлумачував, причому з обґрунтуваннями, то тоді б треба було писати вже не статтю, а цілу книгу. Мені здається, що вчений просто використав у своїй статті загальновідомий термін. Тому мені це нерозуміння здається досить дивним. Про те ж, що більшовики фінансувалися Німеччиною і що оплата здійснювалася золотом — про це є нині чимало літератури і це вже далеко не таємниця. Як і те, що це зовсім не означає, що Ленін був шпигуном — просто інтереси співпадали. Однак у статті Кульчицького на цьому зовсім не акцентується увага і проблема з цього постала лише у коментарі. Тоді як про суть написаного, про якісь концептуальні речі там зовсім не йдеться.

Як висновок — з висловленими Максимом Шаховим принциповими твердженнями я згоден беззаперечно. Однак згадані ним зауваження статті Кульчицького стосуються найменшою мірою. Такі недоліки можна знайти, приміром, у коментарі, чи, приміром, у прочитаній мною статті Р.Круцика в газеті «День» на цю ж тему, чи взагалі у більшості статей на історичну тему у пресі.

Геннадій ЄФИМЕНКО

Хліба та видовищ!

(Відгук на статтю Ірини КОНОНЕНКО «Що забезпечить успіх українського медіа-ринку», «День» №108, п’ятниця, 6 липня 2007)

Більше креативу і, особливо, гумору. Живий приклад — регіональне телебачення в Харкові. Особисто я рідко його дивився: низький рівень, нудно... Але після появи на екрані розважальних програм ставлення відразу змінилося. Якщо такого продукту немає на медіа-ринку, ніякі Нацради не змінять становища. Це можуть зробити лише «медійники».

Віктор КУРИЛКО

Газета: 
Рубрика: